Рішення № 91599083, 09.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2020 року м. Київ № 640/6935/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкової вимоги № 261902-17

від 27.12.2018р. в частині земельного податку на суму 12 635,98 грн. та

рішення № 261902-17 від 27.12.2018р. про опис майна в податкову заставу

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № 261902-17 від 27.12.2018р. в частині нарахування земельного податку на суму 12 635,98 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення № 261902-17 від 27.12.2018р. про опис майна в податкову заставу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.04.2019р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на час прийняття оскаржуваних рішень право власності або постійного користування на земельну ділянку в установленому порядку за позивачем зареєстровано не було.

Крім того, позивач зазначає, що не отримував від відповідача податкового повідомлення рішення про нарахування суми земельного податку, що в свою чергу робить зобов`язання не узгодженим.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, зазначивши, що позивач є платником земельного податку, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2020р. здійснено заміну відповідача його правонаступником, а саме: Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві замінено на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Дослідивши обставини справи, всебічно та повно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2018р. ГУ ДФС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення № 1296376-1305-2654, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем «земельних податок з фізичних осіб» за 2018 рік у розмірі 19 647,26 грн.

Вказане повідомлення-рішення було надіслано позивачу 20.04.2018р. за адресою, яка вказана позивачем також в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 . Проте поштовий конверт повернувся з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», що підтверджується копію поштового конверту наявного в матеріалах справи № 0101123758197.

Отже, матеріалами справи спростовується твердження позивача про ненадсилання йому податкового повідомлення-рішення про нарахування суми земельного податку.

Судом також встановлено, що у зв`язку з тим, що станом на 26.12.2018р. за ОСОБА_1 обліковувався податковий борг зі сплати земельного податку, 27.12.2018р. ГУ ДФС у м. Києві було сформовано податкову вимогу № 261902-17 (форма «Ф») на суму 12 906,67 грн., з яких 12 635,98 грн. - земельний податок з фізичних осіб, 270,69 грн. - штрафні санкції.

27.12.2018р. ГУ ДФС у м. Києві було прийнято рішення № 261902-17 про опис майна ОСОБА_1 у податкову заставу.

Також судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 27.05.2013р. ОСОБА_1 є власником Ѕ частини нежитлового приміщення, площа якою складає 287,35 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний договір зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1293.

Право власності позивача на вказане нерухоме приміщення підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 159579867 від 14.03.2019р.

Водночас, позивач вважає, що оскільки право власності або постійного користування на земельну ділянку в установленому порядку за ним не зареєстровано, він не є платником земельного податку.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У частині першій, другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Поряд з цим, на обґрунтування позовної заяви, позивач зазначає, що обов`язок зі сплати земельного податку виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Проте, відповідно до даних Державного реєстру земельного кадастру позивач не є власником спірної земельної ділянки, відтак, на думку позивача, останній звільнений від обов`язку сплати земельного податку з фізичних осіб.

Суд не погоджується з вказаними твердженнями позивача та зазначає наступне.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Права власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім того, аналіз зазначених норм законів свідчить, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Водночас у власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення, що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до неї як набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. При цьому землекористувач має сплачувати земельний податок за фактичний період використання землі у поточному році.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2020р. у справі № 809/3896/13-a, від 17.12.2019р. у справі № 804/4739/16, від 05.09.2019р. у справі № 808/5913/15.

Крім того, аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 7 липня 2015 року (справа № 21-775а15).

З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи позивача, викладені в позовній заяві, про те, що він не є платником земельного податку через відсутність зареєстрованого права власності або права користування земельною ділянкою.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК). Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 822/2696/17, від 05.11.2018 у справі № 822/2695/17, від 18.04.2019 у справі №807/292/18, від 26.06.2018р. у справі № 826/10930/13-а, від 13.06.2018р. у справі №826/14615/16.

Як вбачається з матеріалів справи, що не заперечується позивачем, згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що міститься в рамках інформаційної довідки № 159579867 від 14.03.2019р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо позивача у справі, за позивачем 27.05.2013р. зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно - Ѕ частини нежитлового приміщення, площа якої складає 287,35 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким підлягає нарахуванню земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №826/14191/16.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У зв`язку з викладеним, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій