Рішення № 91620815, 17.09.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 вересня 2020 року Справа № 903/789/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: Бондар М.Л.- представник, адвокат (довіреність від 01.06.2020р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 01.02.2019р. №001332)

від відповідача: Самойленко С.А.- представник, адвокат (Ордер Серія АС №1003348 від 13.01.2020р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ВЛ №926 від 16.06.2017р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Рівне

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича, м. Ковель

про стягнення 13 929,67 грн.

Встановив: 01.10.2019 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" надіслало на адресу суду позов до Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича про стягнення 13 929,67 грн.

Заява обґрунтована невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 26.11.2010 року №577.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 07.10.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 25.11.2019 року суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 903/789/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі було призначено на 17.12.2019р.

Ухвалою суду від 17.12.2019р. розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 27.01.2020р.

Ухвалою суду від 27.01.2020 року призначено у справі №903/789/19 проведення процедури врегулювання спору за участю судді у формі спільних нарад за участю сторін; провадження у справі №903/789/19 зупинено до припинення врегулювання спору за участі судді.

Ухвалою суду від 25.02.2020р. було припинено врегулювання спору за участю судді, поновлено провадження у справі та передано справу на розгляд іншому судді, визначеному в порядку ст. 32 ГПК України.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2020р. справу №903/789/19 розподілено на розгляд судді Войціховському В.А.

Ухвалою суду від 02.03.2020р. прийнято справу №903/789/19 до розгляду, підготовче засідання призначено на 19.03.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

13 березня 2020 року на адресу господарського суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшло клопотання від 11.03.2020р. №91-ю в якому заявник просив суд забезпечити участь його представника у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції та визначити суд, що відповідатиме за проведення відеоконференції під час судового засідання, а саме: Господарський суд Львівської області (79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128).

Ухвалою суду від 19.03.2020р. розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на дату після 03.04.2020р., а також повідомлено сторін про те, що про дату, час та місце розгляду справи учасники судового процесу будуть повідомлені додатковою ухвалою суду.

Ухвалою суду від 23.07.2020р. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", Фізичну особу-підприємця Каваса Віктора Степановича було повідомлено про призначення розгляду справи у підготовчому засіданні на 26.08.2020р. та продовження сторонам строків до 05.08.2020р. включно для подання заяв, клопотань, можливість подання котрих передбачена положеннями ГПК України.

Ухвалою суду від 26.08.2020р. було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду справи по суті на 17.09.2020р., явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд.

Поруч з цим, ухвалою суду від 26.08.2020р. було задоволено клопотання АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" про участь у судовому засіданні 17.09.2020р. по справі №903/789/19 в режимі відеоконференції; постановлено Господарському суду Львівської області забезпечити проведення 17.09.2020р. на 10 год. 00 хв. в режимі відеоконференції в приміщенні суду судового засідання по справі №903/789/19.

Присутній в судовому засіданні 17.09.2020р. представник відповідача звернувся до суду з усним клопотанням про продовження відповідачу строків для надання суду відзиву на позовну заяву.

Представник позивача стосовно відповідного клопотання відповідача заперечила, водночас, позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача своїми усними поясненнями позов заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання представника відповідача про продовження строків для надання суду відзиву на позовну заяву, суд залишив останнє без розгляду, з огляду на те, що вказане клопотання заявлене з пропуском процесуального строку на його подання.

При цьому суд виходив з наступних обставин:

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" ("Melnyk v. Ukraine" заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.

Таким чином, право на подання суду клопотань та заяв не є абсолютним, подаючи останні заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо їх подання.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 46 ГПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).

Так, відповідно до ст.118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

В аспекті викладеного суд засвідчує, що у відповідності до ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен містити, зокрема, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. До відзиву додаються: докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що положення ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989р. вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав сторін на своєчасне вирішення спору, суд вважає за можливе ухвалити рішення в цій справі.

При цьому, суд засвідчує, що строк на вчинення процесуальної дії, поновлюється судом, на підставі заяви учасника справи, у разі визнання причин пропуску поважними, проте подане представником ФОП Каваса В.С. усне клопотання не містить клопотання про поновлення строку на його подання.

З огляду на викладене, оскільки представником підприємця Каваса В.С. подано заяву про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву після закриття судом підготовчого провадження у справі, суд залишає вказану заяву без розгляду.

Відтак, зважаючи на тривалість розгляду даного спору, беручи до увагу ту обставину, що відповідач, з огляду на тривалість розгляду даної справи, наявне в матеріалах справи клопотання відповідача про надання часу сторонам для врегулювання спору мирним шляхом, його задоволення судом, перебування справи на стадії врегулювання спору за участю судді, неодноразове відкладення розгляду справи за клопотаннями відповідача, мав достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, однак своїм відповідним процесуальним правом не скористався, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, може бути розглянута в даному судовому засіданні, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду даної справи по суті у даному судовому за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 26 листопада 2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Кавасом Віктором Степановичем (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №577, у відповідності до умов п.п. 1.1.-1.3. котрого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: кіоск №9, площею 5,2 кв.м. ВП "Станція Ковель" ДТГО "Львівська залізниця", що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Ковель, бульвар Л.Українки, 37-В та перебуває на балансі ВП "Станція Ковель" ДТГО "Львівська залізниця", вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 31.05.2010р., виконаним суб`єктом оціночної діяльності Приватним підприємцем Янчуком О.Г. і становить за незалежною оцінкою - 9 705 грн. без врахування ПДВ. Майно передається в оренду з метою використання його для здійснення торгівлі непродовольчими товарами. Стан майна на момент укладення договору вказано в акті приймання-передавання орендованого майна.

Орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного Майна і становить 170 грн. за базовий місяць оренди (вересень 2010 року) без ПДВ. (п.3.1 Договору).

Орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п.5.3 Договору).

Згідно п.п. 5.9 - 5.10 Договору Орендар зобов`язаний щомісячно до 12 числа, наступного за звітним, надавати Орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць. На вимогу Орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння. У разі припинення або розірвання Договору оренди повернути Балансоутритмувачу, за погодження з Орендодавцем, орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного стану та відшкодувати Балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Відповідно до п.п. 10.9 - 10.11 Договору у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу за погодженням з Орендодавцем. У разі, якщо Орендар затримав повернення Майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверенним Балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акта приймання-передавання за погодженням з Орендодавцем. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про поверення Майна покладається на Орендаря. Якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за час прострочення (а.с. 26-35).

В подальшому до даного договору оренди між сторонами було укладено додаткові договори: №1 від 01.02.2012р., №2 від 29.11.2013р., №3 від 15.07.2014р., №4 від 25.11.2014р., №5 від 31.03.2015р., №6 від 20.07.2015р. та додаткові договори від 29.01.2016р., від 31.03.2016р., від 30.06.2016р., від 01.08.2016р., від 17.11.2016р., від 07.04.2017р., від 11.07.2017р., від 15.12.2017р., від 09.01.2018р., від 25.04.2018р. (а.с. 36-61)

Додатковим договором № 1 від 01.11.2012 року в пункт 1.1. Договору оренди слова "ВП "Станція Ковель" замінено на слова: "ВП "Рівненська дирекція залізничних перевезень".

Додатковим договором № 3 від 15.07.2014 року в пункті 1.1. Договору оренди слова "на балансі ВП "Рівненська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" замінено на слова "на балансі ВП "Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 3" ДТГО "Львівська залізниця".

Додатковою угодою до договору оренди від 29.01.2016 року внесено зміни в договір оренди нерухомого майна від 26.11.2010 року за № 577 та встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

У тексті договору найменування "відокремлений підрозділ "Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 3" ДТГО "Львівська залізниця" замінено на - виробничий структурний підрозділ "Рівненське управління будівельно- монтажних робіт і цивільних споруд" регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".

Додатковим договором від 29.01.2016 року також внесено зміни в пункт 3.6. Договору та викладено в наступній редакції: Орендна плата 100% не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця. Одержувач коштів - підрозділ Рівненське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

Пунктом 10.1 Договору оренди (з урахуванням додаткового договору до нього від 25.04.2018р.) визначено, що цей Договір діє до 30.06.2018 року включно без подальшого продовження.

Договір оренди нерухомого майна, додаткові угоди та договори до нього підписані сторонами без зауважень та заперечень.

Відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 02.09.2015 року № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 52), наказу № 362 від 22.05.2017 року "Про деякі питання діяльності ПАТ "Укрзалізниця", наказу № 7 від 20.06.2017 року "Про введення в дію положення про виробничий підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" виробничий структурний підрозділ "Рівненське управління будівельно- монтажних робіт і цивільних споруд" регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з 01.07.2017 року реорганізовано шляхом приєднання у виробничий підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" у складі юридичної особи - публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Додатковим договором від 15.12.2017 року у тексті Договору найменування "Виробничий структурний підрозділ "Рівненське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд" регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" замінено на виробничий підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Відповідно до п. 2.1 Розділу 2 "Юридичний статус підрозділу" "Положення про виробничий структурний підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" (далі - Положення), затвердженого наказом філії "БМЕС" АТ "Укрзалізниця" від 19.07.2019 року за № 167, виробничий структурний підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "БМЕС" АТ "Укрзалізниця" є виробничим структурним підрозділом філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Філія) входить до її складу, знаходиться у виробничому та адміністративному підпорядкуванні Філії та функціонального структурного підрозділу "Львівська дирекція" філії та діє від імені Товариства. Підрозділ не має статусу юридичної особи або відокремленого підрозділу Товариства, не підлягає державній реєстрації та здійснює делеговані Товариством, Філією та Дирекцією повноваження відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Філії (а.с. 16-19).

Згідно з п. 7.1.4. Положення про виробничий структурний підрозділ "Рівненсько- Тернопільське територіальне управління" філії "БМЕС" АТ "Укрзалізниця", підрозділ має право в інтересах Товариства, за дорученням Філії та Дирекції, в межах наданих Товариством та Філією повноважень, встановлених цим Положенням, Положенням про Філію, Положенням про Дирекцію, Статутом Товариства, рішеннями органів Товариства відповідно до встановленого у Товаристві порядку вчиняти дії, необхідні для здійснення Підрозділом фінансово-господарської діяльності, а саме: представляти інтереси Товариства, філії та усіх без виключення її структурних (функціональних та виробничих) підрозділів у судах усіх інстанцій та юрисдикцій, в тому числі в судах загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судах, вести претензійно- позовну роботу, пов`язану з виконанням судових рішень та інших виконавчих документів.

В пункті 2 Статуту ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735 зазначено, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту (а.с. 10-12).

Як вказано вище, укладений між сторонами Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №577 від 26.11.2010р. діяв до 30 червня 2018 року включно, без подальшого продовження.

27 квітня 2018 року листом за № ФБМЕС-01/238 позивач за підписом першого заступника директора філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Ю.Б. Мруця та головного бухгалтера О.П. Красносільської на адресу ФОП Каваса В.С. надіслав заяву про припинення дії договору оренди № 577 від 26.11.2010 року, що підтверджується журналом реєстрації вихідної пошти філії (а.с. 62-64).

Відповідно до п.п.10.10 - 10.11 Договору №577 від 26.11.2010р. майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акта приймання-передавання за погодженням з Орендодавцем. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на Орендаря. Якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за час прострочення.

25 вересня 2018 року позивач на адресу відповідача надіслав лист № 2173 про нарахування неустойки за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної орендної плати за користування майном по договору № 577 (липень-серпень 2018 року) та зміну банківських реквізитів, а також надіслано рахунок № 13 від 24.09.2018 року щодо сплати нарахованої неустойки з актом звірки взаємних розрахунків (а.с. 65).

26.07.2018р. відповідачем було здійснено часткову оплату в сумі 595,68 грн., 28.08.2018р. - в сумі 595,68 грн. (а.с. 68)

Доказом про те, що дані повідомлення відповідачем були отримані є також те, що останній здійснював перерахування платежів на нові платіжні реквізити, які йому були повідомлені позивачем.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2018 року № 938 "Деякі питання діяльності акціонерного товариства "Українська залізниця", затверджено нову редакцію статуту товариства.

27 листопада 2018 року державним реєстратором проведено реєстрацію змін до статуту Укрзалізниці, зокрема, в частині зміни найменування товариства на акціонерне товариство "Українська залізниця", скорочено-АТ "Укрзалізниця".

На даний час майно, що перебувало в оренді відповідача, знаходиться на балансі виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця".

На підставі п.10.11 Договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №577 від 26.11.2010р., п. 2 ст. 785 ЦК України, позивач виставляв відповідачу рахунки про сплату неустойки на загальну суму 15 121,03грн.: № 13 від 24.09.2018 на суму 2 382,72 грн. (а.с. 67), №48 від 30.09.2018 на суму 1 214,00 грн. (а.с. 73), № 82 від 31.10.2018 на суму 1 234,64 грн. (а.с. 76), № 115 від 30.11.2018 на суму 1 251,92 грн. (а.с. 78), № 146 від 30.12.2018 на суму 1 261,94 грн. (а.с. 80), № 10 від 31.01.2019 на суму 1 274,56 грн. (а.с. 82), № 41 від 28.02.2019 на суму 1 280,93 грн. (а.с. 90), № 72 від 31.03.2019 на суму 1 292,46 грн. (а.с. 92), № 103 від 26.04.2019 на суму 1 305,39грн. (а.с. 94), № 134 від 31.05.2019 на суму 1 314,52 грн. (а.с. 96), № 165 від 27.06.2019 на суму 1 307,95 грн. (а.с. 98).

Крім того, разом з рахунками позивач надсилав відповідачу акти звірок взаємних розрахунків, які відповідач не підписував та не повертав позивачу.

В зв`язку з тим, що в платіжних дорученнях відповідач вказував як оплату по договорах оренди № 582, № 581, № 577 однією сумою без зазначення яка сума повинна бути зарахована на кожен з цих договорів, відсутністю можливості здійснити звірку по договорах оренди, позивачем в першу чергу здійснювалося зарахування цих сум в рахунок договору № 582 від 20.12.2010 року.

06 лютого 2019 року за №274 позивачем, з метою добровільного врегулювання спору, на адресу відповідача була надіслана претензія щодо сплати неустойки по договорах оренди №582, №581 та №577, яка залишена останнім без розгляду та задоволення (а.с. 85-86).

Таким чином, за користування орендованим майном після закінчення строку дії договору, позивач нарахував відповідачу заборгованість у вигляді неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення згідно договору оренди № 577 від 26.11.2010 року на суму 13 929,67грн. (яка складається із 15 121,03грн. нарахованої позивачем до сплати відповідачу неустойки та проведеної відповідачем часткової оплати на суму 1 191,36грн.) і звернувся з відповідним позовом до суду.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено ч. 1 п. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України ).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Нормами ч. 2 ст. 291 ГК України встановлено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Аналогічна норма закріплена також у ч. 1 ст. 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У відповідності до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Статтею 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 25 цього Закону у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Відповідно до 1 ч. ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Як встановлено судом, строк дії договору оренди №577 від 26.11.2010 року закінчився 30.06.2018 року. Отже, договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку. Водночас, відповідач, незважаючи на листи позивача про припинення дії договору оренди, не повернув балансоутримувачу орендоване майно шляхом підписання акту приймання-передачі згідно умов договору та не звільнив займане приміщення.

Вказані обставини підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Передбачені статтею 785 Цивільного кодексу України наслідки пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму).

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Отже, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Відтак, позивач нарахував відповідачу неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення на суму 13 929,67грн.

На день розгляду спору доказів сплати відповідачем неустойки за користування державним майном, суду не надано.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 13 929,67грн. неустойки з відповідача.

Враховуючи припинення 30.06.2018 року дії договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №577 від 26.11.2010 року, положення пункту 10.9 вказаного договору, в силу котрого орендар зобов`язаний був повернути орендоване майно позивачу до 04.07.2018 року (включно), однак вказаного не здійснив, в зв`язку з чим позивач правомірно нарахував відповідачу неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення та звернувся з позовом до суду про стягнення вказаної неустойки в сумі 13 929,67грн. Вказана сума, на думку суду, є підставною та такою, що підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем належним чином, встановленим ГПК України способом та допустимими доказами не спростована, відтак, підлягає до задоволення в сумі 13 929,67 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України в повному розмірі за рахунок Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (одержувач коштів: виробничий структурний підрозділ "Рівненсько- Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" п/р НОМЕР_2 в АТБВ №10026/0123 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк", МФО 322669, код ЄДРПОУ 41149437, податковий номер: 400758126555, Призначення платежу: податковий код 868) 13 929,67 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном та 1 921,00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 18.09.2020р.

Суддя В. А. Войціховський