Рішення № 91595691, 10.09.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 вересня 2020 року м. Рівне №460/4873/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання А.А. Головатчик та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: представник Л.М.Пилипчук, відповідача: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини А 0105 про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А 0105 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 26.10.2018 по 06.04.2020 в сумі 327988,32 грн.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що відповідно до судових рішень йому виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Дані рішення були виконані 06.04.2020. Позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку в розмірі 327988,32 грн.

Ухвалою суду від 08.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/4873/20. Вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено відкрите судове засідання на 28.07.2020.

В судовому засіданні 28.07.2020 оголошено перерву до 10.09.2020.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позицію викладену в позовній заяві та просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, явку представника в судове засідання не забезпечив. Причини не подання відзиву та не прибуття представника в засідання суду не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 10.09.2020 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши думку представника поивача, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

Підполковник ОСОБА_1 , головний інженер служби зв`язку і радіотехнічного забезпечення штабу армійської авіації Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, на підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.10.2018 №470 звільнений у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я), відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу (а.с.14).

Наказом Командувача сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26.10.2018 №206 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 15).

Позивачу не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2019 у справі №640/2612/19 зобов`язано Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 26 жовтня 2018 року та надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 01 січня 2016 року по 26 жовтня 2018 року (а.с.16-18).

Також, при звільненні позивачеві не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 по 2018 роки.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі №460/3937/19 зобов`язано Військову частину А0105 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом день звільнення з військової служби - 26 жовтня 2018 року (а.с.19-22).

Так, на виконання вказаних судових рішень індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018 та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 по 2018 роки перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 суму у розмірі 75853 грн. 46 коп. 06 квітня 2020 року, що підтверджується випискою від 02.07.2020 по картці/рахунку ПриватБанк (а.с. 23).

Вважаючи протиправною несвоєчасну виплату при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2008 по 06.04.2020 в сумі 327988 грн. 32 коп.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закон України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (в редакції на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, судовими рішеннями, які набрали законної сили, було встановлено непроведення повного розрахунку відповідача із ОСОБА_1 в день його звільнення (встановлено не виплату останньому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 по 2018 роки).

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року (справа №805/4458/17-а), відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Правова позиція також була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).

При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України, стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 06.04.2020 згідно виписки банку, а тому військова частина зобов`язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Позивач просить суд стягнути з військової частини А0105 середній заробіток у розмірі 327988 грн. 32 коп. за час затримки з 26.10.2018 по 06.04.2020 виплати при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, присудженими рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2019 у справі №640/2612/19 та рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі №460/3937/19.

Згідно виписки від 02.07.2020 по картці/рахунку "ПриватБанк" позивачеві виплачено індексацію грошового забезпечення та суму компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 75853 грн. 46 коп.

Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

У матеріалах справи міститься довідка в/ч А0105 про розміри грошового забезпечення від 26.10.2018, зі змісту якої встановлено, що позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення за серпень 2018 року (18288,60 грн.) та за вересень 2018 року (18288,60 грн.), що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов`язаний обов`язок з виплати суму 36577,20 грн. (а.с.24).

Протягом цих двох місяців було 61 календарні дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 36577,20 : 61 = 599,63 грн.

За період з 26 жовтня 2018 року по 06 квітня 2020 року було 527 календарних дні, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, становить 316005 грн. 01 коп. (599,63 х 527).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку в розмірі 75853,46 грн., суму у розмірі 316005,01 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації (в чотири рази).

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд вказує на те, що позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі, що набагато перевищує розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 75853,46 грн./ 316005,01 грн. (компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,24.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 599,63 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,24 х 527 (дні затримки розрахунку) = 75841,20 грн.

Враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі, який дорівнює сумі виплаченої позивачу на виконання судових рішень індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку, тобто 75853,46 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А 0105 (код ЄДРПОУ 22991037, вул. Дегтярівська, 19, м.Київ,04119) задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А 0105 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2018 по 06.04.2020 у розмірі 75853,46 гривень.

У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 11 вересня 2020 року.

Суддя Н.В. Друзенко