Ухвала суду № 91621461, 18.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.09.2020Справа № 910/12304/20

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрмія»

про забезпечення позову

у справі № 910/12304/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрмія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіппо»

про стягнення 3 876 398,56 грн

Суддя Удалова О.Г.

без повідомлення учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрмія» (далі - ТОВ «Юрмія», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіппо» (далі - ТОВ «Гіппо», відповідач) про стягнення 3 876 398,56 грн.

В обґрунтування поданого ним позову позивач послався на неналежне виконання відповідачем його обов`язку оплатити товар, поставлений позивачем на виконання умов укладеного сторонами договору поставки № 051218-05/1г від 05.12.2020.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в розмірі 3 876 398,56 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 відкрито провадження у справі № 910/12304/20 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

15.09.2020 до суду надійшла подана позивачем заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах розміру заявлених позовних вимог, розміщені на будь-яких банківських рахунках останнього в будь-яких банківських установах.

В обґрунтування поданої ним заяви позивач зазначив, що:

- відповідач, у порушення вимог укладеного сторонами договору, поставки не сплачує за поставлений товар, строк оплати якого настав;

- згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі судових рішень, лише за період з 17.07.2020 по 11.08.2020 до ТОВ «Гіппо», як боржника, було подано 21 позовну заяву про стягнення заборгованості в зв`язку з неналежним виконанням останнім господарських зобов`язань. Зазначені обставини, на переконання позивача, свідчать про системне невиконання відповідачем своїх зобов`язань перед контрагентами в т.ч. і перед ТОВ «Юрмія»;

- за останній час ТОВ «Гіппо» закрило більшість своїх магазинів по Україні, відомості про що повідомляють ЗМІ;

- у ТОВ «ГІППО» наявна податкова заборгованість, у зв`язку з чим у органів ДПС України виникло право податкової застави, про що наведено відомості на офіційному сайті Державної фіскальної служби України;

- згідно з автоматизованою системою виконавчих проваджень стосовно ТОВ «Гіппо», як боржника, відкрито виконавчі провадження;

- згідно з відомостями, розміщеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, у ТОВ «Гіппо» відсутнє нерухоме майно, на яке може бути звернуто стягнення;

- статутний капітал ТОВ «Гіппо» становить 18 500,00 грн, що, у свою чергу, не забезпечить належного виконання рішення у даній справі.

Наведені обставини, на переконання позивача, свідчать про можливість утруднення виконання рішення в межах даної справи, у випадку задоволення позовних вимог. Позивач стверджував про наявну у ТОВ «Гіппо» можливість скерувати на користь третіх осіб грошові кошти, які повинні бути сплачені на користь позивача. З огляду на наведені обставини, згідно з твердженнями позивача, накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках ТОВ «Гіппо», є єдиним процесуальним заходом, який в майбутньому зможе забезпечити виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши наявні в матеріалах заяви докази, суд вважає, що вказана заява задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Положеннями ст. 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи та гарантією задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Проте, судом встановлено, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити з інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

При цьому вирішуючи питання забезпечення позову на стадії відкриття провадження у справі суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вирогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Суд зазначає, що за приписами ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на суттєвість завданих відповідачем збитків та небажання останнього добровільно сплачувати заборгованість.

Заявником не наведено, та відповідно не доведено наявність жодної обставини, яка б свідчила про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заявник не зазначає та не підтверджує відповідними доказами ані факт відчуження відповідачем його майна, ані вчинення підготовчих дій для відчуження майна, ані витрачання відповідачем коштів для здійснення розрахунків з іншими контрагентами, а не з позивачем. При цьому суд зазначає, що статутний капітал та оборотні кошти товариства не є тотожними поняттями, тому невеликий статутний капітал товариства не свідчить про недостатність в розпорядженні товариства грошових коштів, необхідних для виконання зобов`язань перед позивачем.

У порушення наведених вимог закону позивачем в обґрунтування поданої ним заяви не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності підстав для забезпечення позову, а обставини, наведені позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову, не є такими, що в розумінні ст. 136 Господарського процесуального кодексу України свідчать про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення позивача можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову про які просить позивач.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої ТОВ «Юрмія» заяви про забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 74, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрмія» про забезпечення позову.

Ухвала підписана та набрала законної сили 18.09.2020. Ухвала підлягає оскарженню в порядку, встановленому чинним Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя О.Г. Удалова