Рішення № 91622579, 18.09.2020, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 18.09.2020

Справа № 501/532/18

2/501/184/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючої судді - Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання - Савіновської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом: ОСОБА_1

до

відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

предмет та підстави позову: про стягнення боргу

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне та

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

ОСОБА_1 06.03.2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, згідно якого просить суд стягнути в рівних частках з відповідачів на свою користь 11 837 035 гривень та судові витрати по справі.

Позов мотивований тим, що між позивачем та ОСОБА_2 15.07.2013 року було укладено безстроковий договір позики, згідно якого позивач передач, а відповідач отримала у борг 420 000 доларів США під проценти за користування грошовими коштами в розмірі 5% річних від суми позики.

Факт передачі, умови передання та порядок повернення коштів підтверджуються розпискою від 15 липня 2013 року, яка складена власноруч ОСОБА_2 .

Позивач зазначає в позові, що 15.08.2016 року ОСОБА_2 щомісяця сплачувала відсотки за користування грошовими коштами, проте з цієї дати перестала виконувати взяті на себе зобов`язання по сплаті відсотків, що призвело до виникнення у неї заборгованості. Позивач направив відповідачці вимогу про повернення основної суми та відсотків за її користування. У зазначений строк ОСОБА_2 не повернула жодних коштів та почала уникати спілкування, зазначила, що перебуває у скрутному фінансовому становищі, оскільки у неї помер чоловік і у неї тривалий час триває судовий спір з іншими спадкоємцями за частки у майні, після вирішення якого, відповідачка обіцяла погасити борг.

Позивач зазначає, що станом на 16.10.2017 року розмір боргу становить 444 500 доларів США, що складається з основного боргу у розмірі 420 000 доларів США та відсотків 24500 доларів США (за 14 місяців період 16.08.2016 року по 16.10.2017 року; 420 000 помножити на 5% річних = 21000 доларів США на рік поділити на 12 місяців = 1750 доларів США на місяць; 1750 доларів США х на 14 місців = 24500 доларів США).

Виходячи з офіційного курсу НБУ станом на 09.11.2017 року, що становить 26,63 грн. за 1 долар США, заборгованість становить 11 837 035 гривень (444500 х 26,63 = 11 837 035).

Позивач зазначає в позові, що з урахуванням тієї обставини, що вказані кошти позичалися в інтересах сім`ї, про що безпосередньо зазначалось в розписці, вбачається, що кошти підлягають стягненню з подружжя, а саме як з ОСОБА_2 , так і з ОСОБА_4 .

З урахуванням того, що у жовтні 2017 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_4 помер, спадкоємцями виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Тому з цих осіб підлягають стягненню в рівних частках 444500 доларів США.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідачі відзиву на позов не надали.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 визнав ті обставини, що 15.07.2013 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено безстроковий договір позики, згідно якого позивач передач, а відповідач отримала у борг 420 000 доларів США під проценти за користування грошовими коштами в розмірі 5% річних від суми позики. Також, представник відповідача пояснив, що відповідачі по справі ще не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки між сторонами існує спір щодо розміру спадщини та порядку її розподілу.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник ОСОБА_2 19.04.2018 надав до суду клопотання про зупинення провадження у справі (а.с.31-32 т.1).

Позивач ОСОБА_1 , його представники 11.05.2018, 29.05.2018, 17.07.2018, 03.09.2019, 13.09.2019, 21.10.2019, 07.04.2020, 26.06.2020 надали до суду заяви про проведення судового засідання без їх участі (а.с.49, 91-92, 129 т.1; а.с.94-95, 102-103, 119-121, 244-245 т.2; а.с.13 т.3).

Представник ОСОБА_3 17.05.2018 надав до суду клопотання про витребування доказів (а.с.39-40 т.1).

Представник ОСОБА_3 17.05.2018 надав до суду клопотання про призначення експертизи (а.с.61 т.1).

Представник ОСОБА_3 21.06.2018 надав до суду заяву про відкладення розгляду справи (а.с.107 т.1).

Представник ОСОБА_3 18.07.2018 надав до суду заяву про залишення зустрічного позову без розгляду (а.с.136 т.1).

Відповідач ОСОБА_3 01.08.2018 надав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами цивільної справи (а.с.152 т.1) та видачу копії дисків судових засідань (а.с.153 т.1).

Представник ОСОБА_3 21.09.2018 надав до суду заяву про відновлення провадження у справі (а.с.168 т.1).

Представник ОСОБА_3 28.12.2018 надав до суду клопотання про призначення експертизи (а.с.187-188 т.1).

Представник ОСОБА_2 27.02.2019, 03.02.2020 надав до суду клопотання про проведення судового засідання без його участі та без участі відповідачки (а.с.217-218 т.1; а.с.101 т.2).

Представник ОСОБА_3 27.02.2019 надав до суду клопотання про проведення судового засідання без його участі (а.с.219, 221 т.1).

Представник ОСОБА_3 21.08.2019 надав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами цивільної справи (а.с.86 т.2).

Представник ОСОБА_3 03.09.2019 надав до суду заяви про проведення фізико-хімічної експертизи (а.с.88-89 т.2) та виклик і допит свідків (а.с.92-93 т.2).

Позивач ОСОБА_1 02.10.2019 надав до суду клопотання про відкладення судового засідання (а.с.113 т.2).

Представник ОСОБА_3 26.06.2020 надав до суду заяву про повернення сплачених відповідачем коштів на рахунок експертної установи (а.с.10-11 т.3).

Представник ОСОБА_2 14.07.2020 надав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами цивільної справи (а.с.28-29 т.3).

Представник ОСОБА_3 21.08.2020 надав до суду заяву про відкладення розгляду справи (а.с.30 т.3).

Представник ОСОБА_3 14.09.2020 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.73 т.3) та тези судових дебатів (а.с.38-41 т.3).

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 07.03.2018 позовну заяву залишено без руху (а.с.16-17 т.1).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 29.03.2018 відкрито провадження у справі (а.с.26-27 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 17.05.2018 відмовлено у зупиненні провадження у справі (а.с.66, 75-76 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 17.05.2018 зустрічну позовну заяву (а.с.83-84) залишено без руху (а.с.70, 77-79 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 21.05.2018 виправлено описку в ухвалі Іллічівського міського суду від 17.05.2018 (а.с.80-81 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 29.05.2018 продовжено строк проведення підготовчого судового засідання (а.с.95-96 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 10.07.2018 зустрічний позов повернуто заявнику (а.с.120-121 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 10.07.2018 витребувано докази (а.с.123-124 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 18.07.2018 призначено судову експертизу (а.с.141-142, 146-148 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 18.07.2018 зустрічну позовну заяву від 18.07.2018 залишено без розгляду (а.с.144 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 16.11.2018 відновлено провадження у справі (а.с.174 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 27.02.2019 призначено судову експертизу (а.с.224-225 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 16.11.2018 відновлено провадження у справі (а.с.64-65 т.2).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 01.11.2019 встановлено додатковий строк на надання доказів, призначено судову експертизу (а.с.135-141 т.2).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 29.01.2020 відновлено провадження у справі (а.с.158-159 т.2).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 30.06.2020 вирішено питання про повернення коштів відповідачу ОСОБА_3 , сплачених на рахунок експертної установи (а.с.18-19 т3).

Щодо участі в судових засіданнях позивача, його представника, їх викликів (повідомлень) щодо викликів в судові засідання.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Слід зазначити, що ОСОБА_1 реалізував своє право на участь в даному судовому процесі, надавши повноваження на представництво своїх інтересів в даній справі представникам, повноваження яких містяться в матеріалах даної цивільної справи.

Крім того, в матеріалах справи містяться докази про неодноразове належне сповіщення позивача та його представників про судовий розгляд справи.

Зазначені обставини є достовірним підтвердженням того факту, що ОСОБА_1 знає про розгляд судом даної справи та має можливість брати в ній участь як особисто, так і за допомогою представників.

Разом з тим, ОСОБА_1 , його представники 11.05.2018, 29.05.2018, 17.07.2018, 03.09.2019, 13.09.2019, 21.10.2019, 07.04.2020, 26.06.2020 надали до суду заяви про проведення судового засідання без його участі (а.с.49, 91-92, 129 т.1; а.с.94-95, 102-103, 119-121, 244-245 т.2; а.с.13 т.3).

Відповідно до ст.44 ЦПК України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживанням процесуальними правами в розумінні процесуального закону є, крім іншого, вчинення (або не вчинення) дій, спрямованих на безпідставне затягування розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції та Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах «Рябих проти Росії» (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява №3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Отже, в зв`язку з неявкою позивача ОСОБА_1 , його представника в судове засідання без поважних причин, наявності попередніх заяв про проведення судових засідань без участі позивача, його представників, тривалість перебування справи в провадженні суду на розгляді, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність позивача та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 15.07.2013 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено безстроковий договір позики, згідно якого позивач передав, а відповідач отримала у борг 420 000 доларів США під проценти за користування грошовими коштами в розмірі 5% річних від суми позики, що підтверджується копією розписки (а.с.8 т.1), оригінал якого досліджено в судовому засіданні.

ОСОБА_1 направив відповідачці вимогу від 15.10.2016 року про повернення основної суми та відсотків за її користування, що підтверджується копією вимоги (а.с.9).

Згідно розрахунку заборгованості, наведеного позивачем у позові, станом на 16.10.2017 року розмір боргу становить 444 500 доларів США, що складається з основного боргу у розмірі 420 000 доларів США та відсотків 24500 доларів США (за 14 місяців період 16.08.2016 року по 16.10.2017 року; 420 000 помножити на 5% річних = 21000 доларів США на рік поділити на 12 місяців = 1750 доларів США на місяць; 1750 доларів США х на 14 місяців = 24500 доларів США).

Виходячи з офіційного курсу НБУ станом на 09.11.2017 року, що становить 26,63 грн. за 1 долар США, заборгованість становить 11 837 035 гривень (444500 х 26,63 = 11 837 035).

V. Оцінка Суду.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1, 3 ЦК України, ст.ст.2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з положеннями частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, 15.07.2013 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено безстроковий договір позики, згідно якого позивач передав, а відповідач отримала у борг 420 000 доларів США під проценти за користування грошовими коштами в розмірі 5% річних від суми позики, що підтверджується копією розписки (а.с.8 т.1), оригінал якого досліджено в судовому засіданні.

ОСОБА_1 направив відповідачці вимогу від 15.10.2016 року про повернення основної суми та відсотків за її користування, що підтверджується копією вимоги (а.с.9).

З урахуванням зазначених норм права та обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 не виконала в повному обсязі грошового зобов`язання за договором позики, укладеним 15.07.2013 року, відповідно, з неї на користь позивача підлягає стягненню борг за договором позики.

Разом з тим, як вбачається з тексту рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18.11.2019 по цивільній справі №522/23031/16-ц, що: "...09.10.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . Після реєстрації шлюбі прізвище дружини стало « ОСОБА_7 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

З метою прийняття спадщини до Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори звернулись:

- із заявою від 07.05.2015 року№847 ОСОБА_3 - брат;

- із заявою від 08.06.2015 року №1065 ОСОБА_8 - батько;

- із заявою від 12.06.2015 року №1134 ОСОБА_2 - дружина.

На підставі вказаних вище заяв, державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Майданик І.В. відкрито спадкову справу №339/2015, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

Відповідач ОСОБА_3 являється спадкоємцем свого брата в порядку спадкової трансмісії (ст.1276 ЦК України), оскільки його батько - ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , який за життя звернувся до Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою з метою прийняття спадщини, але не встиг отримати свідоцтва про право на спадщину".

Таким чином, судом встановлено, що відповідачі по справі є спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини)від фізичної особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Однак, згідно статті 65 СК України укладений одним із подружжя договір створює обов`язки для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім`ї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сім`ї.

Отже, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Частиною 2 ст.73 Сімейного Кодексу України визначено, що стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і одержане за договором використано на її потреби.

Зазначена позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року № 6-163цс12, яка згідно зі ст.360-7ЦПК України є обов`язковою для судів.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами;

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів

3) показань свідків.

За змістом ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Ознаками доказів є їх достовірність та достатність.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.ст.79, 80 ЦПК).

Оскільки будь-яких доказів на підтвердження того, що отримані в борг кошти ОСОБА_2 були витрачені саме в інтересах сім`ї (на будівництво будинку), позивач не надав, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), суд доходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог щодо солідарного стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_3 , як спадкоємця, відсутні у зв`язку з їх недоведеністю.

Крім того, ОСОБА_2 , її представники не надали доказів того, що отримані нею за позикою грошові кошти були витрачені саме в інтересах сім`ї.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 11 837 035 гривень та в задоволенні решти вимог до ОСОБА_3 відмовити.

При цьому суд погоджується з розрахунком заборгованості, наведеним позивачем у позові, а саме, що станом на 16.10.2017 року розмір боргу становить 444 500 доларів США, що складається з основного боргу у розмірі 420 000 доларів США та відсотків 24500 доларів США (за 14 місяців період 16.08.2016 року по 16.10.2017 року; 420 000 помножити на 5% річних = 21000 доларів США на рік поділити на 12 місяців = 1750 доларів США на місяць; 1750 доларів США х на 14 місяців = 24500 доларів США).

Отже, виходячи з офіційного курсу НБУ станом на 09.11.2017 року, що становить 26,63 грн. за 1 долар США, заборгованість становить 11 837 035 гривень (444500 х 26,63 = 11 837 035).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно чч.1, 2, 3 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Зокрема, згідно квитанцій №42-1441L/ від 21/02/2018 року (а.с.1 т.1) та №22 від 30.10.2017 року (а.с.2 т.1) позивачем ОСОБА_1 при подачі позову до суду сплачено 8810,00 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 .

З цих підстав, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного - процесуального кодексу України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) 11 837 035 гривень.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати пов`язані із зверненням до суду у розмірі 8810 гривень.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення виготовлено 18 вересня 2020 року.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко