Рішення № 91589810, 17.09.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/1890/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 18 листопада 2019 року №Ф-2942-52 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що жодної звітності зі сплати єдиного соціального внеску не подавав. Жодних рішень про нарахування (донарахування) сум єдиного соціального внеску не отримував. До вимоги про сплату боргу не надано документів, які б слугували підставою нарахування боргу (недоїмки). До 23 листопада 2019 року перебував на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець, однак підприємницької діяльності не здійснював. У період з 26.06.2019 по 18.10.2019 працював у ТОВ “Споживчий центр” на посаді фахівця з обслуговування клієнтів. За вказаний період роботодавець нараховував та сплачував за нього єдиний внесок. А тому повторна вимога про сплату єдиного внеску є протиправною, оскільки у такому випадку буде мати місце подвійне оподаткування платника єдиного соціального внеску, що суперечить принципам податкового законодавства. Також вважає, що відповідач порушив строк обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного внеску. Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило його можливості передбачити наслідки, в результаті чого призвело до покладення на нього надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

На підставі наведеного просить визнати протиправною та скасувати оскаржувану вимогу.

Ухвалою суду від 02 березня 2020 року відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача у відзиві на позов від 17.03.2020 вих. № 1273/03-20-08-02-10 позовні вимоги заперечила. В обґрунтування своєї позиції вказала, що відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (надалі – Закон №2464-VI) та даних Автоматизованої інформаційної системи “Податковий блок” позивачу було надіслано податкову вимогу про сплату єдиного соціального внеску (ЄСВ) за 2017 рік – І-ІІІ квартали 2019 року. Позивач з 26.01.2016 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незалежно від суми отриманого доходу (прибутку), в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Однак, позивач свого обов`язку зі сплати ЄСВ не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість (недоїмка) в сумі 26539,26 грн. Підстави для звільнення від сплати єдиного внеску у позивача відсутні.

Оскільки позивачем підприємницьку діяльність припинено лише 25.11.2020, тому вимога про сплату боргу винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, є правомірною, а відтак підстави для її скасування відсутні.

Крім того. звертає увагу на пропущення позивачем строку звернення до суду.

На підставі наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив від 21.03.2020 позивач просить позов задовольнити з підстав, наведених у позові, а також зазначає, що не пропустив строк звернення до суду.

У запереченні на відповідь на відзив від 25.03.2020 вих. № 1435/03-20-08-02-08 представник відповідача не погоджується з аргументами позивача, відображеними у відповіді на відзив з підстав, наведених у відзиві.

Ухвалою суду від 22 квітня 2020 року позов залишено без розгляду у зв`язку з пропущення позивачем строку звернення до суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року про залишення позову без розгляду у справі №140/1890/20 скасовано та справу направлено для продовження розгляду.

Під час апеляційного оскарження вищенаведеної ухвали про залишення позову без розгляду позивач надав докази, що підтверджують обставини пропуску строку звернення до суду з поважних причин, а саме: виписку із медичної карти амбулаторного хворого від 12.02.2020, консультативний висновок спеціаліста від 13.02.2020, виписку № 2872 в поліклініку по місцю проживання КЗ “Волинська обласна клінічна лікарня”.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.01.2016 по 23.11.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ГУ ДПС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону №2464-VI від 08.07.2010 “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано та направлено ОСОБА_1 вимогу від 18.11.2019 №Ф-2942-52 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31.10.2019 у сумі 26539,26 грн. (за період 2017 року - ІІІ квартали 2019 року).

Позивач оскаржив вказану вимогу до Державної податкової служби України. Однак рішенням Державної податкової служби України від 08.01.2020 №702/6/99-00-08-06-01-06 вимогу від 18.11.2019 №Ф-2942-52 про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу – без задоволення.

Позивач не погодившись з оскаржуваною вимогою, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”. В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Законом України від 06.12.2016 №1774- VIІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни” внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підриємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464).

З 01.01.2017 діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” це положення має таку редакцію: “У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску”.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. – розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%, де 4173,00 грн. – розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (надалі – Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у Волинській області було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017 рік, 2018 рік та ІІІ квартали 2019 року на загальну суму 26539,26 грн., про що зазначено у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2018 №Ф-2942-52. З розрахунку, наведеному відповідачем видно, що за 2017 рік сума боргу становить 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 місяців); за 2018 рік – 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців), за ІІІ квартали 2019 року – 8262,54 грн. (918,06 грн. х 9 місяців),

Разом з тим, судом встановлено, що у період з 26.06.2019 по 09.10.2019, коли ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем), позивач був офіційно працевлаштований. Зокрема, у період червень - жовтень 2019 року позивач працював за основним місцем роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Споживчий центр” на посаді фахівця з обслуговування клієнтів.

Ці обставини підтверджуються копією трудової книжки позивача серії АВ № 419553, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 29.01.2020 року від 29.01.2020 №21/03-20-52, індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 2011 по 2019 рік (форма ОК-7).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, перерахована вище юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальники єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України. Так, роботодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю “Споживчий центр” ОСОБА_1 нараховано протягом червня-жовтня 2019 року заробітну плату, з якої сплачено єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

Таким чином, судом встановлено, що в період нарахування податковим органом позивачу єдиного соціального внеску відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2018 №Ф-2942-52 на суму 3672,24 грн. (918,06 грн. х 4 міс.) за період червень-вересень 2019 року позивач перебував у трудових відносинах, а юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується наданими документами. Суд звертає увагу на те, що за жовтень 2019 року контролюючий орган не нараховував позивачу заборгованість зі сплати ЄСВ, оскільки такий період не охоплений оскаржуваною вимогою.

Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2018 №Ф-2942-52 в частині нарахування позивачу єдиного внеску в сумі 3672,24 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску позивачем не наведено.

При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на пункт 9-15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, оскільки таким пунктом врегульовано списання сум недоїмки, нарахованих платникам єдиного внеску, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з 3 червня 2020 року відповідних заяв, передбачених у цьому пункті.

Щодо твердження позивача про несвоєчасність формування та направлення оскаржуваної вимоги суд зазначає, що відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок (ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”).

Відповідно до пункт 1 розділу VІ Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Відповідно до абзацу 2 цього ж пункту розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Суд наголошує, що згідно з абзацом 7 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, у випадках, передбачених абзацами третім (платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску) та/або четвертим (платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій) цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Тобто, пунктами 2 та 3 розділу VI Інструкції № 449 розділено випадки надсилання (вручення) податкової вимоги: 1) у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску; 2) коли, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску чи платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Інструкція не містить більш точного визначення, коли саме орган доходів і зборів має виявити своєчасно не нараховані та/або не сплачені платником суми єдиного внеску, а тому фактично строками не обмежується.

Умова, яка ставиться до податкового органу у пункті 3 розділу VI, нівелюється пунктом 2 цього розділу Інструкції № 449 та жодним чином не спростовується позивачем.

При цьому суд звертає увагу, що положеннями як зазначеної Інструкції № 449, так і Закону № 2464-VI прямо не визначено наслідків пропуску зазначених вище строків.

Відтак, на думку суду, порушення строку направлення (вручення) платнику податків оскаржуваної вимоги саме по собі не є підставою для визнання такої вимоги протиправною та її скасування, а повинно розглядатися в комплексі з іншими обставинами прийняття оскаржуваної вимоги.

Крім цього, направлення контролюючим органом вимоги про сплату боргу з порушенням строку не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку сплатити борг з єдиного внеску.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 04.09.2018 по справі № 817/1061/17, яку, з урахуванням вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує суд до спірних правовідносин.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає до задоволення частково в частині визнання протиправною та скасування вимоги від 18 листопада 2019 року №Ф-2942-52 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 3672,24 грн.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З наведених вище підстав на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суд присуджує до відшкодування судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог у розмірі 116,37 грн., сплачений відповідно до квитанції №0.0.1630328296.1 від 25.02.2020.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 18 листопада 2019 року №Ф-2942-52 про сплату боргу (недоїмки) в частині нарахування сплати єдиного внеску на суму 3672,24 грн. (три тисячі шістсот сімдесят дві гривні 24 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ). судовий збір у сумі 116,37 грн. (сто шістнадцять гривень 37 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя В.Д. Ковальчук