Рішення № 91595467, 17.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6392/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про:

визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №124 від 02.07.2020 року, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Адміністративний позов мотивовано наступним.

ОСОБА_1 вказує, що його заява відповідає критеріям визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області при прийнятті оскаржуваного наказу зазначені обставини до уваги не прийняті, особова справа позивача була розглянута не належно.

На думку ОСОБА_1 , Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області не було об`єктивно та належним чином встановлено наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту. При прийнятті рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№30839/20 від 07.08.2020р. на позовну заяву (а.с.19-31).

Відзив обґрунтований наступним.

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених у заяві-анкеті ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Співробітники до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за проведеним аналізом наданої позивачем інформації та документів переконані, що звернення за міжнародним захистом на території України відбулось у зв`язку з необхідністю легального перебування.

Крім того, ОСОБА_1 вже вдруге звертається за міжнародним захистом до ГУ ДМС України в Одеській області та вже вдруге позивачеві було відмовлено в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Станом на 17 вересня 2020 року, інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце народження - м. Конакрі, Гвінея) відповідно до офіційного перекладу паспорту О05000718 виданий Консульством Гвінеї у м. Києві 24.10.2019 року (а.с.)

Згідно матеріалів особової справи №2020OD0057 ОСОБА_1 за національністю гвінеєць, за віросповіданням мусульманин-суніт; має неповну вищу освіту, яку здобув у Гвінеї (1994-2011 роках у школах «Матере», «Пример», коледжі, ліцеї та університеті) та частково в Україні (Одеська національна академія зв`язку ім. О.С Попова (2012-2013 роки; Університет (назву не пам`ятає) у місті Миколаїв (2016-2017 рр.); рідна мова французька (володіє російською) (а.с.72-74).

Згідно даних Анкети особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 в`їхав на територію України легально у 2012 році. З території Гвінеї вибув 26.10.2012 року авіарейсом Конакрі (Гвінея) – Касабланка (Марокко) – Стамбул (Туреччина) – Одеса (Україна) на підставі паспортного документу серії R0186696 та одноразової візи серії НОМЕР_1 , пункт пропуску – міжнародний аеропорт м. Одеси (а.с.75).

08.10.2018 року, відбулося перше звернення ОСОБА_1 до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Requete a fin de reconnaitre la personne refugie ou comme telle qui a besoine dela protection supplementaire) (а.с.179-181) та отримана Довідка про звернення за захистом в Україні терміном дії до 08.11.2018 року (а.с.182-183).

Серед причин звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 зазначив, що його дядько – ОСОБА_2 , був членом політичної партії «RPG» в 2016-2017 роках, якого партія влади звинуватила у розкраданні великої суми грошових коштів. Зі слів заявника його дядько покинув країну. Сідіб ОСОБА_3 зазначив, що не може повернутись у ОСОБА_4 , оскільки у разі повернення його заарештують для того, щоб до ОСОБА_4 повернувся його дядько.

11.10.2018 року, управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2018OD0160, яким громадянину ОСОБА_5 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.217-222).

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №135 від 11.10.2018 року, ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.227).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/5709/18 (суддя Завальнюк І.В.) від 20 грудня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року без змін.

Ухвалою Верховного Суду по адміністративній справі №420/5709/18 від 14 травня 2020 року, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 року у справі №420/5709/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

11.06.2020 року, ОСОБА_1 вдруге звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.42-44).

Серед причин звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 зазначено, що 15.07.2011 року, коли вся родина була вдома, розпочалося насилля, яке було пов`язане з виборами, у результаті чого було поранено велику кількість осіб. Серед поранених осіб були батько, дядько та двоюрідний брат шукача захисту. Через декілька днів внаслідок поранень двоюрідній брат заявника помер. У листопаді 2011 року, заявник розпочав займатися організацією мітингів, які проводилися через відсутність питної води у м. Конакрі. Влада Гвінеї направила поліцейських для припинення мітингів та арештів їх учасників, оскільки більшість учасників були членами опозиційної партії «UFDG» (Союз демократичних сил Гвінеї). Зі слів заявника, поліцейські заарештували велику кількість осіб, які приймали участь у демонстраціях. Для забезпечення безпеки ОСОБА_1 його дядьком ОСОБА_6 було прийняте рішення стосовно виїзду позивача на навчання в Україну.

Поміж іншим, ОСОБА_1 зазначалося про не бажання повертатися на Батьківщину у зв`язку з фінансовими проблемами та через відсутність у Гвінеї близьких родичів.

02.07.2020 року, управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2020OD0057, яким громадянину ОСОБА_5 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.114-127).

02.07.2020 року, Головним управлінням ДМС в Одеській області видано наказ №124, яким громадянину Гвінеї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.127).

02.07.2020 року, управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області складено повідомлення №5/1- про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.128-130).

Не погоджуючись з наказом про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, врегульовано нормами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року, міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Так, Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року (далі - Закон України №3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 статті 1 Закону України №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України №3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Таким чином, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни.

Так, ч.1 та ч.5 ст.5 Закону України №3671-VI, передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до ч.1 та ч. 7 ст.7 Закону України №3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п. 45 та п. 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво), особа яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Відповідно до пункту 195 цього Керівництва, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Так, згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України №3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо надання статусу біженця мають враховуватися всі чотири підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, що визначені ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року.

У свою чергу, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09. 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Слід зазначити, що будь-яких документів які можуть підтвердити історію переслідування ОСОБА_1 під час звернень за міжнародним захистом чи під час судового розгляду справи позивачем – не надано.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 побоюється повернення до Гвінеї через політичну ситуацію, а саме, зі слів позивача, його дядько порадив йому не повертатись до Гвінеї поки не відбудеться зміна президента. За результатами опрацювання посадовими особами міграційної служби заяви та опитування позивача, інших причин залишення Гвінеї – не виявлено. Позовна заява інших причин також не містить.

Слід зазначити, що під час розгляду заяви ОСОБА_1 , анкети та протоколів співбесіди, територіальним органом ДМС були виявлені розбіжності у подіях, про які розповідав позивач, зокрема:

- при первинному зверненні до ДМС, ОСОБА_1 зазначив, що не бажає повертатися до Гвінеї через членство його дядька в партії «UFDG» та звинуваченням дядька у розкраданні великої суми коштів, після чого його дядько виїхав з Гвінеї та не повертався до цього часу. Заявник зазначав, що у випадку повернення його арештують та змусять дядька повернутися. Однак, при повторному зверненні до ДМС, шукач захисту зазначив, що він виїхав з Батьківщини через свою участь у мітингах, та через побоювання бути за це арештованим;

- при первинному зверненні до ДМС ОСОБА_1 вказував, що ніхто, окрім його дядька, не був членом політичних партій на Батьківщині. Однак, при повторному зверненні зазначив, що він та його мати також були членами політичної партії «UFDG». Зі слів заявника він вступив до лав зазначеної партії у 2011 році та займався організаційними питаннями. Детальної інформації стосовно участі його матері у партії заявник не надав;

- при первинному зверненні до ДМС ОСОБА_1 наголошував, що його дядько ОСОБА_2 був членом правлячої партії Гвінеї «RPG» (Rally of the Guinean People), а пізніше перейшов до опозиційної партії «UFDG» (Union of Democratic Forces of Guinea). Однак, при повторному зверненні повідомив, що його дядько був членом лише опозиційної політичної партії «UFDG» (Union of Democratic Forces of Guinea);

- при первинному зверненні до ДМС ОСОБА_1 повідомив, що у 2013 році поліція приходила додому до заявника та проводила обшуки, останній раз обшуки проводилися у 2015 році. Проте, при повторному зверненні зазначив, що обшуки проводилися ще на момент проживання заявника на Батьківщині по 2-3 рази на місяць у 2011-2012 роках;

- при первинному зверненні до ДМС, ОСОБА_1 вказував, що не був коли-небудь причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з його расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами. Проте, при повторному зверненні повідомив, що був причетний до інцидентів такого роду – з його слів, через політичні погляди, його били поліцейські, вибили йому зуб та поранили ножем у поясницю;

- при повторному зверненні до ДМС, ОСОБА_1 зазначив, що у квітні 2019 року під час мітингів вбили його рідного брата. Проте пізніше вказав, що вбили не його рідного брата у 2019 році, а його кузена у 2010 році;

- ОСОБА_1 зазначав, що у нього розпочалися проблеми через політичну діяльність 15.07.2011 року. Однак, у ході подальшого розгляду заяви повідомив, що проблеми розпочалися ще у 2009 році;

- під час співбесіди 23.06.2020 року, ОСОБА_1 вказував, що його на Батьківщині ніхто не переслідував, проте пізніше зазначив, що після президентських виборів почали переслідувати членів опозиційної партії «UFDG», особисто заявника під час мітингів затримала поліція, його утримували протягом 24 годин та били.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області наголошувало, що розбіжності у словах позивача вказують на неправдоподібність наданої інформації стосовно його професійної діяльності на території Гвінеї та необґрунтованість висловлених побоювань стосовно ймовірної загрози зазнати переслідувань від правоохоронних органів на Батьківщині.

Порядок попереднього розгляду заяв унормований, зокрема, статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року.

Приписами ч. 1 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Водночас, згідно з ч.6 ст. 8 Закону №3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №135 від 11.10.2018 року, вже було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, та під час повторного звернення позивача - зазначені умови не змінилися (а.с.227).

Тобто, приписи статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» дали підстави відповідачу – ГУ ДМС України в Одеській області, прийняти рішення у формі наказу №124 від 02.07.2020 року, яким громадянину Гвінеї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.127).

Суд зазначає, що у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

У ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем в обґрунтування його повторної заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано відповідачеві доказів переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, які б дозволяли дійти висновку про наявність підстав вважати позивача біженцем у розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Таких доказів також не було надано до суду.

Також, позивачем не надано доказів, які б дали змогу дійти висновку, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, тобто, змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Судом під час розгляду справи не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до ОСОБА_1 нелюдського поводження або катування у разі повернення до країни громадянської належності.

Також, слід враховувати, що пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача є законним та обґрунтованим, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак у країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав з Гвінеї від небезпеки, а приїхав до України з метою навчання.

Крім того, аналізом наданої позивачем інформації разом з інформацією по країні походження не підтверджується наявність умов, які можуть бути розглянуті у контексті надання позивачеві додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної та не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі у країні громадянського походження.

Щодо посилань позивача на інформацію про країні походження, зокрема на сайт «ДСКЦ МИД России» суд зазначає, що дана інформація про криміногенну ситуацію у країні надається довідково для Російських туристів, інша ж інформація не є актуальною, а посилання позивача на не офіційні Інтернет видання 2018-2019 років (www.ria.ru) не можуть слугували надійним джерелом інформації про ситуацію, яка склалася у Гвінеї.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Достатніх доказів на спростування позиції відповідача, позивачем під час розгляду справи не надано.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати на виклик свідків та призначення експертизи, жодні витрати не належать до компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №124 від 02.07.2020 року, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту – відмовити.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати на виклик свідків та призначення експертизи, жодні витрати не належать до компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Суддя Балан Я.В.

.