Рішення № 91632672, 17.09.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/5964/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, Управління, відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у перерахунку та виплати з 18 лютого 2020 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов`язання перерахувати та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці (з урахуванням виплачених сум) з 18 лютого 2020 року на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області від 24 лютого 2020 року №272.

В обґрунтування позову позивач вказав, що постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року він був звільнений у відставку з посади судді Нововолинського міського суду Волинської області; з 29 грудня 2015 року відповідно до постанови Іваничівського районного суду Волинської області від 12 березня 2016 року отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання.

Як зазначив позивач, він звертався до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 24 лютого 2020 року та у зв`язку із зміною грошового розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Проте відповідач у проведенні такого перерахунку відмовив, мотивуючи тим, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” не було внесено відповідні зміни та не визначено механізм проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Із діями відповідача щодо відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивач не погоджується. Так рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” зі змінами, зокрема, пункту 25, яким було передбачено право на отримання щомісячного довічного грошового утриманні у розмірі, визначеному цим Законом, лише суддею, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. Також на підставі Закону України від 16 жовтня 2019 року №193-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування” було виключено пункт 23 розділу XII Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, згідно з яким до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). Позивач зауважив, що рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 стосується лише порядку визначення розміру суддівської винагороди, а не питання щодо перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

З урахуванням зазначеного просив позов задовольнити повністю, зобов`язати відповідача на підставі статті 382 КАС України подати звіт про виконання судового рішення; постановити окрему ухвалу, якою зобов`язати відповідача вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, та розглянути питання про притягнення до відповідальності осіб, дії яких визнаються протиправними.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.44-51). В обґрунтування цієї позиції вказав, що 03 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, надавши довідку про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року. 13 березня 2020 року Управлінням було прийнято рішення про відмову позивачу у проведенні перерахунку. Відповідач вважає, що не допустив порушення норм законодавства при прийнятті цього рішення, оскільки Верховною Радою України не були виконані зобов`язання щодо приведення законодавства України у відповідність до рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, покладені на неї пунктом 5 резолютивної частини рішення, та на даний час відсутній відповідний механізм щодо порядку проведення перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці.

З наведених підстав відповідач у задоволенні позову, який заявлено передчасно, просив відмовити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року дану справу визнано типовою, провадження у ній було зупинене до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №620/1116/20 (а.с.25-26). Провадження у справі поновлено ухвалою суду від 26 серпня 2020 року (а.с.77).

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є суддею у відставці. Починаючи з 29 грудня 2015 року, на виконання постанови Іваничівського районного суду Волинської області від 12 березня 2016 року у справі №165/395/16-а, яка набрала законної сили 22 березня 2016 року, він отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% грошового утримання працюючого судді (а.с.8-10). Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 видало позивачу довідку від 24 лютого 2020 року №242 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с.11). Довідка видана за формою, визначеною додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1.

03 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 24 лютого 2020 року №242 (а.с.53-54).

Листом від 24 березня 2020 року №0300-0312-8/6898 Управління повідомило позивача про прийняте рішення про відмову у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с.12). Як слідує з рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 13 березня 2020 року №907510151853, ОСОБА_1 відмовлено у проведенні перерахунку на підставі довідки від 24 лютого 2020 року №242 у зв`язку із відсутністю на даний час змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та механізму щодо порядку проведення перерахунків щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на виконання рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 (а.с.52).

Позивач, вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у перерахунку та виплати з 18 лютого 2020 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із його заявою від 03 березня 2020 року, звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі – Закон №1402-VIII).

Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Відповідно до частини першої статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

При цьому суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (частина друга статті 142 Закону №1402-VI).

Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частинами четвертою та п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Разом з цим, розділом ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Так у підпункті 4 пункту 24 розділу ХІІ розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIII зазначено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до пункту 25 розділу ХІІ розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Однак Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України відзначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України 13 липня 2017 року №2136-VIII “Про Конституційний Суд України” закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, а позивач набув право на перерахунок розміру його щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до статті 135 та підпункту 4 пункту 24 Розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIII, які визначають розмір суддівської винагороди працюючого судді.

Суд звертає увагу на ту обставину, що Верховний Суд неодноразово у постановах від 06 березня 2019 у справі №638/12586/16-а та від 11 лютого 2020 року у справі №200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин, до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним.

Суд наголошує, що зміна з 01 січня 2020 року розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

Перерахунок, про який просить здійснити позивач, обумовлений відновленням раніше порушених прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020.

Отже, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону №1402-VIII з 19 лютого 2020 року, тобто з наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020.

Аналогічний правовий висновок викладений в рішенні Верховного Суду від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року. Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України цей правовий висновок суд враховує у даній справі, яка є типовою.

Незважаючи на те, що позивач вийшов у відставку з посади судді до проходження кваліфікаційного оцінювання, його щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, а тому наявні підстави для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки від 24 лютого 2020 року №272.

Оскільки підставою для такого перерахунку є визначені Законом №1402-VIII підстави, а саме зміна розміру суддівської винагороди діючого судді, як у даному випадку, то суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності порядку проведення перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці з урахуванням рішення Конституційного Суду України рішення від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 13 березня 2020 року №907510151853 щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за його заявою від 03 березня 2020 року є протиправним.

Також слід зауважити, що рішення відповідача за визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України, є актом індивідуальної дії.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду у зразковій справі №620/1116/20, враховуючи, що позивач фактично оскаржує не дії, а рішення відповідача, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній справі дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 13 березня 2020 року №907510151853 про відмову у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Волинській області від 24 лютого 2020 року №272, з урахуванням фактично виплачених сум.

Стосовно вимоги позивача про постановлення окремої ухвали у справі, то суд зазначає, що за змістом статті 249 КАС України постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. У даній справі суд не вважає необхідним постановляти окрему ухвалу.

На думку суду, відсутні підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, як про це просить позивач.

Частини п`ята та шоста статті 246 КАС України не встановлюють обов`язку суду у резолютивній частині рішення суду встановлювати судовий контроль за його виконанням.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 звертав увагу на те, що застосування статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

З наведеного слідує, що встановлення судового контролю може мати місце на стадії виконання судового рішення за заявою сторони, на користь якої таке рішення ухвалене, за наявності обґрунтованих доводів та підстав вважати, що відповідач ухиляється від виконання рішення у справі. Окремо слід вказати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.

Стосовно доводів представника позивача про непідтвердження повноважень представника відповідача на підписання відзиву на позов, то суд звертає увагу, що дана справа віднесена процесуальним законом до малозначних справ, тому відповідач не позбавлений права на представництво своїх законних інтересів представником за довіреністю, посадові обов`язки якого на представництво ГУ ПФУ у Волинській області у судах закріплені посадовою інструкцією, затвердженою у встановленому порядку, та є головним завданням відділу представництва інтересів у судах юридичного управління ГУ ПФУ у Волинській області, працівником якого такий представник є.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

У відзиві на позов відповідач не погоджується із заявленою до відшкодування сумою судових витрат на професійну правничу допомогу, вважає, їх неспівмірними із ціною позову, складністю справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копію договору про надання правничої допомоги від 09 квітня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Свередюк Юлією Анатоліївною, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 24 грудня 2009 року №431 (а.с.15), ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1005336 (а.с.17), розрахунок витрат на правничу допомогу від 14 квітня 2020 року (а.с.16), квитанцію до прибуткового касового ордеру від 14 квітня 2020 року №9 на суму 5000,00 грн (а.с.18).

Відповідно до пункту 3.1 договору про надання правничої допомоги від 09 квітня 2020 року фіксований розмір гонорару встановлюється для вчинення окремої дії на виконання договору: написання адвокатського запиту – 100,00 грн; написання заяв по суті справи (позовна заява, відзив на позовну заяву, відповідь відзив, заперечення) – 5000,00 грн.

З розрахунку витрат на правничу допомогу від 14 квітня 2020 року вбачається, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 09 квітня 2020 року застосовується фіксований розмір гонорару за вчинення окремої дії на виконання договору, а саме написання позовної заяви – 5000,00 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки дана справа є справою незначної складності; підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності, або ж могли бути ним безперешкодно отримані.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини 28 листопада 2002 року у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, та приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу адвоката, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000,00 грн є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 1500,00 грн.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 843,80 грн, що підтверджуються платіжним дорученням від 14 квітня 2020 року №Р24А753800383А49394, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.6, 21).

Предметом позову є дві взаємопов`язані вимоги немайнового характеру, які хоч і задоволені частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано і Верховним Судом при вирішенні зразкової справи №620/1116/20.

З урахуванням наведеного на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 2340,80 грн, з них: судовий збір - 840,80 грн, який належало сплатити позивачу за ставками, визначеними підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір”, витрати на професійну правничу допомогу - 1500,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 13 березня 2020 року №907510151853 про відмову у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації в Волинській області від 24 лютого 2020 року №272, з урахуванням фактично виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 2340,80 грн (дві тисячі триста сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк