Рішення № 91621191, 08.09.2020, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.09.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1332/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Стефанів Т. В.,

секретар судового засідання Максимів Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпаттехноцентр"

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Західбуделеватор"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участю:

представника позивача: Говзана М. М.

Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішення у даній справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.

Суть спору.

ТОВ "Карпаттехноцентр" звернулося до суду з позовом до ТДВ "Західбуделеватор" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 2610197401188010035 по вул. Автоливмашівській, 6-г в м. Івано-Франківську площею 0, 8978 шляхом перенесення діючої повітряної лінії електропередачі ЛЕП 0, 4 кВ на відстань не менше 2 м від межі указаної земельної ділянки до крайніх проводів відповідно до вимог пункту 5 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 209 від 04.03.1997.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою суду від 17.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.01.2020; встановлено відповідні строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

09.01.2020 підготовче судове засідання відкладено на 11.02.2020, про що зазначено у протоколі судового засідання від 09.01.2020.

Ухвалою суду від 11.02.2020 продовжено підготовче провадження строком на 30 днів до 16.03.2020 та відкладено підготовче засідання у справі на 05.03.2020.

05.03.2020 підготовче судове засідання відкладено на 16.03.2020, про що зазначено у протоколі судового засідання від 05.03.2020.

Ухвалою суду від 16.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.04.2020.

Ухвалою суду від 09.04.2020 продовжено процесуальний строк розгляду справи по суті на строк дії карантину, розгляд справи по суті відкладено на 05.05.2020.

05.05.2020 судове засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді у відпустці, про що було попередньо повідомлено сторін в ухвалі суду від 28.04.2020; розгляд справи по суті відкладено на 12.05.2020

12.05.2020 розгляд справи по суті відкладено на 02.06.2020, про що зазначено у протоколі судового засідання від 12.05.2020.

02.06.2020 розгляд справи по суті відкладено на 01.07.2020, про що зазначено у протоколі судового засідання від 02.06.2020.

01.07.2020 розгляд справи по суті відкладено на 05.08.2020, про що зазначено у протоколі судового засідання від 01.07.2020.

05.08.2020 розгляд справи по суті відкладено на 08.09.2020, про що зазначено у протоколі судового засідання від 05.08.2020.

Сторони належним чином повідомлялися про дату та час розгляду справи, про що свідчать відмітки представників на повідомленнях про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи.

Вирішення процесуальних питань у даній справі здійснювалось судом з урахуванням п. 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України.

Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що на даний час без згоди позивача, як власника вказаної вище земельної ділянки, відповідачем за відсутності будь-яких дозволів, первинних і похідних правовстановлюючих документів експлуатується повітряна лінія електропередач, що змонтована на залізобетонних опорах, безпідставно розміщених на земельній ділянці позивача. При цьому лінія електропередач є об`єктом підвищеної небезпеки, а по обидва боки від крайніх дротів повітряних ліній електропередач знаходиться охоронна зона. Як наслідок має місце факт частково унеможливлення використання позивачем земельної ділянки за цільовим призначенням, у зв`язку із встановленими законом обмеженнями щодо використання земель у межах охоронних зон. Позивач зазначає, що йому чиняться перешкоди у користування земельною ділянкою. Свою позицію позивач обґрунтовує положеннями ст. 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задоволити.

Позиція відповідача стосовно даного спору викладена у письмових поясненнях б/н від 07.02.2020 (вх. № 2059/20 від 10.02.2020). Зокрема, відповідач вказує на те, що енергопостачання товариства здійснюється на підставі укладеного з ПАТ "Прикарпаттяобленерго" договору. Зазначає, що упродовж повітряної лінії електропередачі в силу закону встановлено охоронну зону та відповідно діють певні обмеження у її використанні. При цьому відповідач вказує на ст. 41 Конституції України, ст. 319 ЦК України, ст. 76, 112 ЗК України, ст. 18 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів".

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ТОВ "Карпаттехноцентр" є власником земельної ділянки кадастровий номер 2610197401188010035 по вул. Автоливмашівській, 6-г в м. Івано-Франківську площею 0, 8978, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 187560525 від 05.11.2019.

Як вказує позивач на вказаній земельній ділянці відповідачем експлуатується повітряна лінія електропередач, що змонтована на залізобетонних опорах (за відсутності будь-яких дозволів, первинних і похідних правовстановлюючих документів).

Позивачем з`ясовано, що дана ЛЕП та електроопори не перебувають у власності ПАТ "Прикарпаттяобленерго", проектна документація на неї у товариства відсутня. Даний факт підтверджує лист-відповідь ПАТ "Прикарпаттяобленерго" № 024/1955 від 20.08.2019.

Акт обстеження використання земельної ділянки ТОВ "Карпаттехноцентр" від 03.12.2019 підтверджує, що через дану земельну ділянку проходить повітряна лінія електропередач ЛЕП - 0,4 кВ, вона проходить від трансформаторної підстанції, що належить ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" до споживача ТДВ "Західбуделеватор". Комісія дійшла висновку, що ЛЕП - 0,4 кВ встановлено самовільно без проектної документації та згоди власників земельної ділянки.

Матеріали справи містять договір про постачання електроенергії від 09.03.2011 № 2601, укладений між ВАТ "Прикарпаттяобленерго" та ВАТ "Західбуделеватор" (правонаступником якого являється ТДВ "Західбуделеватор", з 10.08.2011) на підставі якого відповідач використовує електроенергію.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 1, 4 та 7 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 6 ст. 41 Конституції України).

Статтею 76 ЗК України визначено, що землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об`єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об`єкти транспортування електроенергії до користувача, крім визначених законом випадків розміщення таких об`єктів на землях іншого цільового призначення. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.

Пунктом "б" ч. 1 ст. 112 ЗК України передбачено, що охоронні зони створюються уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Стаття 18 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів" вказує на спеціальні зони об`єктів енергетики, зокрема:

- для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об`єктів і об`єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища встановлюються спеціальні зони об`єктів енергетики, серед яких: охоронні зони об`єктів енергетики (ч. 1);

- земельні ділянки в межах спеціальних зон об`єктів енергетики не вилучаються (викупляються) у власників чи користувачів земельних ділянок, а використовуються з обмеженнями (крім випадків, коли встановлення спеціальних зон призводить до неможливості використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ч. 2);

- у разі якщо встановлення спеціальних зон об`єктів енергетики призводить до неможливості раціонального використання земельної ділянки за цільовим призначенням, власник чи користувач земельної ділянки має право вимагати вилучення (викупу) всієї земельної ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а орендар такої земельної ділянки має право вимагати в односторонньому порядку розірвання договору оренди земельної ділянки та відшкодування завданих цим збитків (ч. 3);

- спеціальні зони об`єктів енергетики встановлюються на землях всіх категорій (ч. 4).

Пунктом 4 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 за № 209 передбачено, що на період будівництва та експлуатації електричних мереж земельні ділянки надаються забудовникам відповідно до Земельного кодексу України. У межах охоронних зон землі у їх власників та користувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, передбаченими цими Правилами. Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надано у власність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, де знаходяться об`єкти електричних мереж, зобов`язані вживати належних заходів до збереження зазначених об`єктів.

Електропостачання відповідача здійснюється на підставі договору про постачання електроенергії від 09.03.2011 № 2601, який було укладено між ВАТ "Прикарпаттяобленерго" (правонаступник ПАТ "Прикарпаттяобленерго") та ВАТ "Західбуделеватор" (правонаступник ТДВ "Західбуделеватор", з 10.08.2011).

Жодних дій, які б суперечили чинному законодавству України чи порушували права позивача відповідачем не вчиняється. Долучені до позовної заяви документи, зокрема акт обстеження, лист ВАТ "Прикарпаттяобленерго" наведеного не спростовують. В будь-якому разі такі факти не доведено позивачем.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Більше того, обмеження щодо користування земельною ділянкою уздовж лінії електропередач чітко визначені законом. І позивач, в свою чергу, повинен неухильно їх дотримуватись.

Рразом з тим, позивач, як власник земельної ділянки на якій проходить повітряна лінія електропередач ЛЕП - 0,4 кВ, не позбавлений права вимагати вилучення (викупу) всієї земельної ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, якщо встановлення спеціальних зон об`єктів енергетики призводить до неможливості раціонального використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Суд зазначає, що тягар доказування позивача виникає з моменту пред`явлення позову, а відповідача – тільки після того, як останній вважатиме надану позивачем сукупність доказів загрозливою для свого стану. На підставі правила про розподіл доказового тягаря формується позиція сторін у справі, надаються і вивчаються докази, а також приймається судове рішення. Звертає на себе увагу особливість застосування правила залежно від позицій сторін. Тягар доказування позивача і відповідача істотно відрізняються. Позивач пов`язує себе своєю ініціативою, тому він завжди є активною стороною. Тягар доказування позивача існує завжди. Відповідач – сторона, що вибирає варіант захисту: від активного заперечення до повного мовчання. Відповідно він сам може по-різному визначити для себе тягар доказування.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не порушено права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду.

Надаючи оцінку порушеного права позивача за захистом якого він звернувся до суду з позовом, суд враховує, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Зокрема, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Окрім того, в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004 зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Також Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За приписами ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Висновок суду.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Водночас, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії", навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до норм ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В контексті наведеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати.

Частиною 1 ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, а також інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 та ч. 4 ст. 129 ГПК України).

Враховуючи той факт, що позов не підлягає задоволенню судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 73, 86, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпаттехноцентр" до Товариства з додатковою відповідальністю "Західбуделеватор" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 2610197401188010035 по вул. Автоливмашівській, 6-г в м. Івано-Франківську площею 0, 8978 шляхом перенесення діючої повітряної лінії електропередачі ЛЕП 0, 4 кВ на відстань не менше 2 м від межі указаної земельної ділянки до крайніх проводів відповідно до вимог пункту 5 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 209 від 04.03.1997 - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18.09.2020

Суддя Т. В. Стефанів