Рішення № 91596121, 16.09.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 р. Справа №480/4148/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону (військова частина 9953) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум;

- зобов`язати Сумський прикордонний загін (військова частина 9953) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.04.2019 по 29.05.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу за контрактом у Сумському прикордонному загоні (в/ч 9953). Наказом від 19.04.2019 № 176-ОС позивач був виключений зі списків особового складу військової частини. На момент звільнення позивачу не була нарахована та виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Вказана компенсація була перерахована позивачу лише 29.05.2020 на виконання рішення Сумського кружного адміністративного суду від 19.05.2020 у справі № 480/1830/20. Оскільки сума компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не була виплачена позивачу в день звільнення, відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України позивач просить нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач з позовними вимогами не погодився, у відзиві на позовну заяву зазначив, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців. Також, відповідач зауважив, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що мала місце після того, як її присудження було встановлено судом.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій заперечував проти доводів, викладених у відзиві відповідачем, підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Сумському прикордонному загоні (в/ч 9953).

Наказом начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19.04.2019 № 176-ОС припинено (розірвано) контракт з позивачем та виключено його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 8).

Судом встановлено, що у день звільнення позивачу не була виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, у зв`язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 у справі № 480/1830/20 визнано протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19.04.2019. Зобов`язано Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік включно, з розрахунку з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби - 19.04.2020 (а.с. 9-10).

На виконання вищевказаного рішення суду 29.05.2020 Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахував та виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік включно у сумі 17625,30 грн. (а.с. 26). У зв`язку з утриманням військового збору на картковий рахунок позивача у банку було перераховано 17360,92 грн. (а.с. 11).

У зв`язку з викладеним, судом встановлено, що затримка невиплати з 20.04.2019 по 29.05.2020 складає 406 календарних днів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Оскільки, в день звільнення позивача - 19.04.2019 відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Для розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні враховується сума середньоденного грошового забезпечення позивача та кількість днів затримки.

Так, згідно довідки про заробітну плату Військової частини 9953 від 31.07.2020 № 247 середньоденний заробіток позивача складає - 542,72 грн. (а.с. 25).

Кількість днів затримки з 20.04.2019 по 29.05.2020 складає 406 календарних днів. Таким чином, сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає 220344,32 грн. (542,72 * 406).

Приходячи до висновку про часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає, що за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), - згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Суд зазначає, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Відтак, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

За наведених обставин, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку (220344,32 грн.) зі встановленим розміром заборгованості (17625,30 грн.), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 55086,08 грн. (25% від суми середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.).

Такий висновок суду узгоджується із позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 15.05.2020 по справі № 520/12030/19.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню в розмірі суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 55086,08 грн.

Щодо доводів відповідача про те, що на спірні відносини не поширюються вимоги ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

З приводу висновку відповідача про те, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, то суд вважає його помилковим та зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого у роботодавця є обов`язок сплатити передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі 821/1083/17. Також у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України. Отже, немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум, суд зазначає, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки належним ефективним та достатнім способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах суд вважає зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити часткво.

Зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Громадянський, 1, м. Суми, Сумська область, 40021, код ЄДРПОУ 14321759) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.04.2019 по 29.05.2020 у розмірі 55086,08 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко