Рішення № 91621258, 02.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2020Справа № 910/3534/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп»

про стягнення 410 126,41 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Король С.О.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» про стягнення 399 326, 13 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з своєчасної та повної оплати за договором транспортного експедирування №896 від 05.08.2019, внаслідок чого просить стягнути з відповідача 377 607,13 грн основного боргу, 19 365, 26 грн пені, 2 353, 24 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2020р. у справі № 910/3534/20 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю залишено без руху.

18.03.2020р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 12.03.2020р. про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою від 23.03.2020р. відкрито провадження; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 15.04.2020р.

15.04.2020р. представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог.

15.04.2020р. судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 24.04.2020р. призначено підготовче засідання на 27.05.2020р.

27.05.2020р. судом було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку на подачу відзиву. Відкладено підготовче засідання на 24.06.2020р.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаюсь на те, що позивачем на надано суду доказів направлення відповідачу рахунків на попередню оплату. До того ж, відповідачем вказано, що після відкриття провадження було частково погашено заборгованість на суму 10 000 грн. Одночасно, вказаним учасником заявлено про зменшення неустойки на підставі ст.551 Цивільного кодексу України.

22.06.2020р. представником позивача було подано до суду заяву про збільшення (зменшення) позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 303 059,41 грн., пеню в розмірі 99 377,54 грн. та 3% річних в сумі 10689,46 грн.

Вказана заява була прийнята судом як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

24.06.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 15.07.2020р.

15.07.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.09.2020р.

02.09.2020р. судом також було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з урахуванням наступного.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Проте, наявності достатніх підстав для відкладення розгляду справи представником відповідача наведено не було. При цьому, суд звертає увагу,що відкладення розгляду справи є правом, а не обов`язком суду.

З приводу численних клопотань відповідача про відкладення розгляду справи господарський суд вважає за доцільне також зауважити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, задоволення клопотання відповідача могло призвести до затягування строків розгляду справи та, як наслідок, порушення права позивача на справедливий розгляд справи у розумні строки, яке визначено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 02.09.2020р.

Представником позивача у судовому засіданні 02.09.2020р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано.

В судовому засіданні 02.09.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

05.08.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» (клієнт) було укладено договір №896 транспортного експедирування, за умовами п.1.1 якого експедитор бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок клієнта надавати послуги по організації зернових та олійних культур (вантаж), зазначеним клієнтом залізничним та/або автомобільним транспортом, а також виконання інших дій, необхідних для виконання обов`язків за цим договором і узгоджених з клієнтом.

У п.3.1 договору №896 від 05.08.2019р. вказано, що вартість (ціна) послуг за договором визначається сторонами на договірній основі і вказується в додаткових угодах та/або рахунках.

За умовами п.4.1 договору №896 від 05.08.2019р. оплата послуг/робіт/витрат проводиться клієнтом на підставі рахунків експедитора в наступному порядку: 50% вартості послуг/робіт/витрат, вказаних у рахунку експедитора, на умовах передоплати протягом 2 банківських днів з дня надіслання експедитором копії рахунку на електронну адресу клієнта; 50% вартості послуг/робіт/витрат, вказаних у рахунку експедитора та інші додаткові витрати (погоджені з клієнтом) протягом 2 банківських днів з дня відправлення завантажених вагонів із станції відправлення. Дата відправки вагонів визначається згідно відміток станції відправлення в залізничній накладній (з календарним штампом) або згідно даних перевізника (Укрзалізниці) про залізничні відправлення наданих ним в електронному виді. Експедитор передає рахунки клієнту шляхом відправлення їх копій на електронну адресу вказану в п.8.3 договору або в оригіналах засобами поштового зв`язку чи нарочно. В разі неотримання клієнтом рахунку експедитора (в тому числі, копії направленої на електронну адресу клієнта вказану в п.8.3 договору), то клієнт оплачує вартість послуг/робіт/витрат на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт/наданих послуг протягом 2 банківських днів з дня їх складення, без надання експедитором рахунку. Неотримання клієнтом рахунку не є відкладальною умовою. Валюта розрахунків - гривня.

У п.4.4 договору №896 від 05.08.2019р. вказано, що за результатами кожного перевезення або за визначений період сторони складають та підписують акт виконаних робіт/наданих послуг, в якому вказується вартість винагороди експедитора та сума витрат здійсненних експедитором.

Пунктом 5.1 договору №896 від 05.08.2019р. визначено, що за прострочення в оплаті рахунків експедитора на строк понад зазначений в п.4.1 договору клієнт додатково сплачує штрафні санкції - пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення. Штрафні санкції за невиконання грошового зобов`язання нараховуються протягом всього періоду прострочки.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020р., а в частині розрахунків - до повного їх завершення (п.9.1 договору №896 від 05.08.2019р.).

У додаткових угодах №1 від 05.08.2020р. та №2 від 05.08.2019р. до договору №896 від 05.08.2019р сторонами було погоджено обсяги та вартість організації перевезень і надання транспортно-експедиторських послуг.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №896 від 05.08.2019р як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з надання транспортно-експедиторських послуг.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» було надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» за актами наданих послуг №280 від 31.08.2019р. на суму 215 662,70 грн., №5 від 03.09.2019р. на суму 217 396,71 грн. та №279 від 31.08.2019р. на суму 399 385,21 грн. прийнято транспортно-експедиторські послуги з організації перевезень залізничним транспортом на загальну суму 832 444,62 грн.

Проте, за поясненнями позивача, станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом, відповідачем було лише частково проведено розрахунок за надані за вказаними вище актами транспортно-експедиторські послуги, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» утворилась заборгованість в розмірі 303 059,41 грн.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.926 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Судом вище вказувалось, що за умовами п.4.1 договору №896 від 05.08.2019р. оплата послуг/робіт/витрат проводиться клієнтом на підставі рахунків експедитора в наступному порядку: 50% вартості послуг/робіт/витрат, вказаних у рахунку експедитора, на умовах передоплати протягом 2 банківських днів з дня надіслання експедитором копії рахунку на електронну адресу клієнта; 50% вартості послуг/робіт/витрат, вказаних у рахунку експедитора та інші додаткові витрати (погоджені з клієнтом) протягом 2 банківських днів з дня відправлення завантажених вагонів із станції відправлення. Дата відправки вагонів визначається згідно відміток станції відправлення в залізничній накладній (з календарним штампом) або згідно даних перевізника (Укрзалізниці) про залізничні відправлення наданих ним в електронному виді. Експедитор передає рахунки клієнту шляхом відправлення їх копій на електронну адресу вказану в п.8.3 договору або в оригіналах засобами поштового зв`язку чи нарочно. В разі неотримання клієнтом рахунку експедитора (в тому числі, копії направленої на електронну адресу клієнта вказану в п.8.3 договору), то клієнт оплачує вартість послуг/робіт/витрат на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт/наданих послуг протягом 2 банківських днів з дня їх складення, без надання експедитором рахунку. Неотримання клієнтом рахунку не є відкладальною умовою. Валюта розрахунків - гривня.

Отже, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем транспортно-експедиторських послуг, які визначені в актах наданих послуг №280 від 31.08.2019р. на суму 215 662,70 грн., №5 від 03.09.2019р. на суму 217 396,71 грн. та №279 від 31.08.2019р. на суму 399 385,21 грн., настав.

Проте, як було встановлено вище, станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом, відповідачем було лише частково проведено розрахунок за надані за вказаними вище актами транспортно-експедиторські послуги, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» утворилась заборгованість в розмірі 303 059,41 грн.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, після відкриття провадження у справі згідно платіжного доручення №708 від 22.06.2020р. відповідачем в якості оплати наданих транспортно-експедиторських послуг було перераховано позивачу грошові кошти в сумі 10 000 грн.

З приводу вказаних обставин суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Отже, виходячи з наведеного, провадження по справі №910/3534/20 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» про стягнення основного боргу на суму 10 000 грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» про стягнення основного боргу на суму 293 059,41 грн. є належним чином доказово обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 99 377,54 грн. та 3% річних в сумі 10689,46 грн. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.1 договору №896 від 05.08.2019р. визначено, що за прострочення в оплаті рахунків експедитора на строк понад зазначений в п.4.1 договору клієнт додатково сплачує штрафні санкції - пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення. Штрафні санкції за невиконання грошового зобов`язання нараховуються протягом всього періоду прострочки.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем заявлено до стягнення пеню та 3% річних, які нараховані за порушення строку внесення попередньої оплати на підставі рахунку №1784 від 13.08.2019р. та за порушення строків проведення розрахунків за послуги згідно актів №280 від 31.08.2019р., №5 від 03.09.2019р. та №279 від 31.08.2019р.

Суд дійшов висновку щодо безпідставності застосування позивачем заходів відповідальності до відповідача за порушення строку внесення попередньої оплати на підставі рахунку №1784 від 13.08.2019р. з урахуванням наступного.

Зі змісту п.4.1 договору №896 від 05.08.2019р. вбачається, що оплата послуг/робіт/витрат проводиться клієнтом на підставі рахунків експедитора в наступному порядку: 50% вартості послуг/робіт/витрат, вказаних у рахунку експедитора, на умовах передоплати протягом 2 банківських днів з дня надіслання експедитором копії рахунку на електронну адресу клієнта; 50% вартості послуг/робіт/витрат, вказаних у рахунку експедитора та інші додаткові витрати (погоджені з клієнтом) протягом 2 банківських днів з дня відправлення завантажених вагонів із станції відправлення. Дата відправки вагонів визначається згідно відміток станції відправлення в залізничній накладній (з календарним штампом) або згідно даних перевізника (Укрзалізниці) про залізничні відправлення наданих ним в електронному виді. Експедитор передає рахунки клієнту шляхом відправлення їх копій на електронну адресу вказану в п.8.3 договору або в оригіналах засобами поштового зв`язку чи нарочно. В разі неотримання клієнтом рахунку експедитора (в тому числі, копії направленої на електронну адресу клієнта вказану в п.8.3 договору), то клієнт оплачує вартість послуг/робіт/витрат на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт/наданих послуг протягом 2 банківських днів з дня їх складення, без надання експедитором рахунку. Неотримання клієнтом рахунку не є відкладальною умовою. Валюта розрахунків - гривня.

Проте, наразі, матеріали справи не містять доказів направлення позивачем на електронну адресу відповідача рахунку №1784 від 13.08.2019р. для здійснення попередньої оплати.

Отже, у суду відсутні підстав вважати, що відповідачем було порушено у період з 16.08.2019р. по 31.08.2019р. виконання зобов`язання зі сплати 50% вартості послуг/робіт/витрат, вказаних у рахунку експедитора№1784 від 13.08.2019р.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені та 3% річних, які нараховані позивачем за вказаний період і з вказаної підстави відсутні.

Одночасно, щодо нарахування позивачем пені за порушення строків проведення розрахунків за послуги згідно актів №280 від 31.08.2019р., №5 від 03.09.2019р. та №279 від 31.08.2019р. суд звертає увагу позивача на таке.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про те, що штрафні санкції за невиконання грошового зобов`язання нараховуються протягом всього періоду прострочки., за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №896 від 05.08.2019р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти однозначного висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування неустойки, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.

Після здійснення власного перерахунку суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені в розмірі 69005,37 грн.

Одночасно, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019р. по справі 916/4692/15.

У вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Суд зазначає, що посилання відповідача на відсутність збитків у позивача у зв`язку з простроченням термінів доставки вантажу не є беззаперечним свідчення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій, оскільки, як вказувалось вище, зобов`язання мають бути виконані належним чином.

Щодо негативного фінансового стану відповідача, суд зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

В будь-якому випадку у вирішенні питання щодо зменшення штрафу мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.

У ст.13 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, беручи до уваги, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках, врахувавши встановлений розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов`язання та розмір штрафу, а також обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення штрафу, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви відповідача про зменшення пені.

Здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних за порушення строків проведення розрахунків за послуги згідно актів №280 від 31.08.2019р., №5 від 03.09.2019р. та №279 від 31.08.2019р. суд вважає наведений розрахунок обґрунтованим, а позовні вимоги в частині стягнення 3% річних такими, що підлягають задоволенню на суму 10 169,33 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, і щодо розміру матеріальної шкоди) залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Згідно приписів ст.126 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження по справі №910/3534/20 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» про стягнення основного боргу на суму 10 000 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» (01054, місто Київ, вул.Олеся Гончара, будинок 41, літер «А», офіс 310, ЄДРПОУ 36716311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, буд.8, корп.6, ЄДРПОУ 40001366) основний борг в сумі 293 059,41 грн., пеню в розмірі 69005,37 грн., 3% річних в розмірі 10 169,33 грн. та судовий збір в сумі 5733,51 грн.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 17.09.2020р.

Суддя Спичак О.М.