Рішення № 91621309, 15.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2020Справа № 910/9377/20за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крупяний Двір"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джон Мак"

про стягнення 4 952,11 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крупяний двір» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джон Мак» про стягнення 4952,11 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору поставки № 20/08-18 від 20.08.2018 не виконав зобов`язання з оплати товару, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 4762,80 грн., пеню у розмірі 159,25 грн., 3% річних у розмірі 30,06 грн.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Так, з огляду на те, що у справі № 910/9377/20 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у позові просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи, а тому в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження судом відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

16.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

20.07.2020 уповноважений представник відповідача ознайомився з матеріалами справи № 910/9377/20, однак, у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву позивача відповідачем до суду подано не було.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

20.08.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 20/08-18 (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов`язується постачати та передавати у власність покупця продукцію в асортименті, а покупець зобов`язується приймати продукцію та оплачувати її на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору асортимент, кількість продукції, яка передається покупцю, визначається сторонами у накладних на відпуск продукції, які є невід`ємними частинами даного договору та виписуються постачальником.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що продукція передається постачальником частинами - товарними партіями. Розмір товарної партії продукції визначається у накладній на відпуск продукції, виписаною постачальником на підставі замовлення поданого покупцем.

Згідно з п. 3.3.3. Договору покупець зобов`язується належним чином та в терміни, вказані в Договорі розрахуватись за отриману продукцію з постачальником.

Відповідно до п. 5.2 Договору розрахунок за поставлену продукцію здійснюється по передоплаті, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2018 року. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить у письмовій формі про свій намір розірвати або змінити договір за 1 місяць до його закінчення, даний Договір вважається пролонгованим на строк 1 календарний рік (п. п. 8.1, 8.2 Договору).

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Так, позивач поставив відповідачу товар (крупа рисова) у кількості 158,76 кг на загальну суму 4762,80 грн (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 93 від 11.02.2020.

Судом встановлено, що 19.03.2020 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію вих. № 13-03/20 від 13.03.2020 з вимогою оплатити заборгованість за поставлений товар у розмірі 4762,80 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості товару за договором поставки № 20/08-18 від 20.08.2018, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 4762,80 грн., пеню у розмірі 159,25 грн., 3% річних у розмірі 30,06 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 20.08.2020 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 20/08-18, відповідно до якого постачальник зобов`язується постачати та передавати у власність покупця продукцію в асортименті, а покупець зобов`язується приймати продукцію та оплачувати її на умовах даного Договору.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар (крупа рисова) у кількості 158,76 кг на загальну суму 4762,80 грн (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 93 від 11.02.2020.

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом було встановлено, що 19.03.2020 позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. № 13-03/20 від 13.03.2020 з вимогою оплатити заборгованість за поставлений товар у розмірі 4762,80 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи дату пред`явлення позивачем претензії вих. № 13-03/20 від 13.03.2020, суд зазначає, що строк виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару за Договором є таким, що настав.

Разом з тим, оскільки, матеріали справи не містять доказів сплати грошових коштів за поставлений товар у заявленому позивачем розмірі (4762,80 грн), суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 4762,80 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 159,25 грн. пені за період з 11.04.2020 по 26.06.2020.

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до п. 9.1 Договору за невиконання чи неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність, передбачену Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996 та ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, як вбачається з договору поставки № 20/08-18 від 20.08.2018, умовами даного договору не визначеного конкретного розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача за несвоєчасне виконання зобов`язань, відтак, у суду відсутні підстави вважати, що формулюючи пункт 9.1 Договору в наступній редакції: «за невиконання чи неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність, передбачену Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996» сторонами було погоджено розмір пені саме у граничному розмірі, визначеному ст. 3 вказаного закону (подвійна облікова ставка Національного банку України), тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 159,25 грн є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 30,06 грн за період з 11.04.2020 по 26.06.2020.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено за період з 11.04.2020 по 26.06.2020 щодо суми 4762,80 грн., визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 30,06 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Джон Мак" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 19; ідентифікаційний код: 41625001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крупяний Двір" (65062, м. Одеса, вул. Посмітного, 9-А, офіс 2; ідентифікаційний код: 37223954) основний борг у розмірі 4762 (чотири тисячі сімсот шістдесят дві) грн 80 коп., 3% річних у розмірі 30 (тридцять) грн 06 коп. та судовий збір у розмірі 2 034 (дві тисячі тридцять чотири) грн 40 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева