Рішення № 91599701, 16.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 року м. Київ № 826/16486/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_3 доГоловного управління Національної поліції в місті Києві,треті особи:1. Державне казначейство України, 2. Громадська організація «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»провизнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1), ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 2), ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач 3) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в місті Києві (далі по тексту - відповідач), треті особи: Державна казначейство України (далі по тексту - третя особа 1), Громадська організація «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (далі по тексту - третя особа 2), в якому просять суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в місті Києві, що виразились у неналежній організації та здійсненні охорони позивачів та відмові припинити протиправні дії третіх осіб щодо позивачів 20 квітня 2016 року під час мирного протесту проти будівництва житлового будинку на перетині вулиць Здолбунівської та Григоренка у Дарницькому районі міста Києва на місці озера Качине, а також у періодичних нападах та перешкоджанні висловити свій протест проти знищення озера Качине;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в місті Києві на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що на початку 2015 року розпочалось засипання озера Качине, що розташоване на розі вулиць Здолбунівської та проспекту Петра Григоренка в місті Києві з метою будівництва будинку, проти чого заперечували місцеві жителі, у тому числі, позивачі.

У зв`язку з вищевикладеним, 16 березня 2016 року місцевими жителя подана заява до Київської міської державної адміністрації про проведення безстрокової мирної акції з проханням забезпечити охорону громадського порядку.

19 квітня 2016 року, як вказують позивачі, до озера Качине прибула будівельна техніка, громадяни вийшли до озера та долучились до мирної акції протесту.

20 квітня 2016 року з 08 години біля озера були присутні працівники міліції, патрульної поліції та бійці підрозділу спеціального призначення.

В`їзд на майданчик біля озера та будівельну техніку охороняли чоловіки, які, незважаючи на мирний характер зібрання, неодноразово нападали та били протестувальників. При цих подіях, як стверджують позивачі, були присутні поліцейські, але вони не втручались у конфлікт та пасивно спостерігали за подіями.

Через бездіяльність поліції багато протестувальників, зокрема, позивачі отримали тілесні ушкодження, жоден з нападників не був затриманий, незважаючи на те, що очевидці прямо на них вказували.

Також, позивачі вказують на те, що в результаті бездіяльності поліції позивачі були позбавлені права на мирне зібрання, а той факт, що поліція не припинила правопорушень з боку охоронців призвело до отримання позивачами тілесних ушкоджень.

21 квітня 2016 року, як зазначили позивачі, вони звернулись до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві з заявами про злочин.

За твердженнями позивачів, незаконні дії та бездіяльність відповідача викликали в них значні душевні страждання, вони відчували себе незахищеними від протиправних дій третіх осіб та не могли розраховувати на захист поліції, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що в провадженні слідчого відділу Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100020004415 від 20 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 20 квітня 2016 року приблизно о 09 годині 00 хвилин за адресою: місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 4 невстановлені особи, використовуючи предмети спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень, грубо порушуючи порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувались особливою зухвалістю, та пошкодженням чужого майна, вчинили хуліганські дії стосовно присутніх громадян на будівельному майданчику.

В рамках вказаного кримінального провадження, як зазначено у відзиві на позовну заяву, слідчим відділом проведено ряд слідчих (розшукових) дій направлених на всебічне, повне і неупереджене дослідження обставини кримінального провадження.

Станом на теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

За твердженнями представника відповідача, питання щодо проведення досудового розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні не відноситься до юрисдикції адміністративного суду, а тому не може бути предметом публічно-правових відносин.

Крім того, представник відповідача зазначив, що Головне управління Національної поліції в місті Києві, як територіальний орган Національної поліції України, не уповноважений здійснювати організацію охорони позивачів, оскільки останні не укладали будь-яких договорів щодо надання послуг з їх фізичної охорони; відсутнє рішення уповноваженого суб`єкта в порядку Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» щодо вжиття заходів забезпечення безпеки стосовно позивачів відповідач не виконував; забезпечення заходів охорони та особистої безпеки в порядку Інструкції про організацію службової діяльності органів поліції охорони під час виконання заходів охорони об`єктів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 липня 2017 року №577 відповідач не виконував та не міг виконувати, оскільки не мав таких повноважень.

Більш того, представник відповідача послався й на те, що Головне управління Національної поліції в місті Києві не може бути належним відповідачем у цій справі в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки повноважень на представництво держави в суді чи інших органах, та коштами державного бюджету України не розпоряджається. Також, представник відповідача послався й на те, що позивачами не доведено спричинення з боку відповідача моральної шкоди.

З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивачів наголосив на тому, що саме бездіяльність поліцейських призвела до того, що таке правопорушення відбулось та позивачі, які вийшли на мирну акцію протесту, були травмовані невідомими особами на очах представників поліції, які пасивно спостерігали за тим, що відбувалось.

Стосовно відсутності повноважень з боку поліцейських на охорону позивачів, представник позивачів послався на те, що Законом передбачено обов`язок поліції охороняти громадян без укладення будь-яких договорів.

Крім того, представник позивачів зазначила й про те, що матеріали справи свідчать про спричинення протиправною бездіяльністю моральної шкоди, оскільки саме бездіяльність поліції призвела до заподіяння позивачам тілесних ушкоджень та створила реальну загрозу їх життю та здоров`ю, порушуючи також право на мирну акцію протесту.

Представник третьої особи 1 у письмових поясненнях на позовну заяву послався на те, що Казначейство не порушувало прав та інтересів позивачів, не вступало з ними у будь-які правовідносини та не завдавало будь-якої шкоди позивачам, а тому не може нести відповідальність за шкоду, заподіяну позивачам іншими суб`єктами владних повноважень.

У додаткових письмових поясненнях представник відповідача послався на те, що 20 квітня 2016 року до чергової частини Головного управління Національної поліції в місті Києві на спецлінію « 102» надійшло декілька повідомлень про бійки та сутички на перетині вулиць Григоренка у місті Києві.

Усі повідомлення були зареєстровані до журналу єдиного обліку заяві і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події в Дарницькому управлінні поліції.

По фактам, викладеним в повідомленнях, Дарницьким управлінням поліції проводилась перевірка.

Представник позивачів у відповіді на пояснення відповідача зазначив, що відповідачем наведено лише перелік дзвінків, які надходили на спецлінію, але не надано інформації, яким саме чином поліція реагувала на вказані дзвінки одразу після їх отримання, оскільки, за твердженнями представника позивачів, ситуація потребувала швидкого реагування.

У додаткових письмових поясненнях від 01 листопада 2018 року представник відповідача наголосив на тому, що матеріали кримінального провадження №12016100020004415 свідчать про те, що поліцейські Головного управління Національної поліції в місті Києві належним чином реагували на виклики, які надійшли на спецлінію « 102», зокрема, на виклики направлено слідчо-оперативні групи, слідчими щонайменше два рази проведено огляди місця події, оперативними працівниками здійснено обстеження території на предмет встановлення відомостей та доказів, що можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, від потерпілих осіб прийнято заяви про вчинення кримінальних правопорушень, належним чином відреаговано на повідомлення лікарів про отримання окремими учасниками акцій протесту тілесних ушкоджень, розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, допитано в якості свідків осіб, яким відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, призначено проведення експертиз, здійснено інші дії, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.

Також, представник відповідача зазначив й про те, що було забезпечено публічну безпеку та порядок шляхом виставлення додаткових нарядів поліції з числа працівників Дарницького управління поліції та полку поліції особливого призначення №1 Головного управління Національної поліції в місті Києві.

Крім того, представник відповідача наголосив, що правомірність дій також підтверджується протоколом допиту потерпілого ОСОБА_3 від 20 квітня 2018 року.

У відповіді на вказані додаткові письмові пояснення представника відповідача представник позивачів послався на те, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами обставини, викладені у цих додаткових поясненнях.

Представник третьої особи 2 письмових пояснень на позовну заяву не надав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На підставі розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року №3939 адміністративну справу №826/16486/16 передано на повторний автоматизований розподіл справ між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 жовтня 2017 року для розгляду адміністративної справи №826/16486/16 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_4 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року адміністративна справа №826/16486/16 прийнята до провадження суддею Добрівською Н.А. та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року учасників процесу повідомлено про оголошення перерви у судовому засіданні, витребувано у слідчого відділу Дарницького управління поліції належним чином завірені копії кримінального провадження №12016100020004415, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 квітня 2-16 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України, що стосуються предмету спору вказаної справи.

В судовому засіданні 28 листопада 2018 року представник позивачів підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення, представник третьої особи 1 надав суду письмову заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю, представник третьої особи 2 про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутністю на адресу суду не надходило.

Враховуючи викладене та зважаючи на згоду представника позивачів, представника відповідача, достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи, у судовому засіданні 28 листопада 2018 року судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято рішення про подальший розгляд у письмовому провадженні.

Крім того, суд зазначає, що у відповіді на відзив на позовну заяву представник позивачів просив внести уточнення до переліку осіб, зокрема, в частині назви третьої особи 1 - Державна казначейська служба України, у зв`язку з чим змінити позовні вимоги, а саме об`єднати пункт 2 та пункт 3, відповідно виклавши їх в пункті 2 позовних вимог в такій редакції «Стягнути з держави Україна 1 000 (одну тисячу) грн на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди у рівних частинах, тобто кожному по 333,33 (триста тридцять три гривні тридцять три копійки), а також стягнути усі судові витрати, понесені позивачами в рівних частинах, загалом у розмірі 3037 грн, тобто кожному по 1102,40 (одна тисяча сто дві гривні та сорок копійок), шляхом зобов`язання Державну казначейську службу України списати кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами».

З цього приводу суду зазначає таке.

У відповідності до частини 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частино 7 цієї статті передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.

В свою чергу, частинами 1, 2 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами другою - четвертою статті 162 цього Кодексу.

Частини 2 - 4 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, в свою чергу, не передбачають можливості уточнення, зміни, збільшення або зменшення позовних вимог та заявлення клопотання про заміну сторін або третіх осіб.

За таких підстав, суд не розглядає по суті зазначені у відповіді на відзив на позовну заяву клопотання представника позивачів щодо заміни третьої особи 1 та в частині, що стосується викладення позовних вимог про відшкодування шкоди в новій редакції, оскільки останньою не дотримано вимог чинного процесуального законодавства України щодо подання відповідних заяв та клопотань.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив таке.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що 16 березня 2016 року о 10 годині 25 хвилин Київською міською державною адміністрацією зареєстровано повідомлення Голови Ради Громадської організації «Точка росту: освіта і наука», в якому зазначено, що з 16 березня 2015 року з 12 години 00 хвилин ініціативна група мешканців мікрорайонів Позняки-4,. 4-а та Позняки-2 проводитимуть безстрокову акцію по збереженню від засипання забудовником водойми, яка знаходиться біля перетину вулиці Здолбунівської та проспекту Перта Григоренка. Також, у повідомленні зазначено, що захід відбуватиметься за адресою: місто Київ, на парній стороні проспекта Петра Григоренка , поряд з його перетином з вулицею Здолбунівська, на березі водойми. Орієнтовна кількість учасників: 20 осіб. Вказане повідомлення містить також прохання забезпечити охорону громадського порядку.

Так, 20 квітня 2016 року проводилась безстрокова мирна акція протесту проти забудови озера Качине, розташованого на перетині вулиці Здолбунівській та проспекту Петра Григоренка у місті Києві. На вказаній акції протесту були присутні у тому числі позивачі. Вони виступали разом з іншими учасниками акції проти забудови озера.

В ході проведення акції 20 квітня 2016 року відбулась сутичка та бійка між учасниками акції та невстановленими особами, які перешкоджали проведенню акції протесту, у зв`язку з чим, як свідчать матеріали справи, до чергової частини Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві на спецлінію « 102», починаючи з 08 години 53 хвилин надходили повідомлення про виклик поліції за адресою проведення акції протесту, які були зареєстровані за №№5938690, 5938756, 5938764, 5938776, 5938781, 5938794, 5938870, 5938889, 5938892, 5939017, 5939123, 5939457.

Також, згідно матеріалів справи, 21 квітня 2016 року до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві з заявами (повідомленнями) про кримінальне правопорушення за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в яких зазначили, що 20 квітня 2016 року близько 10 години 50 хвилин та 11 години 00 хвилин вони перебували біля озера Качине, розташованого на перетині проспекту Петра Григоренка та вулиці Здолбунівської у Дарницькому районі міста Києва, їх, як учасників акції було побито невідомими чоловіками, внаслідок чого вони отримали тілесні ушкодження.

Також, матеріалами справи підтверджується, що 20 квітня 2016 року об 11 годині 25 хвилин ОСОБА_2 лікарем бригади №177 Київської міської станції швидкої допомоги була надана перша медична допомога, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія відповідної довідки.

Суд зазначає, що у вказаній довідці не зазначено місце надання такої допомоги ОСОБА_2 .

З оглянутих судом відеозаписів, які наявні в матеріалах справи, (орієнтовне місце подій вказане позивачами, орієнтовна дата подій - 20 квітня 2016 року) вбачається, що по проїзній частині біля паркану намагалась проїхати будівельна техніка, її оточило декілька десятків осіб, між вказаними особами відбувалась сутичка, вони штовхались між собою. На місці подій також були присутні працівники поліції, які намагались стримати сутички між людьми, але безрезультатно.

Крім того на відео видно, що на проїзну частину впала жінка, яку чотири чоловіка взяли за ноги та руки та намагались віднести з проїзної частини, жінка при цьому кричала. Після того, як її віднесли подалі від проїзної частини, жінка лежала на тротуарі та продовжувала кричати. При цьому, на відео не вбачається, що вказаній жінці хтось завдавав тілесні ушкодження, або наносив удари у присутності працівників поліції.

Також, на відео присутня ще одна жінка, яка лежала на тротуарі та також кричала. Факт заподіяння цій жінці тілесних ушкоджень на відео також не зафіксовано.

При цьому, на відео зафіксовано, що невстановлені особи, одягнені в громадський одяг почали палити шини та кидати їх на будівельний майданчик, з метою запобігання пожежі працівники поліції намагались згасити полум`я. Інші особи, одягнені в громадський одяг викрикували в цей час вислови «Мусорам ганьба».

Працівники поліції, як зафіксовано на відео, створили «коридор», чим створювали перешкоди для виникнення бійок між людьми.

На другому відео зафіксовано, що особи у громадському йдуть повз металевої огорожі зеленого кольору. Особа, яка фіксувала цю ходу, коментувала при цьому (дослівно): « ОСОБА_5 з міліцією разом».

На третьому відео зафіксовано, що люди несуть, тримаючи за руки та ноги, жінку, яка в цей час кричить, але не просить допомоги. Інша жінка лежить на землі та також кричить. Чоловік намагається залізти на будівельну техніку, іншу особу в цей час затиснуло в паркані та працівники поліції намагаються витягнути її з паркану.

Після цього, як вбачається з відео, особи у громадському викрикують гасла (дослівно): «Мусора с тітушками. Ганьба».

Працівники поліції в цей час намагаються утворити «коридор» з метою створення перешкоди двох груп осіб, які розпочинали бійки.

На четвертому відео видно, як хтось з однієї групи осіб кинув каміння в бік поліцейських, а чоловік, виходячи з будівельного майданчика у камеру сказав, що його побили та просив відійти.

Крім того, суд зазначає, що на вказаних відео вбачається й те, що працівниками поліції затримувались особи, які порушували громадський порядок та мали при собі незареєстровану зброю.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду показала, що 20 квітня 2016 року вона перебувала біля озера Качине приблизно з 10 години ранку. Біля паркану у стороні стояла карета швидкої допомоги, в якій знаходилась позивач ОСОБА_1 , в ней був фіксатор на шиї, працівників поліції біля неї не було.

ОСОБА_1 розповіла свідку, що на неї напали «тітушки», проте, свідок не бачила сама, коли та ким ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження.

В цей день, як показала свідок, біля озера Качине було багато людей, також було багато поліції, яка вишукувалась лінією між групами осіб, тобто, працівники поліції були нібито межею між ними та створили «коридор».

Приблизна кількість учасників акції налічувалась 100 осіб, інших - 50, працівників поліції - 20 осіб.

Також, свідок зазначила, що з позивачами знайома не була.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показав, що з позивачами він познайомився біля озера Качине під час проведення акції.

20 квітня 2016 року свідок бачив на місці проведення акції побиття учасників цієї акції. Після чого, багато людей почали викликати наряди поліції.

Свідок також бачив ОСОБА_3 , в якого була перев`язана рука, також бачив карету швидкої допомоги та чув від людей, що вони були обурені тим, що поліція є, але нічого не робить з метою охорони громадського порядку.

Працівники поліції, за показаннями свідка, були розташовані як вздовж вулиця Здолбунівської, так і на території будівельного майданчику.

Як вважає свідок та як він показав суду, він не відчував, що працівники поліції намагались припинити сутички та порушення громадського порядку. Створення «коридору» працівниками поліції свідок не бачив. Сам момент заподіяння шкоди позивачам свідок також не бачив.

Більш того, свідок показав, що ОСОБА_1 була серед натовпу, де штовхались та впала, при цьому, але свідку не відомо, чи підходили в цей час до неї працівники поліції.

Позивачі вважають протиправною бездіяльність працівників поліції, яка полягала у невчиненні активних дій щодо уникнення конфлікту між групами осіб між час проведення мирної акції протесту, не втручанні у цей конфлікт, що слугувало нанесенню позивачам тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим вони звернулись до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII поліцейський зобов`язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

У відповідності до пунктів 1, 2, 3, 4, 10, 14, статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII Поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях; вживає всіх можливих заходів для надання невідкладної, зокрема домедичної і медичної, допомоги особам, які постраждали внаслідок кримінальних чи адміністративних правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в ситуації, небезпечній для їхнього життя чи здоров`я.

Суд зазначає, що матеріалами справи, зокрема, оглянутими судом відеозаписами з місця події, не вбачається, що будь-кому з позивачів 20 квітня 2016 року було заподіяно тілесні ушкодження саме під час проведення мирної акції протесту. Про такі обставини не повідомили й свідки, допитані в судовому засіданні, зокрема, останні надали суду показання щодо того, що вони не бачили самого факту заподіяння позивачам тілесних ушкоджень, проте, свідки показали та підтверджується наданими суду відеозаписами, що працівники поліції були присутні під час проведення як з боку учасників акції, так і на території будівельного майданчику, створювали «коридор».

Більш того, судом встановлено, що працівниками поліції належним чином виконувались свої обов`язки щодо запобігання порушень під час проведення акції протесту громадського порядку, зокрема, стримання груп осіб, які намагались влаштувати бійку, вчинення дій, направлених на гасіння пожежі, створення коридору між групами осіб тощо.

В той же час, судом не встановлено, що 20 квітня 2016 року позивачі звертались до працівників поліції за наданням медичної допомоги, або з будь-яких інших питань.

Аналіз наведених норм законодавства, а також встановлені судом обставини дозволяє суду дійти висновку про відсутність з боку працівників поліції бездіяльності, про яку стверджують позивачі, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.

Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині заподіяння позивачам моральної шкоди відповідачем, останні посилаються на те, що незаконні дій та бездіяльність відповідача викликала у позивачів душевні страждання, вони відчували себе незахищеними від протиправних дій третіх осіб та не могли розраховувати на захист поліції.

Враховуючи, що судом не встановлено, а позивачами не доведено протиправної бездіяльності відповідача, тобто, не доведено причинного зв`язку між діями відповідача та завданою позивачам моральною шкодою, та виходячи зі змісту предмета й підстав позову, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки таку шкоду позивачам відповідачем не завдано.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивачів та відсутність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем доведено правомірність своїх дій та правомірність постанови про накладення штрафу з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 3, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII.

Суддя Н.А. Добрівська