Рішення № 91633020, 17.09.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2020 р. Справа№200/5680/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в якому просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82 469,34 грн.

Позов обґрунтований тим, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.12.2019 року № 3896/1, позивачка була звільнена з посади заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, - з 28.12.2019 року.

29.04.2020 року на рахунок позивачки відповідачем зараховано заробітну плату у сумі - 5519,83 грн. Факт виплати свідчить про визнання відповідачем неправильності проведеного розрахунку коштів, належних їй у зв`язку зі звільненням, та як наслідок, визнання протиправності своїх дій при здійсненні відповідних виплат, що у сукупності зумовило затримку в часі проведення остаточного розрахунку між відповідачем та позивачкою.

Посилаючись на те, що у день звільнення з позивачкою відповідачем не проведений повний розрахунок, вважає, що у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачці середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, який складає 81 день, - за період з 28.12.2019 року по 29.04.2020 року, що з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати становить - 82 469,34 грн.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що у зв`язку із виявленими розбіжностями в нарахуванні відпускних у 2019 році, та як наслідок, компенсації за невикористану відпустку, 29 квітня 2020 року з позивачкою проведений повний розрахунок, шляхом доплати позивачці суми відпускних за 2019 рік у розмірі - 6183,05 грн., та компенсації за невикористану відпустку при звільненні у сумі 619,80 грн. З вирахуванням усіх податків та зборів, перерахована сума на картковий рахунок позивачки склала - 5519,83 грн.

Також зазначено, що у зв`язку із поновленням позивачки на посаді за рішенням суду від 28.05.2020 року у справі № 200/1057/20-а, з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на її користь стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення 28.12.2020 року по день ухвалення судового рішення 28.05.2020 року, у сумі - 95158,35 грн., з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Відповідно до зазначеного рішення суду наказ про звільнення позивачки від 24.12.2019 року скасований, отже вона перебувала у трудових правовідносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області до 22.07.2020 року, - до часу її звільнення відповідно до наказу про звільнення від 21.07.2020 року № 81/1.

Посилаючись на те, що більш тривале порушення трудових прав позивачки пов`язане з поновленням на роботі, що визначено рішенням суду від 28.05.2020 року, яким вже зобов`язано відповідача сплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, вважає, що стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, є подвійною мірою відповідальності роботодавця, та є неспівмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивачкою до суду надана відповідь на відзив в якій зазначено, про те, що гіпотетичні результати вирішення адміністративного спору про поновлення її на посаді із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не впливають на обов`язок роботодавця проведення із нею повного розрахунку у день звільнення. Чинним законодавством встановлено різні санкції за різні порушення трудового законодавства, які закріплені у ст. 117 та ст. 235 КЗпП України, а саме за затримку розрахунку при звільненні, та компенсації за час вимушеного прогулу, та не встановлено умов чи обмежень щодо їх застосування, а навпаки наголошено на безапеляційності відповідальності роботодавця за допущені порушення, у зв`язку із чим, порушення означених норм, є таким, що порушує головні принципи закріплені у Конституції України.

Ухвалою суду від 01 липня 2020 року, позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

17 липня 2020 року, набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-IX, відповідно до якого, пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладений в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Розділом II Прикінцеві та перехідні положення, означеного Закону № 731-IX, закріплено, що процесуальні строки, які були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Станом на час розгляду справи, будь-яких заяв щодо продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом № 731-IX, або заяв про поновлення процесуальних строків, встановлених нормами КАС України, у зв`язку із їх пропуском з поважних причин, та таких, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, або заяв про продовження процесуальних строків, встановлених судом, з причин неможливості вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк, що зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, - від учасників справи не надходило.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищезазначене, та зважаючи на те, що позиція сторін стосовно предмета спору зрозуміла, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.

З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Наказом голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 року № 3896/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачку було звільнено з посади заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, - 28.12.2019 року, у зв`язку з ліквідацією державного органу згідно п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби.

Вказаним наказом вирішено питання виплати позивачці компенсації за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 10.12.2019 року по 28.12.2019 року у кількості 02 календарних днів, за частину невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за 6 років стажу державної служби у кількості 01 календарного дня (а.с. 13).

Згідно із довідкою про доходи № Пі-У-22 від 10.01.2020 року, позивачка ОСОБА_1 дійсно працювала у Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області на посаді заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, та загальна сума нарахованої заробітної плати за період січень 2019 року по грудень 2019 року становить - 211564,52 грн. Середньоденна заробітна плата за період жовтень-листопад 2019 року складає - 942,16 грн. (а.с. 14).

Згідно із листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № Пі-А-189 від 31.03.2020 року, за результатами розгляду запиту про надання публічної інформації, повідомлено про те, що з метою повного розрахунку в частині виплати компенсації за невикористану частину відпустки та перерахунку відпускних ліквідаційною комісією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області до Міністерства юстиції України направлений лист щодо перерахування сум нарахованих відпускних протягом 2019 року та компенсації за невикористану відпуску при звільненні особам згідно із переліком, та зокрема позивачці ОСОБА_1 : відпускні за 2019 рік - 6183,05 грн.; компенсація - 619,80 грн., загальна сума - 6802,85 грн.

Згідно із повідомленням Головного територіального управління юстиції у Донецькій області начальнику Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 19.05.2020 року № 01-21/143, в результаті проведення перевірки в частині правильності нарахування відпускних протягом 2019 року та компенсації за невикористану відпустку при звільненні, виявлено розбіжності в нарахуванні у зв`язку із технічною помилкою в програмному забезпеченні.

Згідно із листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № ПІ-Ц-267 від 12.05.2020 року, за результатами розгляду запиту на отримання публічної інформації, позивачці наданий розрахунковий лист за квітень 2020 року.

Додатково повідомлено про те, що 16 квітня 2020 року позивачці направлений лист № 10.2-21/37 із зазначенням донарахованих відпускних у сумі 6183,05 грн. та донарахованої компенсації 619,80 грн. Позивачкою були надіслані реквізити карткового рахунку відкритого в АТ «Ощадбанк» для зарахування належних сум, що свідчить про відсутність спору щодо їх розміру.

29 квітня 2020 року належні позивачці суми були перераховані на вказаний картковий рахунок.

Загальна донарахована сума склала 6802,85 грн. Сума донарахованих відпускних складається із наступних сум: відпускні липня 2019 року - 3425,50 грн., відпускні серпня 2019 року - 806,00 грн., відпускні вересня 2019 року - 193,67 грн., відпускні жовтня 2019 року - 1757,88 грн. Разом 6183,05 грн. - за відпускні 2019 року та 619,80 грн. - за компенсацію за невикористану відпустку при звільненні. З вирахуванням всіх необхідних податків і зборів сума перерахування на картковий рахунок склала 5519,83 грн.

Платіжне доручення про перерахування на зарплатний рахунок ОСОБА_1 у квітні 2020 року Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області не створювало. Належні суми від Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перераховуються на транзитний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк», а згідно розрахункової відомості зараховується на карткові рахунки (а.с. 17).

Згідно із розрахунковим листком за табельним номером 23848 за період квітень 2020 року - квітень 2020 року, оклад позивачки становить - 6200,00 грн.

Нараховано:

- відпускні - 3425,50 грн.;

- відпускні - 806,00 грн.;

- відпускні - 193,67 грн.

- відпускні - 1757,88 грн.

- компенсація відпустки - 619,80 грн.

Усього - 6802,85 грн.

Після вирахуванням всіх необхідних податків і зборів сума до виплати склала - 5519,83 грн. (а.с. 18).

Позивачкою у позовній заяві зазначено про те, що 29.04.2020 року на її рахунок відповідачем зараховано заробітну плату у сумі - 5519,83 грн. Факт виплати свідчить про визнання відповідачем неправильності проведеного розрахунку коштів, належних їй у зв`язку зі звільненням, та як наслідок, визнання протиправності своїх дій при здійсненні відповідних виплат, що у сукупності зумовило затримку в часі проведення остаточного розрахунку між відповідачем та позивачкою (а.с. 3).

Отже, факт виплати позивачці вищевказаних сум відпускних за 2019 рік та компенсації за невикористану відпустку при звільненні у сумі 5519,83 грн. 29.04.2020 року не є спірним у даній справі.

Згідно із листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № ПІ-Ц-268 від 13.05.2020 року, зазначено, що на запит позивачки надається довідка про розмір середньої заробітної палати.

Додатково повідомлено, що середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Для обчислення середньої зарплати враховуються всі виплати, які проводились за цей період, за винятком виплат за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. 2 п. 4 Порядку №100).

Сума заробітної плати за відпрацьований час за жовтень-листопад 2019 року складає - 33917,73 грн.:

- за жовтень 2019 року - 12484,06 грн. (посадовий оклад 4227,27 грн., надбавка за ранг 340,91 грн., надбавка за вислугу років 760,91 грн., надбавка за інтенсивність 5904,76 грн., премія 1207,79 грн., індексація 42,42 грн.);

- за листопад 2019 року - 21433,67 грн. (посадовий оклад 6200,00 грн., надбавка за ранг 500,00 грн., надбавка за вислугу років 1116,00 грн., надбавка за інтенсивність 10427,27 грн., премія 3128,18 грн., індексація 62,22 грн.).

Фактична кількість відпрацьованих днів за жовтень та листопад 2019 року складає - 36 днів.

Середньоденна заробітна плата: 33917,73 / 36= 942,16 грн. (а.с. 15).

Згідно із доданою довідкою про доходи № Пі-Ц-268 від 13.05.2020 року, позивачка ОСОБА_1 дійсно працювала у Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області на посаді заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, та загальна сума нарахованої заробітної плати за період січень 2019 року по грудень 2019 року становить - 211564,52 грн.

Сума нарахованої заробітної плати за жовтень - 13347,95 грн.;

Сума нарахованої заробітної плати за листопад - 21433,67 грн.

Фактична кількість відпрацьованих робочих днів: у жовтні 2019 року - 20 днів; у листопаді 2019 року - 21 день.

Середньоденна заробітна плата за період жовтень-листопад 2019 року складає - 942,16 грн. (а.с. 16).

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України закріплено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

При визначенні середньої заробітної плати у даному випадку слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100(з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Так, у відповідності до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У відповідності до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток.

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вище оплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати можуть провадитися, якщо це передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15» від 15 січня 2020 року № 16 затверджена Схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2020 році.

Зазначений нормативно-правовий акт встановлює посадовий оклад заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації у складі головного управління в державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва та Севастополя, в розмірі 6700,00 грн.

Відповідачем не заперечується, що штатним розписом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на 2019 рік, з урахуванням Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2019 році (у коефіцієнтах), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 року № 102, посадовий оклад заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації був встановлений на рівні 6200,00 грн.

Також відповідачем не заперечується та не спростовано, що штатним розписом на 2020 рік Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), яке є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, посадовий оклад заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації становить 6700,00 грн.

Коефіцієнт підвищення заробітної плати розраховується шляхом ділення посадового окладу працівника після підвищення на посадовий оклад, який був у нього до підвищення: 6700 : 6200 = 1,080645.

Сторонами не заперечується, що середньоденна заробітна плата позивачки на день звільнення становила 942,16 грн., що також зазначено у наявних в матеріалах справи довідках про доходи позивачки № Пі-У-22 від 10.01.2020 року (а.с. 14), та № Пі-Ц-268 від 13.05.2020 року (а.с. 16).

З урахуванням коефіцієнта підвищення заробітної плати середньоденна заробітна плата, яка застосовується для визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить: 942,16 * 1,080645 = 1018,14 грн.

Відповідно до розрахунку норми тривалості робочого часу на 2019-2020 рік кількість робочих днів у грудні 2019 року (станом на 29 грудня 2019 року) - 0 робочих днів; у січні 2020 року - 21 робочий день; у лютому 2020 року - 20 робочих днів; у березні 2020 року - 21 робочих днів; у квітні 2020 року (станом на 29 квітня 2020 року) - 19 робочих днів, усього - 81 робочий день.

Таким чином, розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні позивачки за період з 28 грудня 2019 року по 29 квітня 2020 року складає 1018,14 грн.* 81 = 82 469,34 грн.

Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 29 грудня 2019 року по 29 квітня 2020 року в сумі 82 469,34 грн.

Наведений судом розрахунок узгоджується із розрахунком середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який наведений позивачкою в обґрунтування позовних вимог, а саме за період з 29 грудня 2019 року по 29 квітня 2020 року, у сумі - 82 469,34 грн., а отже позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у сенсі ст. 117 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є відповідальністю роботодавця та стягується судом саме по день фактичного розрахунку, або по день постановлення рішення суду, у зв`язку із цим, в даному випадку судом розглянуті вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у межах позовних вимог відповідно до ст. 9 КАС України.

При цьому суд не приймає посилання відповідача на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року по справі № 200/1057/20-а, про поновлення позивачки на посаді із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки питання порушені у даній справі за своєю правовою природою мають різний характер, регулюються різними нормами законодавства, і відповідальність за які встановлена окремими положеннями Кодексу законів про працю України.

Підхід недиференційного застосування санкцій до роботодавця створює негативний правовий базис для нехтування правами працюючих, що не кореспондується із нормами закріпленими у Кодексі законів про працю України. Розуміння роботодавцем однаковості покарання, на тлі недобросовісності, за різну кількість та тяжкість порушень, матиме фатальні наслідки по відношенню до працівників, наслідками чого можуть стати значна кількість позовів до Суду і підрив авторитету принципу верховенства права та держави у світовому суспільстві. Законодавець виокремив санкції за різні порушення та відобразив їх у статтях 117 та 235 Кодексу законів про працю України. Стаття 117 КЗпП визначає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Стаття 235 КЗпП розглядає питання поновлення на роботі і обставини, які з нього випливають, тобто компенсації за час вимушеного прогулу.

З аналізу процитованих положень Кодексу вбачається, що законодавець не встановлює умов, відповідно до яких стягнення середнього заробітку є неможливим, а навпаки наголошує на безапеляційній відповідальності роботодавця за допущені порушення, а тому ігнорування встановлених норм є неможливим та таким що порушує головні принципи, закріплені у Конституції України. Мова йде про те, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, а тому я маю право вимагати застосування закріплених у Кодексі законів про працю України норм.

Кодекс не містить положень, які регулюють тривалість порушень та не розрізняє їх з метою поглинання більш тривалим, менш тривалого. Відповідальність, визначена у статтях 117 та 235 Кодексу законів про працю України, визначена у твердому розмірі по відношенню до заробітної плати і не містить деференту, який передбачає мінімальний та максимальний розмір відповідальності на відміну від кримінального процесу, який містить в собі принцип диференціації при призначенні покарання, та навіть у такому процесі можуть застосовуватись не тільки одне основне, а і декілька додаткових покарань.

Визначена у статтях 117 та 235 Кодексу законів про працю України відповідальність має на меті не тільки стягнення грошових коштів на користь працівника, а і також попередження вчинення аналогічних порушень, як відповідачем так і іншими роботодавцями.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Також у пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Застосування вибіркового підходу при притягненні до відповідальності шляхом притягнення або за статтею 117 або статтею 235 Кодексу законів про працю України нівелює основні принципи судочинства тим самим звільняє від відповідальності недобросовісного роботодавця та дає можливість уникнути від виконання своїх обов`язків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статті 72 КАС України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У зв`язку із наведеним, враховуючи не проведення відповідачем з позивачкою у день звільнення повного розрахунку, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, та задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За звернення до суду із даним позовом позивачкою був сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн.

Враховуючи, що позов судом задоволений у повному обсязі, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, як суб`єкта владних повноважень, на користь позивачки підлягає стягненню зазначена сума судового збору в розмірі - 840,80 грн.

Положеннями статті 244 КАС України закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити його негайне виконання.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про доцільність допустити негайне виконання рішення суду у даній справі в частині присудження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 2,5-14,19-22,72-78,94,132-143,159-165,241-247,255,295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48-А, ЄДРПОУ: 34898944) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48-А, ЄДРПОУ: 34898944) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2019 року по 29 квітня 2020 року у сумі - 82 469 (вісімдесят дві тисячі чотириста шістдесят дев`ять) грн. 34 коп. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48-А, ЄДРПОУ: 34898944) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі - 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 17 вересня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров