Ухвала суду № 91632887, 18.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

18 вересня 2020 р. Справа № 160/11356/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренко Д.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Ващинської Мариниа Миколаївни, в якому позивач просить суд:

- визнати дії Державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Ващинської Марини Миколаївни щодо винесення постанови про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на рахунок у Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 відкритий на ім`я ОСОБА_1 та призначений для зарахування заробітної плати неправомірними;

- скасувати постанову від 05 серпня 2020 року про арешт коштів боржника в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», в частині накладення арешту на рахунок № НОМЕР_1 відкритий на ім`я ОСОБА_1 , яка винесена Державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Ващинською Мариною Миколаївною у виконавчому провадженні ВП №62736863;

- зобов`язати Державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Ващинську Марину Миколаївну зняти арешт з рахунку № НОМЕР_1 , що відкрито в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ім`я ОСОБА_1 .

Разом з позовом, 17.09.2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить: зупинити стягнення на підставі виконавчого документа шляхом заборони Державному виконавцю Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Ващинській Марині Миколаївні вчиняти будь-які виконавчі дії по виконавчому провадженню №62736863, до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що 08.09.2020 року позивачу стало відомо, що його розрахунковий рахунок, на який він отримує заробітну плату, арештовано. Позивач звернувся до Дніпровського районного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), та йому стало відомо про виконавче провадження ВП №62736863 щодо примусового виконання Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8122-53У, виданої 20.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн. Позивач наголошує, що ним не сплачувався єдиний соціальний внесок, оскільки з 2002 року він не здійснюю підприємницьку діяльність, про що повідомив органи ДПС, шляхом написання відповідної заяви, також з 2002 року не здає до податкового органу звітності, оскільки вважає, що його діяльність припинена. Зауважує, що дізнавшись про виконавче провадження та про борг, він подав заяву до державного реєстратора про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, а також подав до ГУ ДПС у Дніпропетровській області заяву про проведення невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності та повідомлення, що за період з 2017 року по 2020 рік ним підприємницька діяльність не здійснювалася та дохід від діяльності, що підлягає оподаткуванню він не отримував. Таким чином, позивач вважає, що заборона відповідачу вчиняти будь-які виконавчі дії у виконавчому провадженні №62736863 та зупинення стягнення на підставі виконавчого документа забезпечить ефективний захист його порушених прав, оскільки Державна податкова інспекція не відмовила йому у задоволені його заяви. Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся, оскільки є всі підстави вважати, що відповідач буде здійснювати арешт майна, а саме автомобіля, власником якого є ОСОБА_1 . Отже, з метою невиконання оскаржуваної постанови, позивач просить суд зупинити стягнення на підставі виконавчого документа, шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які виконавчі дії по виконавчому провадженню №62736863, до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Так, згідно з ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.153 КАС України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Частиною 1 ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо її задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку, що забезпечення позову – це вжиття адміністративним судом певних заходів щодо охорони прав та інтересів позивача для створення можливості реального виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.

Заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов`язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.

Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов`язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі – Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§ 40).

Зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта є винятковим заходом забезпечення позову виключно у випадку очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Стаття 152 КАС України встановлює невичерпний перелік реквізитів і змістовних вимог до такої заяви, в тому числі, спеціальні (предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову).

Тобто, законодавець встановив обов`язок особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, навести обґрунтування необхідності застосування такого заходу й зазначити усі необхідні відомості для цього з поданням відповідних доказів, з яких би суд мав змогу достовірно встановити доцільність реалізації вказаного процесуального повноваження.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

У даному випадку, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного виконавця Дніпровського районного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Ващинської М.М. про визнання протиправними дій щодо винесення постанови про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на рахунок у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», відкритий на ім`я ОСОБА_1 та призначений для зарахування заробітної плати та просить її скасувати і зобов`язати відповідача зняти арешт з рахунку № НОМЕР_1 .

Суд зазначає, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що оскаржувана постанова винесена протиправно, у зв`язку із чим на його рахунок по заробітній платі накладено арешт. А також, позивач вважає, що в подальшому відповідач може накласти арешт на автомобіль, який належить ОСОБА_1 . Постанови про арешт коштів боржника позивач до заяви про забезпечення позову, а також до позовної заяви не подав.

Суд вважає, що очевидна протиправність прийнятої постанови про арешт коштів боржника має вказувати на такі обставини, що не потребують детального з`ясування чи додаткового доказування (прийнято неповноважним органом, з перевищенням наданих повноважень тощо). Позивач посилається на очевидність ознак протиправності рішення відповідача та вчинення ним дій у виконавчому провадженні, тобто на обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та наявність яких має встановлюватися судом під час розгляду адміністративної справи, та ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, тому таке обгрунтування вимог заяви є безпідставним.

Суд звертає увагу, що у заяві про забезпечення позову позивач просить зупинити стягнення на підставі виконавчого документа шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які виконавчі дії по виконавчому провадженню №62736863, до набрання судовим рішенням у справі законної сили, проте, у позові оскаржує лише постанову про арешт коштів боржника, а саме в частині накладення арешту на рахунок для зарахування заробітної плати.

Також, суд зауважує, що виконавче провадження №62736863 відкрито на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8122-53У, виданої 20.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Згідно із ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

На підставі Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8122-53У від 20.02.2020 року відповідачем було відкрито виконавче провадження №62736863 та винесено оскаржувану постанову про арешт коштів боржника, але до суду письмових доказів щодо оскарження виконавчого документа, а саме Вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач до суду не надає, а лише зазначає, що він подав заяву до державного реєстратора про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, а також подав до ГУ ДПС у Дніпропетровській області заяву про проведення невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності.

За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, міжнародного права, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені ч.2 ст.150 КАС України для забезпечення даного позову - відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись статтями 44, 72-77, 150-154, 246, 248, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко