Ухвала суду № 91609521, 26.03.2018, Мар'їнський районний суд Донецької області

237/669/16-к

1-кп/237/110/18

УХВАЛА

26 березня 2018 року м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Ліпчанського С.М.

при секретарі Бахтіяровій Н.В.

за участю:

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Браги І.Д.

прокурора Чернишова Я.Ю.

потерпілого ОСОБА_2

представника потерпілого Нікітіна С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за №12015050000000893 від 29.09.2015 року відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Костянтинівка, Мар`їнського району, Донецької області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Мар`їнського районного суду Донецької області знаходиться кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні прокурором в порядку ч. 3 ст. 89 КК України було заявлено клопотання про визнання доказу недопустимим.

Згідно з ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною 1 статті 99 КПК України визначено, що документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Положеннями ч. 3 ст. 99 КПК України встановлено, що сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України.

З положень ч. 3 ст. 89 КПК України слідує, що сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Згідно з ч. 2 ст. 243 КПК України (в редакції на момент проведення експертизи) сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

12.12.2017 року захисником обвинуваченого суду було надано копії заяви адвоката Браги І.Д. від 07.02.2017 року, клопотання експерта ОСОБА_3 , відповіді адвоката Браги І.Д. на клопотання експерта про надання додаткових матеріалів.

Водночас, суд зазначає, що надані 12.12.2017 року захисником обвинуваченого документи у якості очевидно недопустимих судом визнані не були, а відтак посилання прокурора на те, що висновок експерта № 12 від 14.02.2017 року є очевидно недопустимим, оскільки ґрунтується на доказах, які визнані судом очевидно недопустимими є безпідставним.

Відповідно до приписів ч. 11 та 12 ст. 290 КПК України сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень ст. 290 КПК України, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 16 березня 2017 року невідкриття матеріалів сторонами в порядку статті 290 КПК України є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими як докази. При цьому, відкриттю, окрім протоколів, у яких зафіксовано хід та результати проведення певних дій, в обов`язковому порядку підлягають і матеріали, які є правовою підставою проведення таких дій (ухвали, постанови, клопотання), що забезпечить можливість перевірки стороною захисту та судом допустимості результатів таких дій як доказів.

12.12.2017 року захисником обвинуваченого було здійснено відкриття додаткових матеріалів, отриманих під час судового розгляду та, відповідно, надано суду копії заяви адвоката Браги І.Д. від 07.02.2017 року, клопотання експерта ОСОБА_3 , відповіді адвоката Браги І.Д. на клопотання експерта про надання додаткових матеріалів.

Водночас при відкритті додаткових матеріалів, отриманих під час судового розгляду, чинним законодавством не встановлено обов`язок надання оригіналів документів, що слугували правової підставою проведення певних дій, зокрема, експертизи.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що право обвинуваченого на захист - це сукупність наданих йому законом повноважень для спростування підозри або обвинувачення, пом`якшення покарання, а також захисту своїх особистих інтересів. Забезпечення обвинуваченому права на захист є однією з основних засад судочинства в Україні. Право на захист включає в себе як право захищатися від підозри та обвинувачення, так і право захищати свої особисті і майнові інтереси.

Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і є однією з беззаперечних підстав для скасування рішень у провадженні.

Важливою складовою права особи на захист є забезпечення права на кваліфіковану юридичну допомогу. Воно є невід`ємним правом кожної людини і виступає органічною частиною правового положення особи в державі.

Забезпечення обвинуваченому права на захист згідно зі ст. 129 Конституції України є основною засадою судочинства, а відповідно до ст. 7 КПК України віднесено до загальних засад кримінального провадження.

Важливою складовою права на захист у кримінальному провадженні є також забезпечення ефективності захисту та створення умов для вільного вибору захисника.

Так, відповідно до п. 262 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зазначено, що право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником, є однією з основних ознак справедливого судового розгляду. Також у п. 89 рішення від 13 лютого 2001 року у справі «Кромбах проти Франції» Європейський суд з прав людини вказав, що хоча право кожної особи, обвинувачуваної у вчиненні кримінального правопорушення, на ефективний захист адвокатом не є абсолютним, воно становить одну з головних підвалин справедливого судового розгляду.

Враховуючи той факт, що обвинуваченим не було залучено платного або безоплатного захисника на стадії досудового розслідування, проведення експертизи за клопотанням захисника обвинуваченого на стадії судового розгляду є реалізацією обвинуваченим свого суб`єктивного права на захист.

На підставі вищенавикладеного, керуючись ст.ст. 84, 85, 86, 89, 369-372 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора Чернишова Я.Ю. про визнання доказу недопустими – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.М.Ліпчанський

Дата документу 26.03.2018