Ухвала суду № 91620341, 16.09.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

16 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/12915/20

категорія 106030000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Попова О. Г., розглянувши позовну заяву Військової частини А2062 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась Військова частина А2062 з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить:

- поновити військовій частині А2062 строк звернення до адміністративного суду.

- стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини А2062 матеріальну шкоду, завдану ним державі через особисту неправомірну бездіяльність під час проходження військової служби, у розмірі 50835 (п`ятдесят тисяч вісімсот тридцять п`ять) гривень 49 копійок.

- присудити з ОСОБА_1 на користь військової частини А2062 понесений нею судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні.

- залучити Південне територіальне управління внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, як таких, що виявили шкоду, завдану державі, та рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки.

Ухвалою судді від 10 серпня 2020 року визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду. Позовну заяву Військової частини А2062 залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення строку. Копію вказаної ухвали отримано позивачем 03.09.2020 року.

На виконання ухвали від 10.08.2020, Військовою частиною А 2062 17.08.2020 до суду через "Електронний суд" подано заяву про поновлення процесуального строку. В обґрунтування заяви позивач зазначає, що старший матрос ОСОБА_2 в ході службового розслідування від 06.07.2018 № 4005 добровільно звернулась до командира військової частини А2062 рапортом з проханням про утримання з її грошового забезпечення, суми шкоди завданої державі в розмірі 52097 (п`ятдесят дві тисячі дев`яносто сім) гривень 96 копійок, але не більше 20 (двадцяти) відсотків з її грошового забезпечення, що допускається за правилами п. 4.3. Правил № 280 та п. 6 діючого на той час Положення № 243/95-ВР. ож, п. 1 наказу командира військової частини А2062 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.07.2018 № 582 командиру військової частини А2611 було наказано у встановленому порядку утримати з грошового забезпечення старшого матроса ОСОБА_2 суму шкоди, завданої державі у розмірі 52097 (п`ятдесят дві тисячі дев`яносто сім) гривень 96 копійок, про що повідомити Південне територіальне управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю.

Позивач вказує, що за час проходження військової служби у військовій частині А2611 з грошового забезпечення старшого матроса ОСОБА_2 було утримано в добровільному порядку 1262 (одну тисячу двісті шістдесят дві) гривні 49 копійок. Тобто, добровільне відшкодування ОСОБА_2 стало підставою для звільнення відповідача від матеріальної відповідальності та утримання суми шкоди з його грошового забезпечення в порядку такої юридичної відповідальності та діючого на той час Положення № 243/95-ВР.

Позивач вважає, що погашення ОСОБА_2 матеріальної шкоди, завданої відповідачем під час проходження військової служби, виключило необхідність звернення до суду, аж до моменту звернення ОСОБА_2 про припинення такого утримання. У зв`язку з припиненням відшкодування старшим матросом ОСОБА_2 сплати понаднормово виплаченого грошового забезпечення (майнової шкоди державі), 04.12.2019 виникло питання відшкодування непогашеної нею суми майнової шкоди, що виникла з вини відповідача. 06.05.2020 року позивач вперше звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з вказаним позовом.

Крім того, позивач додав, що зміна судової практики щодо юрисдикції не повинна бути перешкодою для доступу до суду.

Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 у справі № 813/1045/18 сформовано висновок про те, що у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо відшкодування державі в особі військової частини А2062 шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, вказана справа є публічним спором, а отже підпадає під регулювання Кодексу адміністративного судочинства України, в ч. 5 статті 122 якого, як вказано вище, визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Посилання позивача на зміну судової практики щодо юрисдикції вирішення спірних правовідносин, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, суд не бере до уваги з огляду на таке.

Як встановлено, даний позов подавався позивачем вперше 06.05.2020 до суду цивільної юрисдикції, однак, Центрального районного суду м. Миколаєва дійшов висновку про необхідність його розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Суд звертає увагу, що правова позиція щодо юрисдикції аналогічного спору (спір з приводу відшкодування матеріальної шкоди, завданої особою державі під час проходження військової служби) викладено, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, від 23 січня 2019 року у справі № 825/730/16. Спори у цих справах також стосувалися звернення суб`єкта владних повноважень із позовом про стягнення грошових коштів з особи, що перебувала на публічній/державній службі, і суд дійшов висновку, що питання стягнення збитків/відшкодування шкоди, завданих особою, що перебуває або перебувала на державній/публічній службі, має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Тобто, правова позиція щодо юрисдикції у аналогічних спорах була змінена ще в грудні 2018 року. Звертаючись з вказаним позовом до Центрального районного суду м. Миколаєва 06.05.2020, позивач, як суб"єкт владних повноважень мав би поцікавитись про зміни судової практики щодо юрисдикції вирішення аналогічних спорів.

Твердження позивача, що позов поданий в межах терміну визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України є необґрунтованими, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню строки звернення до суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд наголошує, що позивач не заперечує того факту, що про наявність факту завдання ОСОБА_3 майнової шкоди державі в особі військової частини А2062, військовій частині А2062 стало відомо ще в ході службового розслідування - 06.07.2018 року №4005 (наказ командира військової частини А2062 від 18.07.2018 №582).

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

При чому, суд зауважує, що законодавець пов`язує початок обчислення строку з не з тим, коли особа суб`єктивно з`ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона об`єктивно повинна була дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.

Тому посилання позивача на те, що добровільне погашення ОСОБА_2 матеріальної шкоди, завданої відповідачем під час проходження військової служби, виключило необхідність звернення до суду, аж до моменту звернення ОСОБА_2 про припинення такого утримання (04.12.2019), як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, суд вважає безпідставним та необґрунтованим.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Таким чином, суд вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки право у позивача на звернення до суду з адміністративним позовом виникло з 18.07.2018 (наказкомандира військової частини А2062 від 18.07.2018 №582), проте, адміністративний позов поданий лише 07.08.2020, а поважних причин пропуску строку судом не встановлено.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Як зазначено у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" 19 червня 2001 року (Kreuz v. Poland) (заява N 28249/95), "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

В питаннях, пов`язаних із застосуванням строків давності, Європейський суд з прав людини висловив свою позицію, зокрема, в справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11 остаточне рішення від 27 травня 2013 року, §137), вказавши, що "… строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ... Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень."

Таким чином право особи на звернення до суду не є необмеженим.

Вказані позивачем обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки не є обставинами об`єктивного і непереборного характеру, а тому суд вважає за необхідне визнати неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Положеннями пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Враховуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою без поважних причин, тому позовна заява підлягає поверненню.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Визнати неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення процесуального строку звернення до адміністративного суду.

Позовну заяву Військової частини А2062 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду, у строк та в порядку, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Г. Попова