Рішення № 91626375, 17.09.2020, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/653/20

Провадження № 2/288/259/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року. смт.Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

за участю секретаря судових засідань - Франчук Ю.О.,

Позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Попільня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач 1) звернулась до суду з позовом до державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» (далі - Відповідач) про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку в якому вказує, що вона з 13 листопада 2018 року працювала в державному підприємстві України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на посаді вожатого служби дитячих співдружностей.

15 березня 2020 року Позивач звільнилась з посади за власним бажанням, при звільненні їй було видано трудову книжку, проте частину заробітної плати за лютий 2020 року та за березень 2020 року їй сплачено не було. Також, Позивачу не сплачено компенсацію за невикористані відпустки, які становлять: - 14 календарних днів основної щорічної відпустки за період роботи з 13 листопада 2018 року по 12 листопада 2019 року; - 7 календарних днів основної щорічної відпустки за період роботи з 13 листопада 2019 року по 15 березня 2020 року.

Позивач зазначає, що неодноразово зверталась у телефонному режимі до Відповідача з приводу отримання належних їй виплат при розрахунку, їй обіцяли провести виплату, проте на протязі двох місяців після її звільнення, належних їй розрахункових виплат вона так і не отримала.

На підставі вищевикладеного, Позивач просить стягнути з Відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за лютий - березень 2020 року, компенсації за невикористані відпустки за період роботи з 13 листопада 2018 року по 12 листопада 2019 року і частину за період роботи з 13 листопада 2019 року по 15 березня 2020 року та середній заробіток за час затримки розрахунку на день здійснення повного розрахунку.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала, просила його задоволити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений на підставі до пункту 1 частини 7 статті 128 ЦПК України, 06 серпня 2020 року та 07 вересня 2020 року відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень, про причини неявки суд не повідомив, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних в справі письмових доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 7 статті 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Враховуючи неявку належним чином повідомленого Відповідача в судове засідання, яка не повідомила про причини неявки та не подала відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою Позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

23 липня 2020 року за вих. № 257 Відповідач направив лист про надання інформації та зазначив, що у березня 2020 року підприємство припинило основну діяльність з оздоровлення та відпочинку дітей, що в свою чергу позбавило повного фінансування дитячого центру /а.с.33-34, 45-46/

Суд, вислухавши Позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

ОСОБА_1 з 13 листопада 2018 року була прийнята на роботу до Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на посаду вожатого служби дитячих співдружностей та 15 березня 2020 року її звільнено за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 . /а.с.5-6/

Відповідно до довідки № 0000000037 від 15 червня 2020 року, виданої Державним підприємством України «Міжнародний дитячий центр «Артек», ОСОБА_1 працювала в Державному підприємстві України «Міжнародний дитячий центр «Артек» з 13 листопада 2018 року по 14 березня 2020 року на посаді вожатої. Дохід за період з 01 січня 2020 року по 15 березня 2020 року склав - 20042.33 гривень. Заборгованість по виплаті заробітної плати за період з лютого 2020 року - березень 2020 року, в сумі 7949.45 гривень (в тому числі компенсація відпустки - 2399.31 гривень). /а.с.37, 49/

Як вбачається з довідки про середній заробіток № 1 від 15 червня 2020 року, виданої Державним підприємством України «Міжнародний дитячий центр «Артек», ОСОБА_1 працювала в Державному підприємстві України «Міжнародний дитячий центр «Артек» з 13 листопада 2018 року по 14 березня 2020 року на посаді вожатої. Середньоденна заробітна плата працівника в розрахунку на 1 робочий день становить - 332.46 гривень, середньомісячна заробітна плата працівника становить - 6981.65 гривень. /а.с.38, 50/

В судовому засіданні Позивач надала роздруківку нарахованих їй Відповідачем коштів: - 17 серпня 2020 року, зарахування заробітної плати - 2914.76 гривень; - 20 серпня 2020 року, зарахування заробітної плати - 5034.64 гривень. /а.с.56, 57/

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення коштів, які їй не було виплачено при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Аналогічне положення міститься і в статті 24 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно статті 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Статтею 24 Закону України «Про відпуски» та статтею 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за попередні роки визначається, виходячи із середнього заробітку, який працівник мав на час її проведення.

З аналізу положень статті 24 Закону України «Про відпустки» та статей 47, 83 КЗпП України слідує, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог частини першої статті 116 КЗпП України.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як роз`яснено у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі - Постанова № 13), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В пункті 6 Постанови № 13 роз`яснено, що задовольняючи вимогу про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунок, з якого він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п. 2.2 Рішення Конституційного суду України № 4-рп\2012 від 22 лютого 2012 року, аналіз статей 116, 117 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівнику всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

За таких обставин, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 9 42527/98).

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Отже, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України та нормами КЗпП України, а Позивач перебувала у трудових відносинах з Відповідачем до 15 березня 2020 року, проте при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги Позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Судом встановлено, що Позивачу не були виплачені всі належні при звільненні кошти, розмір яких становить за період лютий 2020 року - березень 2020 року - 7949.45 гривень (в тому числі компенсація відпустки - 2399.31 гривень). /а.с.37, 49/

Разом з тим, під час розгляду справи, а саме 17 серпня 2020 року та 20 серпня 2020 року Відповідачем було виплачено Позивачу заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі - 7949.45 гривень.

Таким чином, Відповідачем не виконано вчасно обов`язок щодо проведення зі звільненим працівником повного розрахунку та виплати всіх сум, що йому належать, а тому наявні підстави для застосування відповідальності, визначеної в статті 117 КЗпП України та стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідачем надано довідку про середній заробіток Позивача /а.с.38, 50/, який становить - 332.46 гривень, кількість днів затримки розрахунку з 16 березня 2020 року по 20 серпня 2020 року - 109 днів, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 36238.14 гривень.

Суд зазначає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року визначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

За наведених мотивів, враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями Позивача та Відповідача, а також виходячи з обставин даної справи, критеріїв зменшення розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, визначених Великою Палатою Верховного Суду, суд приходить до висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зменшити та стягнути з Відповідача на користь Позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 7949.45 гривень, що є співмірною з сумою, яка належала Позивачу на час звільнення та не була вчасно виплачена.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Встановлені під час судового розгляду справи обставини та надані сторонами докази вказують на те, що в задоволенні заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки належить відмовити, оскільки Відповідачем на час ухвалення рішення сплачено належні Позивачу кошти при звільненні (заробітну плату та компенсацію відпустки), а заявлена позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до статті частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду звільнена від сплати судового збору, в зв`язку з чим, підлягають стягненню з Відповідача на користь держави кошти, з врахуванням задоволеної частини майнових вимог, в розмірі - 840.80 гривень.

Керуючись статтею 43 Конституції України; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»; статтями 74, 83, 94, 115, 116, 117 КЗпП України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 48, 76, 78, 81, 128, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280283, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» (код ЄДРПОУ: 16502790, місто Київ, Пуща - Водиця, 14 лінія) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 7949.45 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» (код ЄДРПОУ: 16502790, місто Київ, Пуща - Водиця, 14 лінія) судовий збір в розмірі 840.80 гривень, зарахувавши його до спеціального фонду державного бюджету України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник