Рішення № 91597209, 17.09.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/2641/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним ОСОБА_1 в її інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби у Чернігівській області про зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 15.07.2020 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФУ в Чернігівській області) в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , у якому просить зобов`язати відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області подання про повернення їй та неповнолітнім дітям збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона та неповнолітні діти придбали житло вперше, а тому звільнені від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості.

Ухвалою судді від 20.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для надання відзиву на позов; відмовлено позивачу у залученні до участі в справі як третьої особи Деснянської районної у місті Чернігові ради.

У встановлений ухвалою суду строк відповідач надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що Пенсійний Фонд України не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, оскільки в Україні відсутня єдина система реєстрації прав на нерухоме майно. Також відсутній правовий механізм перевірки інформації про факт придбання особою нерухомості вперше. Обов`язок доказування придбання нерухомого майна вперше лежить виключно на позивачеві.

Від третьої особи надійшли пояснення по суті спору, у яких Головне управління Державної казначейської служби у Чернігівській області зазначило, що Управління не має повноважень на визначення правомірності чи неправомірності сплати позивачем сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна. Разом з тим, стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів здійснюється у Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов слід задовольнити, враховуючи таке.

Судом встановлено, що 26.12.2019 між ОСОБА_4 , неповнолітнім ОСОБА_3 , малолітньою ОСОБА_2 (покупці) та ДП «Укрсівербуд» ЗАТ «ДСК» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком В.В. та зареєстрований в реєстрі за №4517 (а.с. 9-13).

Відповідно до умов договору продавець передав у власність покупцям, а покупці прийняли в рівних частках кожний придатну для використання за призначенням однокімнатну квартиру (1/3 частини), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і зобов`язалися оплатити її вартість за ціною і на умовах, встановлених в цьому договорі.

Інформація про купівлю-продаж позивачем та її дітьми квартири (1/3 кожен) внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідними Витягами від 29.12.2019 (а.с. 18-20).

При цьому, ОСОБА_4 , неповнолітнім ОСОБА_3 та малолітньою ОСОБА_2 у відповідності до статті 49 Закону України «Про нотаріат» було сплачено збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 565,67 грн., що підтверджується квитанціями від 26.12.2019 №0.0.1566839818.1, №0.0.1566841196.1 та №0.0.15666842581.1 (а.с. 21).

Надалі позивач звернулась до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про повернення безпідставно сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Листом від 03.03.2020 за №393-640/Д-05/8-2500/20 відповідач відмовив ОСОБА_1 у поверненні сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та зазначив, що зі змісту поданої позивачем заяви та доданих до неї документів не можна зробити однозначного висновку стосовно доведеності обставин придбавання житла вперше. Управління не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно і не має повноважень запитувати вказану інформацію в компетентних органів. Перевірити достовірність даних щодо придбання ОСОБА_1 нерухомого майна вперше немає можливості (а.с. 14).

Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_4 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , малолітньої ОСОБА_2 звернулась до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України від 26.06.1997 № 400/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначає підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичних осіб, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 8 статті 2 Закону № 400/97, об`єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Ставки збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для таких суб`єктів встановлюються у розмірі 1 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону (пункт 10 статті 4 Закону №400/97).

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок №1740).

Відповідно до пункту 15-1 Порядку №1740 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 15-3 Порядку № 1740 визначено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

З аналізу наведених норм вбачається, що із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Судом досліджено наявні в матеріалах справи докази та встановлено, що 26.12.2019 відповідно до укладеного з ДП «Укрсівербуд» ЗАТ «ДСК» договору купівлі-продажу квартири, посвідченого в нотаріальному порядку та зареєстрованого в реєстрі за №4517, ОСОБА_4 , неповнолітнім ОСОБА_3 , малолітньою ОСОБА_2 придбано у власність (кожен по 1/3) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-13).

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.12.2019 №195410126, №195410121 та №195410113, відомості про право власності позивача та її дітей на 1/3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , набуті на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2019, внесені до реєстру (а.с. 18-20).

Згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 09.12.2019 №192059156, №192058588 та №192060194, відомості про наявність у власності ОСОБА_4 , неповнолітнього ОСОБА_3 або малолітньої ОСОБА_2 станом на грудень 2019 року нерухомого майна (житла) відсутні (а.с. 15-17).

Таким чином, укладаючи 26.12.2019 договір купівлі-продажу квартири, ОСОБА_4 та її діти придбали житло вперше, а тому звільняються від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в силу вимог Закону №400/97.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок №787).

Відповідно до пункту 3 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на ГУПФ України в Чернігівській області покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №813/1126/17.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею та дітьми житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ними будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у покупців права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання ГУПФУ в Чернігівській області на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови ОСОБА_1 та її дітям в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом в постановах від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17), 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17), 20 березня 2018 року (справа №819/1249/17) та 19 червня 2018 року (справа № 819/1554/16), від 28 березня 2019 року (справа №819/830/17), від 23 квітня 2019 року (справа №802/1566/17-а), від 14 травня 2019 року (справа №819/259/17) та від 14 травня 2019 року (справа №819/145/17), яка, в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, керуючись статтями 6, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі шляхом:

- визнання протиправної відмови ГУПФ України в Чернігівській області, викладеної у листі від 03.03.2020 №393-640/Д-05/8-2500/20, у поверненні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1565,67 грн кожним.

- зобов`язання ГУПФ України в Чернігівській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області подання про повернення помилково сплаченого ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до положень пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги від 14.07.2020, розрахунок сум витрат за надану правову допомогу на суму 2500,00 грн, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 14.07.2020 №35 на суму 2500,00 грн (а.с. 5-8).

Суд звертає увагу, що вищевказані документи оформлені належним чином, містять посилання на оскаржувану у суді відмову відповідача, розрахунок витраченого адвокатом часу за надані послуги, які віднесені Законом України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до правничої допомоги.

У відзиві на позов представник відповідача зазначав про необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, однак, враховуючи вищенаведене, суд вказані доводи відхиляє.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У відповідності до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтверджено понесення позивачем витрат на сплату судового збору у сумі 840,80 грн. та правничу допомогу у сумі 2500,00 грн., які мають бути стягнуті з відповідача.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в її інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби у Чернігівській області про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладену у листі від 03.03.2020 за №393-640/Д-05/8-2500, у поверненні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1 565 (одна тисяча п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 67 коп. кожному.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області подання про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна:

ОСОБА_1 в розмірі 1 565 (одна тисяча п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 67 коп.;

ОСОБА_2 в розмірі 1 565 (одна тисяча п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 67 коп.;

ОСОБА_3 в розмірі 1 565 (одна тисяча п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 67 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 17 вересня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ).

Позивач: ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).

Позивач: ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 37972475, вул. Реміснича, 27, м. Чернігів, 14000).

Суддя С.В. Бородавкіна