Рішення № 91589885, 17.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року Справа № 160/8273/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

20.07.2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.06.2020 року № 28942-5140-0463, винесене Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно винесено податкове повідомлення-рішення від 16.06.2020 року № 28942-5140-0463 про визначення зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за період 2020 рік, оскільки він не є платником земельного податку в розумінні ст. 269, п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, оскільки не є власником або орендарем земельної ділянки. 29.04.2020 р. позивач за договором купівлі-продажу нерухомого майна придбав приміщення стоматологічного кабінету за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з узагальнюючою податковою консультацією щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці права, на яку у такої особи не оформлені (наказ Міністерства фінансів України № 602 від 06.07.2018), особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок. Позивач зазначає, що не володіє земельною ділянкою і у нього відсутній обов`язок сплачувати земельний податок. З урахуванням викладеного, просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.06.2020 року № 28942-5140-0463 як протиправне.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/8273/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

10.08.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що оскільки позивач є власником нежилого приміщення, обов`язок сплати земельного податку у нього виник з дати державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування за земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме з 29.04.2020 р. З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення від 16.06.2020 року № 28942-5140-0463 винесено відповідачем на підставі, у межах та у спосіб, що визначений законодавством України, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є власником приміщення стоматологічного кабінету, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на першому поверсі житлового будинку літ.Б-2, поз.1-8 загальною площею 52,1кв.м. відповідно до договору купівлі-продажу від 29.04.2020 року, укладеного з гр. ОСОБА_2 .

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.04.2020 р. ОСОБА_1 є власником об`єкта нерухомості: приміщення стоматологічного кабінету, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на першому поверсі житлового будинку літ.Б-2, поз.1-8 загальною площею 52,1 кв.м.

16.06.2020 р. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області в порядку пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України проведено нарахування позивачу земельного податку, у зв`язку з чим складено податкове повідомлення-рішення № 28942-5140-0463, згідно з яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов`язання за платежем “земельний податку з фізичних осіб”, код платежу 18010700, за податковий 2020 рік у сумі 7102,37 грн.

Згідно з розрахунком плати за землю з фізичних осіб дата початку нарахування податку з 01.04.2020 р., закінчення нарахування - 31.12.2020 р., площа - 0,0041га, тариф (грн./га) - 2305514,77, тариф (пер.) - 2305514,77, сума до сплати - 7102,37грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 16.06.2020 р. № 28942-5140-0463, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідачем у відзиві зазначено, що підставою для нарахування позивачу земельного податку стали відомості про продаж ОСОБА_2 приміщення стоматологічного кабінету, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим останній звернувся до податкового органу із заявою про здійснення перерахунку земельного податку, долучивши копію договору купівлі-продажу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, визначених законом.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (ст.13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою] охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадинами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України) від 25.10.2001р. №2768-111 (зі змінами та доповненнями), а справляння плати за землю - Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями).

Так, згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Статтею 36 Податкового кодексу України (далі – ПК України) встановлено податковий обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю – обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України); земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) - пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди - пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

За правилами п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об`єктами оподаткування земельним податком є:

земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;

земельні частки (паї), які перебувають у власності (п. 270.1 ст. 270 ПК України).

При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

У ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, відповідач в розрахунку плати за землю не обґрунтував суму визначеного податкового зобов`язання, а обмежився зазначенням площі земельної ділянки, ототожнивши таку площу з площею належного позивачу нежитлового приміщення.

На переконання суду, позивачем обґрунтовано вказано, що контролюючим органом не використано дані державного земельного кадастру при розрахунку податкового зобов`язання.

Відповідно до абз. 1 п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У відповідності до п. п. 3 п. 58.1 ст. 58 ПК України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЗК України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України “Про Державний земельний кадастр” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про Державний земельний кадастр” відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Згідно з пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Також, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17 жовтня 2012 року №1051 кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів: НЗК:НКК, де НДК - дванадцятизначний номер кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових зон становить 999999999999), в якому останні дві цифри відокремлюються від перших десяти двокрапкою; НКК - тризначний номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових кварталів у межах кадастрової зони становить 999).

Разом з тим, при визначенні грошове зобов`язання з податку на землю з фізичних осіб відповідачем не визначено площі земельної ділянки, що відповідає площі приміщення, яке на праві власності належать позивачеві, не ідентифіковано земельну ділянку (не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки), що не дає можливості визначити, відповідно до якої конкретно земельної ділянки розраховано земельний податок.

При цьому, відповідач використовує показник площі земельної ділянки у розмірі 0,0041 га, не зазначаючи ні загальної площі земельної ділянки, ні деталізованого розрахунку частини земельної ділянки пропорційно до займаної площі нежитловим приміщенням, що належить позивачу з урахуванням тієї обставини, що загальна площа приміщення, що належить позивачу, становить 52,1 кв.м.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу, що відсутність складових розрахунку суми податкового зобов`язання, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням, вказує на його необґрунтованість і відсутність достатніх доказів та відомостей, які б свідчили про наявність підстав для застосування контролюючим органом саме вказаних значень при нарахуванні податку.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач при здійсненні нарахування позивачу податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік діяв на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 16.06.2020 р. № 28942-5140-0463, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем “земельний податку з фізичних осіб”, код платежу 18010700, за 2020 рік у сумі 7102,37 грн. не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 відповідно до квитанції від 17.07.2020 р. № 0.0.1771967142.1.

Керуючись ст. ст.9, 72-77, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 16.06.2020 року № 28942-5140-0463.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. відповідно до квитанції від 17.07.2020 р. № 0.0.1771967142.1.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський