Рішення № 91621262, 17.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2020Справа № 910/6320/20за позовом Приватного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика»

про стягнення 276 597, 77 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Турлай С.В.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» про стягнення 276 597, 77 грн, з яких 146 097, 31 грн основного боргу, 45 890,21 грн пені, 4 205,85 грн. інфляційних втрат, 32 184,94 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 48 219,46 грн штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про поставку продукції №1/26.02.19/1 від 26.02.2020р. в частині повної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою від 12.05.2020р. відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 10.06.2020р.

10.06.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 01.07.2020р.

01.07.2020р. судом відкладено підготовче засідання на 21.07.2020р.

21.07.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.09.2020р.

У судовому засіданні 02.09.2020р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження та зобов`язання представника позивача направити на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» копію позовної заяви. При цьому, суд виходив з того, що нормами чинного господарського процесуального законодавства не передбачено можливості під час розгляду справи по суті повернутись до попередньої стадії судового процесу. Одночасно, суд дійшов висновку, що відповідач мав право та можливість ознайомитись з позовною заявою у порядку ознайомлення з матеріалами справи на підставі ст.42 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, судом також було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про продовження строку на подачу відзиву у справі. При цьому, суд виходив з наступного.

Зі змісту ст.119 Господарського процесуального кодексу України полягає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Вирішуючи питання щодо поновлення процесуального строку судом враховано, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У даному випадку відповідачем поважних причин пропуску строку на подачу відзиву у справі не наведено.

При цьому, судом враховано, що ухвалу про відкриття провадження відповідачем було отримано 21.05.2020р., що підтверджується поштовим повідомленням №0105471833319.

Тобто, у вказаного учасника судового процесу було більш ніж достатньо часу для викладення своєї правової позицію по суті справи.

До того ж, судом враховано, що відповідно до п.4 розділу Х прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

17.07.2020р. набрав чинності Закон України «Щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Вказаним нормативно-правовим актом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викласти в такій редакції: « 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» унормовано, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Проте, відповідачем протягом 20-ти денного строку клопотання про продовження строку на подачу відзиву подано не було.

Крім того, судом враховано, що відповідачем подавались клопотання 01.06.2020р., від 21.07.2020р. про відкладення розгляду справи, тобто, процесуальна поведінка вказаного учасника судового процесу має ознаки затягування строків вирішення спору, що могло б призвести до порушення прав та законних інтересів позивача.

Представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

В судовому засіданні 02.09.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

26.02.2019р. між Приватним акціонерним товариством «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» (покупець) було укладено договір №1/26.02.19/1 на постачання продукції, за умовами п.1.1 постачальник зобов`язується виготовляти й передавати у власність покупця асфальтобетонну суміш, бетонні суміші, розчини, залізобетонні та бетонні вироби, а покупець зобов`язується приймати та своєчасно здійснювати оплату замовленої ним продукції та фактичних транспортних витрат на поставку продукції на умовах даного договору.

Згідно п.3.1 договору №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р. поставка продукції здійснюється після отримання постачальником передоплати в розмірі 100% від фактично замовленої ним партії продукції на умовах EXW (передано на склад постачальника - м.Київ, вул.Новопирогівська, 60, в кузов автотранспорта покупця). За окремою домовленістю сторін поставка може здійснюватись на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного покупцем) згідно міжнародних правил по тлумаченню термінів Інкотермс в редакції 2010р), що конкретизується у письмовій заявці покупця на поставку конкретної партії продукції.

У п.5.1 договору №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р. вказано, що ціна і загальна вартість продукції, що поставляється на підставі відповідної заявки покупця визначаються постачальником в рахунку-фактурі, який є невід`ємною частиною договору та який виставляється постачальником на підставі відпускних цін, що встановлені ним на дату рахунку-фактури. Оплата покупцем вартості продукції згідно виставленого рахунку-фактури здійснюється у безготівковій формі в національній валюті України шляхом прямого перерахування покупцем передоплати в розмірі 100% від фактично замовленої ним партії продукції на поточний рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 цього договору.

Пунктом 6.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, а також перерахувати постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 20% річних.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання повноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2019р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п.9.1 договору №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, в межах договору №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р. Приватним акціонерним товариством «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний» було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» прийнято товар на суму 602 637,99 грн., про що сторонами складено та підписано видаткову накладну №5025 від 31.07.2019р. Одночасно, за наслідками надання позивачем транспортних послуг з доставки товару, сторонами також було складено та підписано акт здачі-приймання (наданих послуг) №5018 від 31.07.2019р. на суму 29731,97 грн. Вказані акт приймання-здачі наданих послуг та видаткова накладна підписані представниками обох сторін та скріплені печатками юридичних осіб без жодних зауважень та заперечень.

Проте, за поясненнями позивача, відповідачем було лише частково проведено розрахунок за договором №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р., внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» утворилась заборгованість в сумі 146 097,31 грн.

18.02.2020р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №07/50 від 17.02.2020р. з вимогою про погашення заборгованості за договором №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р.

Проте, зі змісту позовної заяви вбачається, що станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом відповідачем заборгованість за договором погашено не було.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.04.2019р. по справі №904/2164/18.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У п.5.1 договору №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р. вказано, що ціна і загальна вартість продукції, що поставляється на підставі відповідної заявки покупця визначаються постачальником в рахунку-фактурі, який є невід`ємною частиною договору та який виставляється постачальником на підставі відпускних цін, що встановлені ним на дату рахунку-фактури. Оплата покупцем вартості продукції згідно виставленого рахунку-фактури здійснюється у безготівковій формі в національній валюті України шляхом прямого перерахування покупцем передоплати в розмірі 100% від фактично замовленої ним партії продукції на поточний рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 цього договору.

Отже, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено згідно видаткової накладної №5025 від 31.07.2019р. та транспортних послуг з доставки товару згідно акту здачі-приймання (наданих послуг) №5018 від 31.07.2019р. на суму 29731,97 грн., настав.

Судом вище було встановлено, відповідачем свої грошові зобов`язання за договором №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р. виконано в повному обсязі не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» утворилась заборгованість в сумі 146 097,31 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, згідно платіжного доручення №2037 від 22.05.2020р. було перераховано грошові кошти на рахунок Приватного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний в сумі 146 097,31 грн.

Листом №27/05-20 від 27.05.2020р. Товариством з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» було визначено, що цільовим призначенням платежу за платіжним дорученням №2037 від 22.05.2020р. є оплата за асфальтобетон згідно договору №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р.

З приводу вказаних обставин суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Отже, виходячи з наведеного, провадження по справі №910/6320/20 в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» про стягнення основного боргу в сумі 146 097,31 грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 45 890,21 грн пені, 4 205,85 грн. інфляційних втрат, 32 184,94 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 48 219,46 грн штрафу. При цьому, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, а також перерахувати постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 20% річних.

В разі прострочення покупцем строку оплати вартості поставленої продукції більш ніж на 10 календарних днів, покупець додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 20% від вартості поставленої, але не оплаченої/ несвоєчасно оплаченої продукції (п.6.3 №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р.).

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р., позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 45 890,21 грн, 4 205,85 грн. інфляційних втрат, 32 184,94 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 48 219,46 грн штрафу.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку розміру штрафу та 20% річних, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.

Одночасно, при визначенні періоду нарахування неустойки позивачем не враховано, що відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування за кожен день прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №1/26.02.19/1 від 26.02.2019р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти однозначного висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування неустойки, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.

Отже, за розрахунком суду, обґрунтованим є стягнення з відповідача пені на суму 37813,75 грн.

Щодо наведеного розрахунку інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.

Проте, наведене позивачем при нарахуванні інфляційних втрат враховано не було. Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 3567 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, і щодо розміру матеріальної шкоди) залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження по справі №910/6320/20 в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» про стягнення основного боргу в сумі 146 097,31 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» (04053, м.Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, будинок 77, офіс 728, ЄДРПОУ 38260976) на користь Приватного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний» (03045, місто Київ, вул.Новопирогівська, будинок 60, ЄДРПОУ 04012321) пеню в розмірі 37813,75 грн., 20% річних в сумі 32184,94 грн., інфляційні втрати в сумі 3567 грн., штраф в розмірі 48219,46 грн. та судовий збір в сумі 4018,24 грн.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 17.09.2020р.

Суддя Спичак О.М.