Рішення № 91621328, 14.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2020Справа № 910/4373/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МІК"доАкціонерного товариства "Укргазвидобування"простягнення 9973049,81 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаКузнецов І.С.;від відповідачаЦівінська Н.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 9973049,81 грн, з яких: 9049064,64 грн основного боргу, 74494,21 грн пені, 612281,18 грн 3% річних та 237209,78 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №УГВ11748/30-18 від 12.12.2018 в частині здійснення оплати поставленого товару у передбачений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/4373/20; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 03.06.2020; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не менше, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

04.05.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись серед іншого на те, що у зв`язку з несвоєчасною поставкою позивачем товару за договором, відповідачем було застосовано своє право притримання оплати товару до оплати постачальником штрафу та/або пені згідно положень п.7.12 договору.

28.05.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти тверджень відповідача, викладених останнім у відзиві на позов заперечив, зазначивши про те, що відповідно до ч.1 ст.595 Цивільного кодексу України кредитор, який притримує річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника, чого відповідачем здійснено не було, у зв`язку з чим притримання оплати товару є, на думку позивача, неправомірним.

У підготовчому засіданні 03.06.2020 було оголошено перерву до 25.06.2020.

22.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив з додатковими письмовими обґрунтуваннями заперечень проти заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.08.2020.

18.08.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення з окремого питання, в яких останній повідомив суд, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.12.2019 у справі №908/2651/19, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2020, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 81890,12 грн пені, 99068,83 грн штрафу за поставку товару із порушенням встановленого договором поставки №УГВ11748/30-18 від 12.12.2018 строку та судовий збір.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 20.08.2020 оголошено перерву до 14.09.2020.

27.08.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення з приводу нарахування пені і 3% річних.

Представник позивача в судовому засіданні 14.09.2020 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.09.2020 проти задоволення позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 14.09.2020 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

12.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" (постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №УГВ11748/30-18 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві головки колонні (далі - товар), зазначені в специфікації/ях, що додається/ються до договору і є його невід`ємною/ими частиною/ами, а покупець прийняти і оплатити такий товар (п.1.1), найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації/ях (далі - специфікація/ії ), яка є додатком №1 до договору та є її невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком №3 до договору та є його невід`ємною частиною (п.1.2).

Ціна цього договору вказується в специфікації/ях в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо постачальник є резидентом, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник є нерезидентом). Загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації/ях до цього договору. Ціна за одиницю товару та загальна ціна договору може бути змінена (за умови, якщо договором передбачена оплата за товар протягом 30 календарних днів або більше по факту поставки - стандартні умови оплати) при застосуванні п.3.4 (п.п.3.1, 3.2, 3.3 договору).

Розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника на умовах, зазначених у специфікації/ях або з урахуванням умов, передбачених п.3.4 договору (п.4.1 договору).

Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується у специфікації/ях та графіку поставки до цього договору. Датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Відповідно до п.п.6.1, 6.1.1, 6.1.2 договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати поставлений товар, у разі відсутності зауважень, згідно з актом приймання-передачі товару або видатковою накладною.

Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором, забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього договору (п.п.6.3, 6.3.1, 6.3.2 договору).

Пунктом 7.9 договору передбачено, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

За порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня. На вимогу постачальника, покупець зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п.7.11 договору).

Згідно п.7.12 договору до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VІІ "відповідальність сторін" покупець, на суму таких штрафних санкції, має право притримати оплату товару.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п.10.2 цього договору і діє до повного виконання сторонами зобов`язань (п.10.1 договору).

Відповідно до специфікації №1 до договору сторонами погоджено найменування та вартість товару, що постачається на суму 107999400,00 грн, вартість товару по даній специфікації включає в себе витрати на пакування, завантаження, монтажні матеріали для транспортування, транспортні витрати, витрати отримання сертифікату походження товару, митні витрати понесені продавцем при митному оформленні товару, а також усі мита, податки та інші обов`язкові платежі, які оплачуються постачальником при експорті товару, строк поставки товару: відповідно до графіку поставки товару, умови та строки оплати: оплата по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання, виробник товару: Китай, рік виготовлення товару 2018-2019 роки, але не більше 12 місяців на дату поставки товару.

Відповідно до графіку поставки товару, підписаного сторонами (додаток №3 до договору) граничний строк поставки складає 90, 120 та 150 календарних днів з дати підписання договору по визначених видах товару.

Факт поставки товару в повному обсязі сторонами не оспорюється. Будь-яких зауважень або заперечень щодо приймання-передачі товару та його якості сторони одна одній не пред`являли.

Судом встановлено, що на виконання умов договору та специфікації №1 до нього постачальник поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 95039472,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені печатками останніх, а саме: №РН-04/24/11 від 24.04.2019 на суму 4752000,00 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/10 від 24.04.2019 на суму 3368640,00 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/09 від 24.04.2019 на суму 4327889,28 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/08 від 24.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/07 від 25.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/06 від 24.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/05 від 24.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-05/22/20 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/19 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/18 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/17 від 22.05.2019 на суму 5808000,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/16 від 22.05.2019 на суму 4625280,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/15 від 22.05.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/14 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/16 від 23.05.2019 на суму 5808000,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/20 від 23.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/18 від 23.05.2019 на суму 4625280,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/22 від 23.05.2019 на суму 4625280,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-06/07/21 від 07.06.2019 на суму 1752960,00 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/20 від 07.06.2019 на суму 2618880,00 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/19 від 07.06.2019 на суму 3271889,28 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/18 від 07.06.2019 на суму 3854400,00 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/17 від 07.06.2019 на суму 5194664,64 грн (фактична дата отримання 07.06.2019).

В свою чергу, відповідачем було оплачено за поставлений позивачем товар частково, на загальну суму 85990407,36 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №162798 від 20.06.2019 на суму 4752000,00 грн, №162799 від 20.06.2019 на суму 4019938,56 грн, №162800 від 20.06.2019 на суму 3368640,00 грн, №162801 від 20.06.2019 на суму 4327889,28 грн, №162802 від 20.06.2019 на суму 4019938,56 грн, №162803 від 20.06.2019 на суму 4019938,56 грн, №162804 від 20.06.2019 на суму 4019938,56 грн, №194135 від 29.08.2019 на суму 4061323,20 грн, №194136 від 29.08.2019 на суму 5808000,00 грн, №194137 від 29.08.2019 на суму 5808000,00 грн, №194138 від 29.08.2019 на суму 4019938,56 грн, №194139 від 29.08.2019 на суму 4625280,00 грн, №194140 від 29.08.2019 на суму 4625280,00 грн, №194141 від 29.08.2019 на суму 4625280,00 грн, №194142 від 29.08.2019 на суму 4061323,20 грн, №194143 від 29.08.2019 на суму 4061323,20 грн, №194144 від 29.08.2019 на суму 4061323,20 грн, №194145 від 29.08.2019 на суму 4061323,20 грн, №194146 від 29.08.2019 на суму 1752960,00 грн, №G-251 від 01.11.2019 на суму 3271889,28 грн, №G-252 від 01.11.2019 на суму 2618880,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивачем допускались порушення строків поставки товару за вищепереліченими накладними на 16, 26, 43, 46, 56, 76, 86 днів, у зв`язку з чим 14.08.2019 на його адресу надійшла претензія покупця про оплату суми пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару за договором.

24.09.2019 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №24-09/19-2 від 24.09.2019 про сплату заборгованості за отриманий товар, однак відповідач відповіді на вказану претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.12.2019 у справі №908/2651/19, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2020 за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про стягнення штрафу та пені, стягнуто з позивача на користь відповідача 81890,12 грн пені, 99068,83 грн штрафу за поставку товару із порушенням встановленого договором поставки №УГВ11748/30-18 від 12.12.2018 строку та судовий збір.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов укладеного між сторонами договору та специфікації №1 до нього постачальник поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 95039472,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені печатками останніх, а саме: №РН-04/24/11 від 24.04.2019 на суму 4752000,00 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/10 від 24.04.2019 на суму 3368640,00 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/09 від 24.04.2019 на суму 4327889,28 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/08 від 24.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/07 від 25.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/06 від 24.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/05 від 24.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-05/22/20 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/19 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/18 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/17 від 22.05.2019 на суму 5808000,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/16 від 22.05.2019 на суму 4625280,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/15 від 22.05.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/14 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/16 від 23.05.2019 на суму 5808000,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/20 від 23.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/18 від 23.05.2019 на суму 4625280,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/22 від 23.05.2019 на суму 4625280,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-06/07/21 від 07.06.2019 на суму 1752960,00 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/20 від 07.06.2019 на суму 2618880,00 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/19 від 07.06.2019 на суму 3271889,28 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/18 від 07.06.2019 на суму 3854400,00 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/17 від 07.06.2019 на суму 5194664,64 грн (фактична дата отримання 07.06.2019).

У специфікації №1 до договору сторони погодили, зокрема, умови та строки оплати товару, а саме оплата по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання. В розумінні п.5.2 договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідно до умов договору, специфікації №1 до договору, ст.ст.253, 254 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був оплатити за поставлений позивачем за видатковими накладними №РН-04/24/11 від 24.04.2019 на суму 4752000,00 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/10 від 24.04.2019 на суму 3368640,00 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/09 від 24.04.2019 на суму 4327889,28 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/08 від 24.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/07 від 25.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/06 від 24.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019); №РН-04/24/05 від 24.04.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 25.04.2019) товар у строк до 27.05.2019 включно, за видатковим накладними №РН-05/22/20 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/19 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/18 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/17 від 22.05.2019 на суму 5808000,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/16 від 22.05.2019 на суму 4625280,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/15 від 22.05.2019 на суму 4019938,56 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/22/14 від 22.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/16 від 23.05.2019 на суму 5808000,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/20 від 23.05.2019 на суму 4061323,20 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/18 від 23.05.2019 на суму 4625280,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019); №РН-05/23/22 від 23.05.2019 на суму 4625280,00 грн (фактична дата отримання 28.05.2019) у строк по 27.06.2019 включно, а за видатковими накладними №РН-06/07/21 від 07.06.2019 на суму 1752960,00 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/20 від 07.06.2019 на суму 2618880,00 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/19 від 07.06.2019 на суму 3271889,28 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/18 від 07.06.2019 на суму 3854400,00 грн (фактична дата отримання 07.06.2019); №РН-06/07/17 від 07.06.2019 на суму 5194664,64 грн (фактична дата отримання 07.06.2019) у строк по 08.07.2019 включно (з урахуванням вихідних, святкових днів та правил обчислення строків).

Однак, як встановлено судом, станом на дату звернення позивача з відповідним позовом до Господарського суду міста Києва, в порушення умов укладеного між контрагентами правочину, Акціонерним товариством "Укргазвидобування" було сплачено за поставлений позивачем товар частково, на загальну суму 85990407,36 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №162798 від 20.06.2019 на суму 4752000,00 грн, №162799 від 20.06.2019 на суму 4019938,56 грн, №162800 від 20.06.2019 на суму 3368640,00 грн, №162801 від 20.06.2019 на суму 4327889,28 грн, №162802 від 20.06.2019 на суму 4019938,56 грн, №162803 від 20.06.2019 на суму 4019938,56 грн, №162804 від 20.06.2019 на суму 4019938,56 грн, №194135 від 29.08.2019 на суму 4061323,20 грн, №194136 від 29.08.2019 на суму 5808000,00 грн, №194137 від 29.08.2019 на суму 5808000,00 грн, №194138 від 29.08.2019 на суму 4019938,56 грн, №194139 від 29.08.2019 на суму 4625280,00 грн, №194140 від 29.08.2019 на суму 4625280,00 грн, №194141 від 29.08.2019 на суму 4625280,00 грн, №194142 від 29.08.2019 на суму 4061323,20 грн, №194143 від 29.08.2019 на суму 4061323,20 грн, №194144 від 29.08.2019 на суму 4061323,20 грн, №194145 від 29.08.2019 на суму 4061323,20 грн, №194146 від 29.08.2019 на суму 1752960,00 грн, №G-251 від 01.11.2019 на суму 3271889,28 грн, №G-252 від 01.11.2019 на суму 2618880,00 грн.

Товар за видатковими накладними №РН-06/07/18 від 07.06.2019 на суму 3854400,00 грн (фактична дата отримання 07.06.2019) та №РН-06/07/17 від 07.06.2019 на суму 5194664,64 грн (фактична дата отримання 07.06.2019), а всього на загальну суму 9049064,64 грн не було оплачено відповідачем взагалі.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач вказав, що згідно положень п.7.12 договору ним було застосовано своє право на притримання оплати товару за договором до оплати постачальником штрафу та/або пені за прострочення поставки товару, у зв`язку з чим строк виконання зобов`язання з оплати товару не настав.

Дійсно, у п.7.12 договору сторони погодили, що до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VІІ "відповідальність сторін" покупець, на суму таких штрафних санкції, має право притримати оплату товару.

Суд розцінює даний пункт договору як вид забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено види забезпечення виконання зобов`язання та передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

В той же час, за змістом ст.594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе (ст.595 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи не містять доказів того, що від відповідача на адресу позивача надходили будь-які повідомлення про застосування ним права, встановленого в п.7.12 договору.

Доводи відповідача про те, що ним на підставі п.7.12 договору здійснено притримання оплати товару внаслідок того, що продавець допустив прострочення поставки товару і, як наслідок, повинен сплатити на користь відповідача штрафні санкції, судом відхиляються, з огляду на порушену процедуру реалізації відповідачем такого права, встановлену ст.595 Цивільного кодексу України щодо необхідності негайного повідомлення про це боржника. Будь-яких інших правових підстав для невиконання зобов`язання з оплати отриманого від позивача товару відповідач не навів.

Крім того, суд зазначає про те, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.12.2019 у справі №908/2651/19, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2020 за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про стягнення штрафу та пені, стягнуто з позивача на користь відповідача 81890,12 грн пені, 99068,83 грн штрафу за поставку товару із порушенням встановленого договором поставки №УГВ11748/30-18 від 12.12.2018 строку та судовий збір. Сторони повідомили, що вказане рішення суду виконане повністю.

Таким чином, станом на дату вирішення спору у справі №910/4373/20 по суті, сума основного боргу відповідача, яка підлягає стягненню на користь позивача за поставлений останнім згідно умов укладеного між контрагентами правочину товар, складає 9049064,64 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 612281,18 грн та 237209,78 грн інфляційних нарахувань.

Пунктом 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті поставленого позивачем товару у відповідний період, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних за період прострочки відповідачем оплати за поставлений товар з урахуванням умов договору щодо строків оплати по кожній накладній, часткових оплат відповідача та положень ст.ст.253, 254 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, на суму 560325,09 грн за загальний період прострочення з 28.05.2019 по 19.03.2020.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

З урахуванням наведеного вище, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого товару, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, внаслідок того, що останній невірно визначено індексу інфляції за грудень 2019 року, у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати на суму 218740,54 грн за період з вересня місяця 2019 року по січень 2020 року.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 74494,21 грн.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч.1 ст.199 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст.ст.216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.11 договору визначено, що за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня. На вимогу постачальника, покупець зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Як встановлено судом, відповідач у строки, визначені у специфікації до договору свого обов`язку зі сплати за отриманий товар не виконав, чим допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені.

Суд, перевіривши розрахунок пені за період прострочення відповідачем оплати за поставлений товар з урахуванням умов договору щодо строків оплати щодо кожної накладної, часткової оплати відповідача та положень ст.ст.253, 254 Цивільного кодексу України та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, на суму 61586,60 грн за загальний період прострочення з 28.05.2019 по 06.01.2020.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, місто Київ, вул.Кудрявська, будинок 26/28, ідентифікаційний код 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (69006, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул.Північне шосе, будинок 69-А, ідентифікаційний код 30105738) основний борг у розмірі 9049064 (дев`ять мільйонів сорок дев`ять тисяч шістдесят чотири) грн 64 коп., 61586 (шістдесят одна тисяча п`ятсот вісімдесят шість) грн 60 коп. пені, 3% річних у розмірі 560325 (п`ятсот шістдесят шість тисяч триста двадцять п`ять) грн 09 коп., 218740 (двісті вісімнадцять тисяч сімсот сорок) грн 54 коп інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 148345 (сто сорок вісім тисяч триста сорок п`ять) грн 75 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17.09.2020

Суддя Ю.М. Смирнова