Рішення № 91627111, 17.09.2020, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6454/20

2-а/357/197/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 вересня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Сокур О. В.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до поліцейського ВРПП Білоцерківського ВП старшого сержанта поліції Олійника Івана Володимировича, Головного Управління національної поліції в Київській області про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до поліцейського ВРПП Білоцерківського ВП старшого сержанта поліції Олійника Івана Володимировича про скасування постанови, мотивуючи тим, що постановою поліцейського ВРПП Білоцерківського ВП старшого сержанта Олійника Івана Володимировича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 27 червня 2020 року, серії БАБ № 357465, він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП за те, що керуючи автомобілем не мав при собі і не пред`явив поліс обов 'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.1г ПДР України, в зв`язку з чим було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. Вважає, що така постанова поліцейського ВРПП Білоцерківського ВП старшого сержанта Олійника І.В. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Так, 27 червня 2020 року близько 12 год. 00 хв., керуючи автомобілем ВАЗ 210999, д.н.з. НОМЕР_1 , він рухався по автодорозі Р-04 в напрямку м. Фастова Київської області. Під час руху, приблизно на 98 км. автодороги, він помітив, що його наздоганяє автомобіль співробітників поліції без увімкнених проблискових маячків. Коли він зупинив свій автомобіль, до нього підійшов поліцейський та наказав пред`явити йому поліс обов`язкового цивільного стахування для перевірки. На його запитання, яку норму правил дорожнього руху він порушив, він не відповів та повторив прохання надати йому поліс обов`язкового цивільного стахування. За певних обставин, полісу у нього при собі не було, про що він повідомив поліцейського, однак, поліцейський не взяв його пояснення до уваги, взявши його посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу пішов до свого автомобіля та склав постанову про накладення на нього адміністративного стягнення.

Вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП є незаконним, не обґрунтованим та не доведеним, оскільки жодних правил дорожнього руху він не порушував, а транспортний засіб відповідав технічним характеристикам.

Відповідно до п. 2.1 ПДР водій повинен мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс страхування.

Однак, згідно ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі і пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках передбачених законодавством, - страховий поліс.

Згідно п. 21.2 ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.

Отже, вимагати для перевірки поліс страхування поліцейський має право лише: якщо водій порушив правила дорожнього руху; якщо є учасником ДТП. При цьому, порушення Правил дорожнього руху повинні бути підтверджені доказами. Якщо ж водій не порушував правила дорожнього руху та не є учасником ДТП, то поліцейський не має права вимагати для перевірки поліс страхування.

З огляду на викладене, обов`язок водія пред`явити на вимогу поліцейського поліс страхування для перевірки, виникає лише у випадку складення відносно даного водія протоколу. Не пред`явлення при перевірці полісу автоцивілки не є підставою для складання протоколу за ч. 1 ст. 126 КпАП України. Така правова позиція підтримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.04.2017 і знайшла своє відображення у подальших судових рішеннях (наприклад, рішення по справах 760/15484/16-А, 196/1332/18).

Вважає, що оскільки він не порушував ПДР та не був учасником ДТП, поліцейський безпідставно вимагав у нього поліс страхування цивільно-правової відповідальності, то у його діях відсутній склад правопорушення, у якому його визнано винним.

Поліцейський не довів його вину у вчиненні правопорушення, оскільки вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у оскаржуваній постанові серії БАБ № 357465 та не підтверджується жодними іншими доказами.

Тому, просив суд визнати протиправною та скасувати постанову поліцейського ВРПП Білоцерківського ВП старшого сержанта Олійника Івана Володимировича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 27 червня 2020 року, серії БАБ № 357465, якою його ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. та стягнути з відповідача на його користь судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Ухвалою судді від 10.07.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського ВРПП Білоцерківського ВП старшого сержанта поліції Олійника Івана Володимировича про скасування постанови була залишена без руху у зв`язку з несплатою останнім судового збору.

Ухвалою судді від 14 липня 2020 року відкрито провадження у зазначеній справі. Постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін.

Ухвалою суду від 24.07.2020 року залучено в якості співвідповідача Головне Управління національної поліції в Київській області.

18 серпня 2020 року за вх. № 31523 судом отримано відзив на адміністративний позов, в якому Головне управління Національної поліції в Київській області вважає заявлені позовні вимоги позивача необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його протиправним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 10 липня 2020 року у справі № справа № 420/647/19, постанові ВС від 4 березня 2019 у справі № 199/7360/17.

27 червня 2020 року було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАБ № 357465 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.

Керуючись Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі затвердженою наказом МВС від 07.11.2015 № 1395, а саме п. 4. Розділу І «У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.» та п.2 розділу III «Постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.» від так інспектором було винесено Постанову у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на вищезазначене можна дійти висновку, що порушення правил зупинки тягне за собою накладення штрафу.

Вважають, що зазначеним вимогам постанова відповідає, правові підстави для визнання постанови серії БАБ № 357465 від 27.06.2020 незаконною - відсутні.

Просили суд відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову до Головного управління Національної поліції в Київській області в повному обсязі, розглянути зазначену справу за відсутністю представника Головного управління та про результати розгляду справи повідомити в зазначений законом строк.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, яка отримана судом 17.09.2020 року за вх. № 35576, в якій просив справу розглядати у його відсутність. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідачі поліцейський ВРПП Білоцерківського ВП старший сержант поліції Олійник Іван Володимирович та Головне Управління національної поліції в Київській області в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчать наявні поштові повідомлення про врученн.

До того ж, направляючи на адресу суду відзив на адміністративний позов, Головне управління Національної поліції в Київській області просило суд розглянути зазначену справу за відсутністю представника Головного управління.

Інших заяв та клопотань з боку відповідачів на адресу суду не надходило.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень ст. 268 КАС України, не перешкоджає розгляду справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Враховуючи викладене, положення ст. 286 КАС України, ст. 289 КУпАП, суд приходить до висновку, що позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом 06.07.2020 р., що підтверджується штампом суду (а.с. 1), щодо оскарження постанови від 27.06.2020 р., не порушив передбачений 10-денний строк для захисту своїх прав в судовому порядку.

Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В оскарженій позивачем постанові зазначено, що 27.06.2020 року о 12 годині 00 хвилин водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі Р-04, 98 км не мав при собі і не надав поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.1 Г ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП. Прийняте рішення застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення штраф у розмірі 425 гривень.

Оскаржувальна постанова про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі Серії БАБ № 357465 була винесена 27.06.2020 року поліцейським ВРПП Білоцерківського ВП старшим сержантом Олійник Іваном Володимировичем.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ст. 7 КУпАП).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладеннястягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обовязковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Всупереч даним вимогам, суб`єктом владних повноважень не надано жодного доказу в обґрунтування законності винесеної ним постанови та накладення на ОСОБА_1 штрафу, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 126 КУпАП, не було в наявності та відповідно, не долучено до матеріалів справи.

Так, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху.

Однак, суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядати як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення субєкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі в судове засідання не з`явилися, будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надали.

Отриманий судом відзив на адміністративний позов Головним Управлінням національної поліції в Київській області, останній не містить жодного належного обгрунтування стосовно правомірності прийнятого рішення поліцейським при складанні оскаржуваної постанови відностно позивача ОСОБА_1 .

Безпосередньо з боку відповідача поліцейського ВРПП Білоцерківського ВП старшого сержанта поліції Олійника Івана Володимировича, який складав оскаржувану постанову, відзиву на адміністративний позов ОСОБА_1 на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 2.1 ПДР водій повинен мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс страхування.

Згідно ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі і пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках передбачених законодавством, - страховий поліс.

Згідно п. 21.2 ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.

Отже, вимагати для перевірки поліс страхування поліцейський має право лише: якщо водій порушив правила дорожнього руху; якщо є учасником ДТП. При цьому, порушення Правил дорожнього руху повинні бути підтверджені доказами. Якщо ж водій не порушував правила дорожнього руху та не є учасником ДТП, то поліцейський не має права вимагати для перевірки поліс страхування.

Таким чином, лише два випадки, коли поліцейський може перевірити поліс автоцивілки та виписати протокол за його відсутність: при складанні протоколу щодо порушень ПДР; при оформленні дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, непред`явлення при перевірці полісу автоцивілки не є підставою для складання протоколу за ч. 1 ст. 126 КпАП (штраф за таке порушення складає 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 425 грн).

Така правова позиція підтримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.04.2017 і знайшла своє відображення у подальших судових рішеннях (наприклад, рішення по справах 760/15484/16-А, 196/1332/18).

Крім того, оскільки поліцейським не задокументовано і не доведено факту порушення позивачем ПДР України, то його вимоги про пред`явлення документів, є неправомірними.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року справа №686/11314/17, адміністративне провадження №К/9901/15541/18

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті (ч. 3 ст. 35 Закону України "Про національну поліцію").

У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно положень пункту 21.2. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: Відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем п.п. ґ) п 2.1 ПДР відповідачем суду не надано. Так само, не надано доказів правомірності зупинення автомобіля позивача, а також правомірності підстав вимагати поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Сама ж по собі наявність такої постанови не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді виконання правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Як вбачається з досліджених судом матеріалів справи, зокрема, оскаржуваної постанови, документ не містить жодних посилань на будь-які інші фактичні дані, на підставі яких поліцейський дійшов висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що позивачем було порушено вимоги ПДР України, що в подальшому стало підставою для перевірки документів позивача та притягнення його до адміністративної відповідальності, відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП.

За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, на думку суду, є недоведеним.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що дії поліцейського при складанні постанови відносно позивача є протиправними, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП відносно позивача підлягає закриттю.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі.

Розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 (провадження №11-1287апп18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 420,40 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

Однак, в прохальній частині адміністративного позову ОСОБА_1 просив суд залишити судові витрати за ним.

Тому, суд вважає можливим понесені позивачем судові витрати при зверненні до суду, віднести за рахунок останнього.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 55 Конституції України, ст. ст. 2, 5, 6-10, 20 77, 90, 122, 132, 139, 159, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, ст. ст. 7, 9, 247, 251, 252, 288, 289, 293 КУпАП, Законом України «Про дорожній рух», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського ВРПП Білоцерківського ВП старшого сержанта поліції Олійника Івана Володимировича, Головного Управління національної поліції в Київській області про скасування постанови, - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія БАБ № 357465 від 27 червня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , - закрити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених ст. 286 КАС України можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Поліцейський ВРПП Білоцерківського ВП старший сержант поліції Олійник Іван Володимирович ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Привокзальна, буд. 3 );

Відповідач: Головне Управління національної поліції в Київській області (місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15 ).

Повний текст судового рішення складено 17 вересня 2020 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов