Рішення № 91621074, 14.09.2020, Господарський суд Житомирської області

Господарський суд

Житомирської області

_________

____________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/102/19

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Макаревича В.А.

секретаря судового засідання: Данілейко В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Муліванцева І.М., паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 02.08.2004 Овруцьким РВ УМВС України в Житомирській області, Чижевський А.П., дов.б/н від 04.08.2020 - представник Муліванцевої І.М.;

від відповідача: не з`явився;

ОСОБА_1 , закордонний паспорт № НОМЕР_2 , виданий 21.06.2017 - вільний слухач; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі позовну заяву ОСОБА_2 від 16.03.2020 до КП "Комунальник" Овруцької міської ради про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно у межах справи №906/102/19

за заявою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)

до Комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області (Житомирська область, м. Овруч)

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду перебуває справа про банкрутство Комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області (11106, Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Франка, буд. 5-А; ідентифікаційний код 03343829).

Постановою суду від 15.01.2020, зокрема, Комунальне підприємство "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором Комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області (Житомирська область, м. Овруч) арбітражного керуючого Нестеренка Олега Анатолійовича.

23.03.2020 до Господарського суду Житомирської області від ОСОБА_2 надійшла позовна заява від 16.03.2020 до КП "Комунальник" Овруцької міської ради про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, у якій заявник просить визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та Комунальним підприємством "Комунальник" Овруцької міської ради стосовно продажу складського приміщення площею 32,2 м. кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності на складське приміщення площею 32,2 м. кв., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 26.03.2020 судом прийнято та призначено до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 від 16.03.2020 до КП "Комунальник" Овруцької міської ради про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у межах справи №906/102/19 про банкрутство Комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області (Житомирська область, м. Овруч).

Ухвалою суду від 06.08.2020 закрито підготовче провадження з розгляду позовної заяви ОСОБА_2 від 16.03.2020 до КП "Комунальник" Овруцької міської ради про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно у межах справи №906/102/19 та призначено вказану позовну заяву у межах справи №906/102/19 до судового розгляду по суті на "14" вересня 2020 р. о 11:00 год.

Відповідно до частини 6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

При цьому слід зазначити, що 21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.

У відповідності п.2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" втратив чинність.

Відповідно до ч. 1 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частина 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до банкрута.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Судом встановлено, що всі учасники провадження у справі повідомлені про дату, час і місце розгляду справи своєчасно та з дотриманням вимог ГПК України.

До початку судового засідання на адресу господарського суду надійшли наступні матеріали:

- 10.09.2020 від арбітражного керуючого Нестеренко О.А. - відзив №01-16/277 від 07.09.2020, у якому ліквідатор просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у ньому;

- 14.09.2020 від позивача надійшли письмові пояснення на відзив ліквідатора, у яких позивач зазначає про обґрунтованість позовних вимог, вказує на неподання відзиву у встановлений строк та вважає доводи, викладені у письмовому відзиві ліквідатора - безпідставними, які не можна брати до уваги суду;

- 14.09.2020 від позивача надійшла заява про поновлення строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права з позовом та визнати причини пропуску поважними.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив поновити строк для звернення до суду за захистом свого порушеного права з позовом та визнати причини пропуску поважними згідно поданої до суду заяви.

Судом встановлено, що подана позивачем заява про поновлення строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права та щодо поважності пропуску строку позовної давності відповідає за формою та змістом вимогам ГПК України, а тому приймає її до розгляду.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином. Направив до суду відзив №01-16/277 від 07.09.2020, який надійшов до суду 10.09.2020, у якому ліквідатор просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у ньому.

Суд вважає за необхідне зазначити що ухвалою від 26.03.2020 було, зокрема відкрито провадження у справі та запропоновано Комунальному підприємству "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області відповідно до статті 165 ГПК України подати письмовий відзив на заяву, при наявності заперечень, обґрунтувати їх документально з посиланням на закон у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття; одночасно надіслати заявнику копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку підготовчого засідання.

Роз`яснено учасникам у справі, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-165 ГПК України та мають бути подані у строк, визначений в ухвалі та попереджено сторони, що відповідно до частини 8 статті 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Ухвалами суду від 12.05.202, 15.06.2020 відповідача було зобов`язано відповідно до статті 165 ГПК України подати письмовий відзив на заяву, при наявності заперечень, обґрунтувати їх документально з посиланням на законодавство; одночасно надіслати заявнику копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку судового засідання.

Ухвалою від 06.08.2020 судом закрито підготовче провадження з розгляду позовної заяви ОСОБА_2 від 16.03.2020 до КП "Комунальник" Овруцької міської ради про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно у межах справи №906/102/19 та призначено позовну заяву до судового розгляду по суті на "14" вересня 2020.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 8 статті 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Ліквідатором Комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради необґрунтовано неможливість подання відзиву у вказаний судом строк з причин, що не залежали від нього та не надано жодних доказів.

З огляду на викладене та усні заперечення представника позивача, суд дійшов висновку про ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, а тому вирішує справу за наявними матеріалами без врахування відзиву ліквідатора.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, господарський суд зазначає наступне.

Позивач - ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до КП "Комунальник" Овруцької міської ради про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, у якій просить визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та Комунальним підприємством "Комунальник" Овруцької міської ради стосовно продажу складського приміщення площею 32,2 м. кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності на складське приміщення площею 32,2 м. кв., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що її відповідно до протоколу засідання комісії Комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області від 22.02.2011 №9 було визнано переможцем конкурсу щодо купівлі частини нежитлової будівлі - складського приміщення та сплачено за нього відповідні кошти.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинами 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення;.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач, відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Відтак, сторона при зверненні до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно протоколу засідання комісії КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області №9 від 22.02.2011, переможцем конкурсу з продажу частини нежитлової будівлі - складського приміщення по АДРЕСА_2 визнано ОСОБА_2 , оскільки нею було запропоновано більшу суму та рекомендовано директору КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області оформити договір купівлі-продажу частини нежитлової будівлі (позиція 7) - складське приміщення загальною площею 32,2 м. кв. на ОСОБА_2 після оплати нею за приміщення 41 105 грн на поточний рахунок підприємства та оплати коштів за оцінку приміщення (а.с. 7-8).

Квитанція №171/242 від 03.03.2011 підтверджує сплату 38 638,20 грн ОСОБА_2 за частину нежитлової будівлі (позиція 7) (а.с.11).

Також, довідка КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області №337 від 19.12.2016 підтверджує те, що відповідно до протоколу засідання комісії КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області №9 від 22.02.2011 переможцем конкурсу на побутове приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 32,2 м. кв. визнано ОСОБА_2 та сплату нею коштів за придбане майно в сумі 41 105 грн (а.с.9).

Розпорядженням Овруцького міського голови №167 від 14.12.2015 перейменовано вулиці в м. Овруч без зміни нумерації будівель, зокрема, вулицю Леніна на вулицю Гетьмана Виговського (а.с.13).

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Позивач у своїй позовній заяві, як на підставу звернення до суду із позовом, зокрема, посилається на ч.2 ст. 220 ЦК України, помилково називаючи її ч. 2 ст. 657 ЦКУ.

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч.2 ст. 220 ЦК України).

Слід зазначити, що Пленум Верховного Суду України у п. 13 Постанови №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, якій підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210 та 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області договір купівлі-продажу нежитлової булівлі - складського приміщення площею 32,2 м. кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у письмовій формі не укладався та нотаріально не посвідчувався, будь-яких доказів про спонукання КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області до укладення договору купівлі-продажу спірного майна позивачем не надано, про що свідчать матеріали справи та не заперечувалося позивачем у судовому засіданні. Також, до суду не надано доказів того, що КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області ухилялось від його нотаріального посвідчення.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 25.02.2020, власником нежитлового приміщення, об`єкта загальною площею 32,4 к.м. за адресою: АДРЕСА_1 є Комунальне підприємство "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області (а.с.95-96).

Отже, враховуючи, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210 та 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу нежитлової булівлі - складського приміщення площею 32,2 м. кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не є укладеним і не створює прав та обов`язків для сторін.

У відзиві №01-16/277 від 07.09.2020, який надійшов до суду 10.09.2020, ліквідатор просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Таке розуміння реалізації звернення до суду з заявою про сплив строку позовної давності є усталеним у судовій практиці та підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду від 16.08.2017, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2019, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 303/238/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 360/1415/15-ц.

З огляду на викладене, суд розцінює клопотання відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності у відзиві №01-16/277 від 07.09.2020, який надійшов до суду 10.09.2020, як заяву ліквідатора про застосування позовної давності при розгляді даної позовної заяви.

Відповідно до положень статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, 5 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Судом встановлено, що ліквідатор КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області є у даній справі стороною у спорі, а тому має право на подання заяви про застосування строку позовної давності.

Статтею 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається: вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1); у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частина 2).

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як уже зазначалось з матеріалів справи убачається, що згідно протоколу засідання комісії КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області №9 від 22.02.2011, переможцем конкурсу з продажу частини нежитлової будівлі - складського приміщення по АДРЕСА_2 визнано ОСОБА_2 , оскільки нею було запропоновано більшу суму та рекомендовано директору КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області оформити договір купівлі-продажу частини нежитлової будівлі (позиція 7) - складське приміщення загальною площею 32,2 м. кв. на ОСОБА_2 після оплати нею за приміщення 41 105 грн на поточний рахунок підприємства та оплати коштів за оцінку приміщення (а.с. 7-8).

Квитанція №171/242 від 03.03.2011 підтверджує сплату 38 638,20 грн ОСОБА_2 за частину нежитлової будівлі (позиція 7) (а.с.11). З усних пояснень позивача 38 638,20 грн - це сума коштів, яку необхідно було сплатити за придбання нежитлової будівлі (позиція 7) - складського приміщення загальною площею 32,2 м. кв., оскільки решту суми було сплачено для участі у конкурсі. Всього ж ОСОБА_2 за частину нежитлової будівлі - приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 32,2 м. кв. було сплачено 41 105 грн (а.с.9).

Також, довідка КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області №337 від 19.12.2016 підтверджує те, що відповідно до протоколу засідання комісії КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області №9 від 22.02.2011 переможцем конкурсу на побутове приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 32,2 м. кв. визнано ОСОБА_2 та сплату нею коштів за придбане майно в сумі 41 105 грн (а.с.9).

Отже, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що від 03.03.2011 після сплати всієї суми 41 105 грн згідно протоколу засідання комісії КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області №9 від 22.02.2011, переможцем конкурсу з купівлі частини нежитлової будівлі - складського приміщення по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , були виконані всі вимоги для оформлення договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі.

Відтак, з 04.03.2011 позивачу могло бути відомо про необхідність оформлення договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі та про порушення свого цивільного права (інтересу), а тому з 04.03.2011 розпочався перебіг позовної давності.

При цьому встановлений законом трирічний строк звернення до суду сплинув 04.03.2014.

Крім того, господарським судом за допомогою комп`ютерної програми Діловодство господарського суду Житомирської області та автентифікатора на повний доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень через веб - портал Судової влади України здійснено пошук та за результатами встановлено, що згідно ухвали Овруцького районного суду Житомирської області у справі №286/1471/16-Ц від 15.06.2016 було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області про розірвання договору купівлі-продажу стосовно продажу частини складського приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_2 та стягнення сплачених за договором коштів в сумі 41105 грн (а.с. 104-105).

Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 16.08.2016 позовну заяву ОСОБА_2 до КП "Комунальник" Овруцької міської ради про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення сплачених коштів у справі №286/1471/16-Ц залишено без розгляду (а.с. 106-107).

Тобто, станом на 15.06.2016 позивачу ОСОБА_2 було відомо про порушення свого цивільного права (інтересу).

Щодо заяви позивача про поновлення строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права з позовом та визнання причин пропуску поважними згідно поданої до суду заяви, суд зазначає наступне.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частинах першій та четвертій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За змістом наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у спорі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу. Тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України (аналогічні позиції викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17).

Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:

- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України);

- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

За відсутності будь-якої з наведених умов, суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв`язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16).

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У своїй заяві про поновлення строку для звернення до суду за захистом своїх прав та усно у судовому засіданні позивач зазначає, що неодноразово усно зверталась до відповідача з приводу необхідності оформлення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; зверталась за консультаціями до нотаріусів та на пропозицію останніх займалася підготовкою документів, необхідних для укладення та нотаріального посвідчення договору. Також, позивач сподівалась на завершення реєстрації права власності за КП "Комунальник" Овруцької міської ради, виготовлення проекту землеустрою та отримання ним кадастрового номеру на земельну ділянку. Виготовлення вказаних документів зайняло тривалий час.

При цьому, позивачем в підтвердження вищевикладеного не надано до справи жодних доказів.

Слід зазначити, що указані обставини, на які посилається позивач, не можуть розцінюватись судом як поважні причини, з огляду на те, що вони мали місце, починаючи з березня 2011 року та відповідно не можуть вважатись винятком за наявності надзвичайних обставин.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку для звернення до суду за захистом своїх прав та наявність підстав, які б свідчили про їх винятковість.

З огляду на викладене, позивачем пропущено строк позовної давності.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частинами 2, 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частинами 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частинами 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-1У суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову за безпідставністю.

Керуючись статтями 233, 236 - 238, 240, 241, 256 - 257, 260 - 261, 267 Господарського процесуального кодексу України, ч. 2 ст.7, ст.ст. 58-61 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовної заяви.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 18.09.20

Суддя Макаревич В.А.

Відомість розсилки:

1 - в справу

2- АТ НАК "Нафтогаз України" - 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6 (рек.)

3- КП "Комунальник" Овруцької міської ради Житомирської області - 11106, Житомирська область, Овруцький район, м.Овруч, вул. Франка, буд.5-А (рек.)

4 - ГУ ДПС у Житомирській обл. - на електронну пошту zt.official@tax.gov.ua

5- арбітражному керуючому Нестеренку О.А.,04112, м.Київ, вул. Дегтярівська, буд.48 офіс АК - реком. та на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

6- ОСОБА_2 - АДРЕСА_3 (рек. з пов.)