Рішення № 91618437, 26.08.2020, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/5510/19

Провадження № 2/740/288/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2020 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої – судді Ковальової Т.Г.,

за участю секретаря судових засідань – Дьоміної Н.А.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Луєнка Ю.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Приходька С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить усунути перешкоди в користуванні жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із вказаного будинку без надання іншого житлового приміщення.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 12.08.2019 він придбав будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 для особистого проживання. Право власності у встановленому порядку зареєстроване 12.08.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У вказаному будинку до цього часу зареєстровані та проживають відповідачі, чим створюють йому перешкоди у здійсненні права власності - вільному користуванні та розпорядженні належним йому майном на власний розсуд.

12.09.2019 він надіслав відповідачам вимогу про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, яку вони отримали 13.09.2019, але до цього часу чинять перешкоди у користуванні належним йому житловим будинком.

27.11.2019 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачі вважають позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. Зазначають, що вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до протоколу №25-036/12-1 проведення прилюдних торгів від 29 червня 2012 року, акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 09 липня 2012 року та свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Бублик Т.М. від 23 липня 2012 року, житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належать ОСОБА_4

У 2016 році ОСОБА_4 зверталася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належним їй майна шляхом їхнього виселення. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 19 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Також, рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 лютого 2018 року задоволено їхні позовні вимоги до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 . Вказаними рішеннями встановлено, що вони правомірно проживають у спірному будинку та мають право користуватися жилим приміщенням.

З посиланням на ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР в задоволенні позову просять відмовити.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Луєнко Ю.В. позов підтримав за вищевикладених обставин та пояснив, що 12.08.2019 позивач придбав спірний будинок для особистого проживання, а тому з цього моменту право користування будинком у відповідачів припинилося.

Зазначає, що посилання представника відповідача на ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР в цьому увипадку не підлягають застосуванню, оскільки спірний будинок придбаний ним у власність за договором купівлі-продажу, а не в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

З посиланням на ст.328, 391 ЦК України та ст.116 ЖК України просить позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Приходько С.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та з посиланням на ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР в задоволенні позову просив відмовити. Також просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на послуги адвоката, розрахунок яких ним буде подано протягом п*яти днів згідно вимог ст.141 ЦПК України.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши усі докази по справі та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

За правилами ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до постанови ВСУ від 16.11.2016 у справі № 6-709цс16 згідно з положеннями статті 391 ЦК України лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь -яких усунень свого порушеного права від будь- яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 12.08.2019 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 придбав житловий будинок за АДРЕСА_1 загальною площею 46,6 кв.м, житловою площею 41,0 кв.м. Відчужуване нерухоме майно належить продавцю на праві власності на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області 23 липня 2012 року ОСОБА_5 за реєстровим №1112, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 квітня 2013 року, номер запису про право власності: 687412, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 43196774104 (а.с.9-10).

Встановлено, що ОСОБА_4 придбала вказане житло на на прилюдних торгах, оскільки будинок був предметом іпотечного договору, власником вказаного будинку та земельної ділянки на підставі договорів дарування була ОСОБА_3 .

Відповідно до акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 09 липня 2012 року для задоволення грошових вимог ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії ПАТ «Укрсоцбанк» в сумі 550029 грн 20 коп. складено відповідний акт про реалізацію предмета іпотеки. Акт видано на підставі протоколу № 25-036/12-1 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна ТОВ Укрспецторг Групп 29 червня 2012 року. (а.с.33).

З протоколу № 25-036/12-1 проведення прилюдних торгів від 29 червня 2012 року та акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 09 липня 2012 року вбачається, що переможець торгів ОСОБА_4 купила житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який до цього належав ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого 31 травня 2008 року приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т.Є. та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №1671, право власності зареєстровано згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19039919, виданого КП Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації Чернігівської обласної ради 02 червня 2008 року, номер запису 2015 в книзі 7, реєстраційний номер обєкта 22735096.(а.с.34).

Згідно свідоцтва від 23 липня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1112, приватний нотаріус Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Бублик Т.М. відповідно до статей 54, 62 Закону України "Про виконавче провадження" та на підставі акту державного виконавця на реалізацію предмета іпотеки, затвердженого 09 липня 2012 року начальником ВДВС Ніжинського міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, посвідчує, що ОСОБА_4 належить на праві власності житловий будинок загальною площею 72,2 кв.м, житловою площею 41,0 кв.м та земельна ділянка площею 0,884 га, кадастровий номер 7410400000:03:008:0051, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.35).

Спірний будинок, який був предметом іпотечного договору, не придбавався за рахунок коштів кредиту, ОСОБА_3 була власником вказаного будинку та земельної ділянки на підставі договорів дарування. ОСОБА_4 набула право власності на спірний будинок у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

В судовому засіданні встановлено, що позивач не може вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном у зв`язку з перешкодами, які створені в результаті дій проживання відповідачів за адресою:АДРЕСА_1 , користуються будинком та добровільно звільняти його не мають наміру.

З довідки відділу квартирного обліку, приватизації житла та ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області від 08.11.2019 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 28.04.2011, що підтверджується довідкою відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб виконкому Броварської міської ради від 14.11.2019 (а.с.24).

Факт проживання відповідачів у спірному будинку сторонами не оспорюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтями 316, 317 ЦК України передбачено здійснення власником права власності за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України, який означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною 1 ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З аналізу вказаних положень закону можна дійти висновку, що власник може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном у разі порушення такого права третіми особами.

Статтями 47, 48 Конституції України гарантоване кожному право на житло, ніхто не може бути позбавлений житла.

Згідно ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.

Житло є невід`ємною складовою особистого життя людини, яка має природне право жити так, як бажає, бути захищеною від оприлюднення фактів особистого життя. Але це неможливо без поваги до її житла, де значною частиною проходить це особисте життя, і тому людина має таке ж природне право не тільки на саме житло, а й на недоторканність його.

Саме тому міжнародні правові акти декларують право людини на недоторканність її житла. Зокрема, статтею 12 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, передбачено: «Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла... Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

Аналогічна вимога міститься в статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності для України 23 березня 1976 року.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, встановлено, що кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

Виходячи з цих міжнародно-правових актів, Україна в статті 47 Конституції України закріпила право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Можливість виселення без надання іншого житла передбачена в ст. 157, 116 ЖК України, згідно з якими таке виселення може мати місце в таких випадках: якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Як на правову підставу заявлених вимог позивач посилається на ст.116 ЖК України, яка передбачає, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Позивачем не надано доказів щодо систематичного порушення відповідачами правил співжиття, матеріали справи не містять доказів яким чином відповідачі порушують права позивача, а щодо доводів про те, що відповідачі систематично не сплачують комунальні послуги, то ця обставина не може слугувати підставою для виселення відповідачів з спірного будинку, а надає право позивачеві у судовому порядку вимагати компенсації понесених ним витрат за оплату комунальних послуг за рахунок відповідачів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь - яких усунень свого порушеного права від будь- яких осіб будь -яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Усунення позивачу на підставі ст. 391 ЦК України перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будиноком за адресою: АДРЕСА_1 буде мати наслідком виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із спірного житлового будинку.

Вирішуючи справу про наявність правових підстав для виселення особи з житлового приміщення, суд повинен у кожній конкретній справі здійснити оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду №653/1096/16-ц, допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Виселення особи із житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Ст. 8 Конвенції визначено, що, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" (заява №58255/00, п. п. 40-42) зазначено, що у розумінні Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. рішення ЄСПЛ у справі "Прокопович проти Росії', заява №58255/00, п. 36). Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див. рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява №19009/04, п. 50).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У п. 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилаються на ст.40 Закону «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР і зазначають, що їхнє виселення з будинку можливе тільки у разі надання їм іншого жилого приміщення.

Усупереч наведеним законодавчим приписам позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів щодо наявності у відповідачів на праві власності будь-якого іншого житлового приміщення, матеріалами справи засвідчується та не заперечується сторонами те, що відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , тобто має право користування вказаною квартирою.

Також суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 знав ще до укладення договору купівлі-продажу будинку, що у ньому проживають та зареєстровані відповідачі у справі, про що зазначено у п.4.2 Договору, а отже, він мав можливість з`ясувати у них підстави такого проживання, а також довідатися про їх наміри щодо подальшого проживання у будинку або про відмову від свого права та готовність звільнити будинок у такому випадку.

Зважаючи на наведені обставини, суд вважає, що виселення відповідачів з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні ст. 8 Конвенції, не є виправданим, необхідним для захисту прав позивача та покладає на відповідачів надмірний тягар, оскільки вони не мають іншого житла.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, яким чином відповідачі порушують права позивача.

Беручи до уваги, що позивачем заявлені вимоги про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення, суд дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про те, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 98, 109, 116, 150 ЖК УРСР, ст.319, 321, 328, 391 ЦК України, ст.13, 77, 80, 81, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.15 п.п.15.5 перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуюча суддя Т.Г. Ковальова