Рішення № 91590217, 14.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року Справа № 160/7728/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

09.07.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року № Ф-116351-17/61, що прийнята Головним управлінням Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області, в якій зазначено про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 18 276,72 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-116351-17/61, що прийнята Головним управлінням Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області, в якій зазначено про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що в травні 2020 року на адресу роботодавця від Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшли: постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30.03.2020 року по виконавчому провадженню № 59601141 стосовно примусового виконання Вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровської області від 04.02.2019 року № Ф-116351-17/61, а саме стягнення з позивача грошових коштів у розмірі 18 276,72 грн. та постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 01.04.2020 року по виконавчому провадженню №60672516 стосовно примусового виконання Вимоги Управління від 11.05.2019 року № Ф-116351-17/61, а саме стягнення з позивача грошових коштів у розмірі 2 754,18 грн. 03.06.2020 року позивач звернулась до Лівобережного управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області із заявою про надання їй копій документів, які слугували підставою для відкриття вказаних вище виконавчих проваджень. У відповідь на заяву позивач отримала від правонаступника Управління, а саме Головного управління ДПС у Дніпропетровській області лист від 22.06.2020 року за вих. № 60543/10/04-36-52-60-21, зі змісту якого вбачалось, що відповідні грошові кошти були нараховані їй в якості Єдиного соціального внеску за період з 2017 року по травень 2019 року з причин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця у відповідний період. На підтвердження вказаних обставин відповідач додав до відповіді копії корінців до оскаржуваних Вимог. В період, за який Управління нарахувало єдиний соціальний внесок позивач була працевлаштована в Регіональній філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (в період з січня 2017 року по червень 2017 року) та Філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (в період з липня 2017 року по теперішній час) і її роботодавці, як податкові агенти, сплачували за неї соціальний внесок, що підтверджується довідкою (форма ОК-5), яка видана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та довідкою теперішнього роботодавця позивача від 03.07.2020 року №208. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 сформовано правовий висновок, згідно з яким, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Разом з тим, позивач вважає, що навіть, якщо і припустити, що вона повинна була сплачувати соціальний внесок за період з 01.01.2017 року по травень 2019 року, то Управлінням було допущено порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. Проте, контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час (протягом трьох років поспіль), а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Враховуючи вищевикладені обставини, позивач вважає, що нарахування їй контролюючим органом, як фізичній особі-підприємцю (яка господарську діяльність у відповідний спірний період не здійснювала і доходи не отримувала), та, яка одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем, отже Вимогу від 04.02.2019 року № Ф-116351-17/61 та Вимогу від 11.05.2019 року № Ф-116351-17/61 необхідно скасувати.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 13.08.2020 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

04.08.2020 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на адресу суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 16.11.2010 по 07.05.2019 перебувала на обліку в Лівобережному управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець, реєстраційний №22240000000075007. КВЕД 47.79 - роздрібна торгівля уживаними товарами. Керуючись Законом України №2464 контролюючим органом в автоматичному режимі нараховані ОСОБА_1 щоквартальні нарахування за: 2017 рік в розмірі 8448,00 грн., 2018 рік - 9828,72 грн., 2019 рік - 2754,18 грн. Враховуючи вищезазначене, в інтегрованій картці платника відображено нарахування з єдиного внеску наступним чином: за 2017 рік, строк сплати 09.02.18 - 8448,00 грн.; за 1 квартал 2018 року, строк сплати 19.04.2018 року - 2 457,18 гри.; за 2 квартал 2018 року, строк сплати 19.07.2018 року - 2 457,18 грн.; за 3 квартал 2018 року, строк сплати 19.10.2018 року - 2 457,18 грн.; за 4 квартал 2018 року, строк сплати 21.01.2019 року - 2 457,18 грн. 01.02.2019 року в інтегрованій картці платника виникла недоїмка в розмірі 18 276,72 грн. Керуючись абзазом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 контролюючим органом сформовано вимогу №0-116351-17/61 від 04.02.2019 року про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску у розмірі 18 276,72 грн., яку направлено платнику на податкову адресу, яка зазначена і в позовній заяві засобами поштового відправлення, реєстраційний №4902401454894. Дане поштове відправлення вручено платнику під особистий підпис 04.05.2019. Протягом 2019 року, відповідно до вимог чинного законодавства, ФОП ОСОБА_1 в автоматичному режимі були нараховані щоквартальні нарахування єдиного внеску, а саме: за 1 квартал 2019 року, строк сплати 19.04.2019 року - 2 754,18 грн. Станом на 30.04.2019 року в інтегрованій картці платника виникла недоїмка в розмірі 21 030,90 грн. Керуючись абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 контролюючим органом сформовано вимогу № Ф-116351-17/61 від 11.05.2019 про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску на суму 29 293,44 грн., яку направлено платнику на податкову адресу засобами поштового відправлення, реєстраційний №4902401475140. Відповідно до відмітки, зазначеної на поштовому відправленні, в якому перебувала оскаржувана вимога ТУ ДПС у Дніпропетровській області поштове відправлення повернуто контролюючому органу 03.09.2019 з поміткою «за закінченням терміну зберігання». Тобто, відповідач вважає, що позивач оскаржує узгоджені вимоги, що є протиправним з процесуального законодавства. Відповідач у своєму відзиві звертає увагу суду на те, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464- VI не врегульовано. Контролюючий орган не може брати на себе відповідальність щодо звільнення в такому випадку платників від сплати єдиного внеску. Також, у своєму відзиві відповідач зазначає про порушення строку подачі позову позивачем. Таким чином, відповідач вважає, що не порушував права платника, а лише виконував дії передбачені Конституцією України, Податковим кодексом та Законом України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

27.08.2020 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшла письмова відповідь на відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що 18.08.2020 року позивач засобами поштового зв`язку отримала відзив на позовну заяву від 30.07.2020 року, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову в повної обсязі. Позивач вважає доводи викладені у відзиві необгрунтованими з наступних підстав. Єдиним доводом, наявним у відзиві, яким відповідач обґрунтовує необхідність відмови в задоволенні позовних вимог є той факт, що Вимога 1 та Вимога 2 є нібито погодженими, отже у позивача відсутні правові підстави для їх оскарження. Також позивач зазначає, що строки оскарження спірної вимоги обліковуються саме з дня отримання позивачем. Проте, відповідач не долучив до відзиву жодного доказу, з яких можливо було б встановити факт взагалі направлення засобами поштового зв`язку будь-яких листів на адресу позивача. Таким чином, належним та допустимим письмовим доказом направлення поштового відправлення адресату є виключно фіскальний чек Укрпошти. Враховуючи викладене, твердження відповідача щодо погодження зобов`язання по оскаржуваним Вимогам не підтверджується належними та допустимими доказами, а отже є необгрунтованими, тому просить суд позовні вимоги задовольнити.

Як вбачається з відзиву на позов, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Контролюючим органом направлено вимогу платнику на податкову адресу, яка зазначена в позовній заяві засобами поштового зв`язку за реєстраційним №4902401475140, яке було повернуто контролюючому органу 03.09.2019 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

В позовній заяві позивач зазначає, що 22.06.2020 року отримала інформацію про оскаржувані Вимоги коли ознайомилась зі змістом відповіді від відповідача, щодо підстав нарахування їй податкового боргу та 09.07.2020 року звернулася з адміністративним позовом до суду.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень КАС України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №215 назву і текст вказаної постанови викладено в новій редакції, зокрема: «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року №239 внесено зміни до постанови №211 від 11.03.2020 року, якими продовжено період карантину до 24.04.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 року №291 внесено зміни до постанови №211 від 11.03.2020 року та продовжено карантин в Україні до 11.05.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 року №343 продовжено карантин в Україні до 22.05.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392 «Про встановлення карантину метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічна заходів» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторні хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 22.05.2020 року до 22.06.2020 року продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 року №500 внесено зміни до постанови №392 від 20.05.2020 року та продовжено карантин в Україні до 31.07.2020 року.

Таким чином, початок та закінчення строку звернення до суду з позовом щодо оскарження Вимоги від 04.02.2019року № Ф-116351-17/61 та Вимоги від 11.05.2019 року № Ф-116351-17/61, що прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області, припадає на час дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що строк звернення з адміністративним позовом до суду не пропущено.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 16.11.2010 року.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ОСОБА_1 було припинено 06.05.2019 року.

04.02.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-116351-17/61 на суму 18 276,72 грн.

Так, відповідачем було нараховано:

- за 2017 рік, строк сплати 09.02.18 - 8448,00 грн.;

- за 1 квартал 2018 року, строк сплати 19.04.2018 року - 2 457,18 гри.;

- за 2 квартал 2018 року, строк сплати 19.07.2018 року - 2 457,18 грн.;

- за 3 квартал 2018 року, строк сплати 19.10.2018 року - 2 457,18 грн.;

- за 4 квартал 2018 року, строк сплати 21.01.2019 року - 2 457,18 грн.

11.05.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-116351-17/61 на суму 21 030,90 грн.

Недоїмка за період з 2017 року по 2018 року становить 18 276,72 грн. та відповідачем було здійснено донарахування у розмірі 2 754,18 грн. за 1 квартал 2019 року (строк сплати до 19.04.2019 року - 2 754,18 грн.).

Станом на 30.04.2019 року в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 рахується заборгованість в розмірі 21 030,90 грн. (18 276,72 грн. + 2 754,18 грн. = 21 030,90 грн.).

Не погодившись із зазначеними нарахуваннями позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), за ОСОБА_1 сплачувались страхові внески за період з 01.01.2017 року по 30.03.2019 року (спірний період) у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

За таких обставин відповідач дійшов помилкового висновку про наявність у позивача обов`язку сплати за ЄСВ за спірний період за себе як фізичної особи-підприємця, який фактично не здійснює господарську діяльність (факт відсутності у платника податку доходів та неподання ним звітності відповідачем не заперечується).

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому судові витрати в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-116351-17/61 від 04.02.2019 року в сумі 18276,72 грн.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-116351-17/61 від 11.05.2019 року в сумі 21030,90 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна