Рішення № 91590066, 07.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року Справа № 160/6224/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470), Головного управління Державної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить, з урахуванням уточненої позовної заяви:

- визнати протиправними дії Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, які виразилися у відмові у видачі ОСОБА_1 паспорту громадянина України;

- зобов`язати Державну міграційну службу України та Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області протиправно та безпідставно відмовляє у видачі паспорта громадянина України. Позивач, зазначає, що він не може отримати докази щодо позбавлення громадянства Російської Федерації, оскільки консульський збір за довідку про позбавлення громадянства Російської Федерації коштує більш ніж половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України, що в свою чергу відноситься до незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства згідно із чинним законодавством.

07.07.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

28.07.2020 року Державна міграційна служба України надала до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що позивачем надавалось зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство Російської Федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення України документ про припинення громадянства Російської Федерації. Таким чином, відповідач зазначає, що тільки після надання означеного документу позивач набуде громадянство України та матиме можливість отримати паспорт громадянина України.

Також, 28.07.2020 року Державна міграційна служба України надала до суду копію належним чином завірених матеріалів справи щодо отримання громадянства України ОСОБА_1 , на виконання ухвали суду від 07.07.2020 року.

10.08.2020 року позивач надав до Дніпропетровського окружного адміністративного суду заперечення на відзив, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі та додатково зазначив про вартість процедури отримання довідки про припинення громадянства Російської Федерації.

19.08.2020 року Державна міграційна служба України надала до суду заперечення по справі, в яких було підтримано позицію, викладену у відзиві, та зазначено, що заперечення на відзив позивача жодним чином не спростовують його обов`язку щодо надання необхідного документа.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , народився на території України в Закарпатській області місті Свалява, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Також, як встановлено судом ОСОБА_1 на час звернення до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області перебував у громадянстві Російської Федерації.

Матеріалами справи підтверджено, що 24.07.2019 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення набуття громадянства за територіальним походженням.

Також, 24.07.2019 року позивачем прийнято зобов`язання припинити іноземне громадянство.

10.10.2019 року ГУ ДМС України в Дніпропетровській області прийнято рішення оформити набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 без дітей.

21.10.2019 року ГУ ДМС України в Дніпропетровській області видано позивачу довідку №1565/19 про реєстрацію особи громадянином України.

07.11.2019 року позивачем складено та подано до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області заяву-анкету щодо оформлення тимчасового посвідчення громадянина України.

14.11.2019 року прийнято та зареєстровано матеріали гр. ОСОБА_1 для оформлення тимчасового посвідчення громадянина України у зв`язку з набуттям громадянства України.

22.11.2019 року ГУ ДМС України в Дніпропетровській області прийнято рішення документувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 тимчасовим посвідченням України серії НОМЕР_2 , строком дії до 10.10.2021 року, яке було отримано позивачем 27.11.2019 року.

03.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до ДМС України зі зверненням, в якому він повідомив про неможливість припинення громадянства Російської Федерації та прохав видати паспорт громадянина України.

Відповіддю від 11.01.2020 року за №П-4528-19/3/1201.4.4/461-20 ГУ ДМС України в Дніпропетровській області повідомила позивача, що станом на 11.01.2020 року позивачем не виконано зобов`язання та не надано документ про припинення громадянства Російської Федерації, в зв`язку з чим у нього відсутні підстави для оформлення довідки про реєстрацію особи громадянином України, яка є підставою для оформлення паспорту громадянина України.

25.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до ДМС України зі скаргою, в якій він знов повідомив про неможливість припинення громадянства Російської Федерації та просив видати паспорт громадянина України.

26.03.2020 року за №П-2257-20/6.4/940-20 ДМС України була надана відповідь на скаргу позивача, а також на скаргу, що була направлена з Офісу Президента України та зазначено, що, паспорт громадянина України позивач зможе отримати лише у разі надання до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області документ про припинення громадянства Російської Федерації, виданий уповноваженим органом відповідної держави.

28.05.2020 року ОСОБА_1 втретє звернувся із скаргами до ДМС України та Адміністрації Президента України, в яких повторно він знов повідомив про неможливість припинення громадянства Російської Федерації та просив видати паспорт громадянина України.

24.06.2020 року за №П-4528-19/6.4/2225-19 ДМС України знов була надана відповідь на скаргу позивача, а також на скаргу, що була направлена з Адміністрації Президента України та зазначено, що, у разі поданнями позивачем до територіального підрозділу ДМС за місцем проживання заяви про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону із необхідними документами, вони будуть розглянуті в установленому порядку.

Не погодившись із таким рішеннями відповідачів позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 18.01.2001 №2235-ІІІ "Про громадянство України" (далі - Закон №2235), Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (далі - Порядок).

Пунктом 92 Порядку передбачено, що до повноважень органів міграційної служби також належить прийняття рішень про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, а також скасування прийнятих ними рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених ст. 21 Закону №2235.

Згідно з п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №405/2011 "Про питання Державної міграційної служби України" Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у т.ч. протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Підпунктами 4, 10 п. 4 цього Положення встановлено, що ДМС України відповідно до покладених на неї завдань приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування; здійснює оформлення і видачу громадянам України, які постійно проживають в Україні, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, затримує видачу та вилучає ці документи у передбачених законодавством випадках.

Частиною 1 ст. 8 Закону №2235 визначено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подав заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав.

Частиною 5 ст. 8 Закону №2235 визначено, що іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедура подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком.

Згідно з п. 24 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24.08.1991 на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", подає, серед іншого, зобов`язання припинити іноземне громадянство.

У ст. 1 Закону №2235 визначено, що зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства і іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України;

При цьому, у ст. 1 Закону №2235 також надано визначення, що незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - це невидача особі, в якої уповноважені органи держав її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Як вже встановлювалося судом, 24.07.2019 року позивачем прийнято зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Втім, зі змісту означеного зобов`язання також видно, що у разі неотримання позивачем з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) Російської Федерації, останній зобов`язується подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) цієї держави і повернути національний паспорт громадянина Російської Федерації до уповноваженого органу цієї держави.

Судом встановлено та не заперечується факт неподання позивачем відповідного документу про припинення громадянства РФ. Доказів подання позивачем до ГУ ДМС України у Дніпропетровській області відповідного документу про припинення ним громадянства РФ до суду не надано.

Втім, як видно зі змісту заяв і скарг ОСОБА_1 , а також зі змісту позовної заяви, позивач вказує на неможливість отримання документа, який зможе підтвердити припинення громадянства Російської Федерації.

Підставою не отримання документа, який зможе підтвердити припинення громадянства Російської Федерації, позивач зазначає неможливість сплатити в повному обсязі консульські збори за для отримання документа про припинення громадянства Російської Федерації, з незалежних від нього причин. Позивач звертає увагу, що консульський збір за процедуру отримання довідки про позбавлення громадянства Російської Федерації коштує більш ніж половину розміру мінімальної заробітної плати.

На спростування означеного представником відповідача надавались заперечення по справі, в яких останній зазначив, що згідно діючому тарифу консульський збір за оформлення заяви про вихід із громадянства Російської Федерації складає 1755 грн. Вказує, що вартість припинення іноземного громадянства не перевищує половину мінімальної заробітної плати, встановленої законом України на час, коли особа набула громадянство України.

Судом встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати станом на жовтень 2019 року (місяць в якому позивач набув громадянство України) становила 4173 грн.

Суд критично ставиться до доводів відповідача, що згідно діючому тарифу консульський збір за оформлення заяви про вихід із громадянства Російської Федерації складає 1755 грн., оскільки згідно листа Генерального консульства Російської Федерації у Харкові, судом встановлено, що загальна вартість процедури за для отримання документа про припинення громадянства (підданства) Російської Федерації складає 3861 грн. (без врахування вартості нотаріального посвідчення та перекладу документів).

Таким чином, суд вказує про протиправність дій відповідачів щодо відмови позивачу в отриманні ним паспорта громадянина з підстави не надання до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області документа про припинення громадянства Російської Федерації, виданий уповноваженим органом відповідної держави, оскільки надання такого документа в даному випадку є неможливим з незалежних від позивача причин, а саме вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Однак суд, додатково звертає увагу, що позивачем не виконано в повному обсязі вимог частини 5 ст. 8 Закону №2235, а саме якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Так, суд критично ставиться до доводів позивача, що ним було подано до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області декларацію про відмову від іноземного громадянства, оскільки таке твердження не знайшло свого підтвердження у матеріалах справи.

Крім того, суд вказує, що позивачем також не підтверджено виконання вимог зобов`язання від 24.07.2020 року в частині повернення національного паспорту громадянина Російської Федерації до уповноваженого органу цієї держави.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України, суд зазначає про таке.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.07.2018 року у справі №826/3520/15, встановлено, що зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що видача паспортів є прямою функцією Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, а тому суд не може втручатись у такі дії.

Разом з тим, наявність у посадових осіб відповідачів дискреційних повноважень не звільняють їх від обов`язку відновити права та інтереси позивача, порушені неправомірними рішеннями.

А тому, суд доходить висновку, що в даному випадку належним та допустимим захистом прав позивача є зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо видачі йому паспорта громадянина України, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви, судовий збір у розмірі 840,80 грн сплачений позивачем при поданні позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470), Головного управління Державної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, які виразилися у відмові у видачі ОСОБА_1 паспорту громадянина України;

Зобов`язати Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо видачі йому паспорта громадянина України, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський