Рішення № 91589291, 07.09.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2020 р. Справа № 922/4237/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Політучій В.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків - Капітал", м. Харків про стягнення 4 498 848,30 грн за участю представників сторін:

позивача – не з`явився;

відповідача - Чурсіна В.В. (статут)

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада (далі за текстом - позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків - Капітал", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 4498848,30 грн. зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Магнітогорській, 1 у м. Харкові площею 8,1555 га.

Позов обґрунтовано з посиланням на невиконання відповідачем умов договору оренди землі № 540767100045 від 01.08.2007 щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 8,1555 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Магнітогорська, 1, у період з 07.07.2017 по 31.12.2017.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.12.2019 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 21.01.2020.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 21.01.2020 підготовче судове засідання відкладено на 10.02.2020.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 830 від 14.01.2020) в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог відповідач зокрема зазначає, що позивач помилково визначає розмір орендної плати за договором оренди землі № 540767100045 від 01.08.2007; що за даними податкової служби, викладеними в листі від 11.09.2018 відповідач не має заборгованості з орендної плати; що наданий позивачем витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку орендованої відповідачем земельної ділянки не відповідає вимогам Закону; що зміни внесені до договору оренди землі № 540767100045 від 01.08.2007 судовим рішенням набули чинності лише в березні 2018 року, а тому відповідач не може вважатися таким, що має заборгованість за договором оскільки сплачував її у відповідності до його умов;

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.02.2020 задоволено клопотання відповідача (вх. № 3308 від 10.02.2020) про зупинення провадження у справі; зупинено провадження у справі №922/3137/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі №922/1658/19; зобов`язано сторони повідомити суд про результат розгляду Палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верхового суду справи 922/1658/19 на протязі 10 днів з моменту опублікування повного тексту винесеного судового рішення.

Відповідач звернувся до господарського суду з заявою (вх. № 9395 від 21.04.2020) до якої додав постанову Верховного суду у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16.03.2020 по справі № 922/1658/19.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.04.2020 провадження у справі № 922/4237/19 поновлено; продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі на 30 днів; підготовче засідання призначено на 18.05.2020.

Позивач звернувся до господарського суду з заявою про зміну підстав позову (вх. № 11127 від 18.05.2020), в якій просить суд за наслідками розгляду справи стягнути з відповідача на свою користь 4265574,89 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Магнітогорській, 1 у м. Харкові площею 8,1555 га., в т.ч. 3111263,45 грн. боргу за договором за період з 07.07.2017 по 31.03.2018, 802116,42 грн. пені та 352195,02 грн. інфляційних.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зокрема зазначає, що розмір боргу за договором оренди ним розраховано з урахуванням проведених відповідачем оплат в цей період, на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1996 № 786, та з урахуванням висновків, які містить Постанова Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 12417 від 02.06.2020) в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач арифметично не вірно та з безпідставним врахуванням Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1996 № 786 здійснює розрахунок розміру орендної плати за договором оренди землі № 540767100045 від 01.08.2007.

На думку відповідача, в спірний період (з 07.07.2017- 31.03.2018) відповідач мав сплачувати щомісячну орендну плату в розмірі 523737,51 грн. з урахуванням індексу інфляції. Відповідач вказує, що внаслідок проведення в цей період часткових оплат його борг перед позивачем становив 2541559,58 грн., однак станом на 23.12.2019 коли позивачем було заявлено позов, відповідачем перераховано 5050017,12 грн., а станом на подання заяви про зміну предмету позову, тобто 18.05.2020, розмір перерахованого становив 6092124,79 грн. При цьому, відповідач зазначає, що сума заявленої до стягнення заборгованості в розмірі 2541559,58 грн. ввійшла до сум здійсненої відповідачем оплати орендної плати, тобто зобов`язання з її оплати припинилося фактичним виконанням цього зобов`язання з боку відповідача.

Крім того, на думку відповідача, оскільки станом на момент звернення до суду заборгованості за договором в нього не існувало, зазначене свідчить про безпідставність нарахування позивачем інфляційних.

Щодо позову в частині стягнення пені відповідач зазначає, що її позивачем нараховано поза межами строку позовної давності встановленої ст. 258 ЦК України. Як наслідок, відповідач наполягає на застосуванні до правовідносин щодо стягнення пені наслідків спливу позовної давності.

Також відповідач наполягає на тому, що при виготовленні витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку орендованої земельної ділянки за № 880 від 24.09.2013 були порушені вимоги чинного законодавства, що підтверджується відповідним експертним висновком.

Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 13407 від 15.06.2020) в якій просить суд заявлений позов задовольнити.

Зокрема позивач наполягає на безпідставності доводів відповідача стосовно того, що доданими відповідачем до відзиву платіжними дорученнями про сплату 993637,96 грн. сплачувалась заборгованість за спірний період, оскільки в цих платіжних дорученнях відсутні посилання про те, що сплата відбувалась саме за місяці які входять в спірний період з 07.07.2017 по 31.03.2018.

Також на думку Харківської міської ради, в силу ст. 11 ЦК України при визначенні розміру орендної плати за договором потрібно враховувати саме Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1996 № 786.

Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень в порядку та строк, встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 26.12.2019 по даній справі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.06.2020.

В судових засідання 30.06.2020, 20.07.2020, 03.08.2020, 17.08.2020, 25.08.2020 оголошувалась перерва за відповідними клопотаннями представників сторін, та в зв`язку з необхідністю надання сторонами додаткових пояснень по суті спору.

На стадії розгляду справи по суті відповідач надав суду письмові пояснення (вх. № 20435 від 07.09.2020) в яких наполягає на невірності визначення позивачем розміру орендної плати за договором. Також відповідач зазначає, що переплата орендних платежів, яка мала місце з 01.01.19 по 02.08.19, так само як і з 02.08.19 по 07.01.20 є платежами в рахунок погашення сум заборгованості за попередній період, а саме, за період з 07.07.17 по 31.03.2018 та за період з 01.04.18 по 31.12.18; що позивачем таке виконання було прийнято, оскільки кошти не повернуті, відмови позивача від отримання сум переплати не заявлялось, в інших справах по спірному договору оренди землі суми переплат за 2019-2020р.р. не розглядались.

На судове засідання 07.09.2020 прибув представник відповідача, який просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Позивач на судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Представник позивача звернувся до суду з клопотанням в якому просить суд відкласти розгляд справи на інший день в зв`язку з неможливістю його прибуття на дане судове засідання.

Однак, зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки позивачу були сотворені всі умови для реалізації своїх процесуальних, в т.ч. останній не був позбавлений можливості надати суду заяви по суті спору та направити в судове засідання свого представника.

Крім того, позивач, як юридична особа, у випадку неможливості прибуття на судове засідання одного представника, не позбавлена можливості направити на це засідання іншого представника.

Оскільки неявка на судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 23.03.2007 року між Харківською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал", як орендарем, укладено договір оренди землі (надалі – договір оренди), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Харківської міської ради від 24 листопада 2004 року № 198/04 "Про припинення та надання в користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення – землі промисловості, яка знаходиться м. Харків, вул. Магнітогорська, 1. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 8,1555 га, під забудовою 0,7938 га, інших угідь – 7,3617 га (пункт 2 договору оренди).

Пунктом 5 цього договору встановлено, що нормативна грошова оцінка становить 34 954 295 грн.

Сторонами узгоджено у пункті 8 договору оренди, що договір укладено строком до 01 листопада 2029 року

Згідно з абзацом 2 пункту 9 договору оренди розмір орендної плати в місяць згідно з довідкою № 165/06 від 11 грудня 2006 року становить 84 793,29 грн.

Пунктом 10 договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

За умовами пункту 11 договору оренди, орендна плата за земельну ділянку сплачується рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

У пункті 13 договору оренди сторони погодили, що розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів; внаслідок інфляції щорічно; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 36 договору оренди зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Факт прийняття відповідачем в оренду вищевказаної земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 03.08. 2007.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 року № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року та базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 року та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України (пункт 1.1 рішення). Пунктом 2 цього рішення передбачено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року застосовується з 01 січня 2014 року.

Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 року № 1269/13 "Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013 року" встановлено, що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року" вводиться в дію з 01.01. 2014 року. Зміни до договорів оренди землі, пов`язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові (пункти 2, 3 рішення).

З метою приведення господарських правовідносин між сторонами договору оренди у площину належного законодавчого регулювання, Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Харків-Капітал", в якого просила внести зміни до договору оренди, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору оренди землі в редакції, що викладена у прохальній частині позовної заяви.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02 серпня 2016 року у справі № 922/1558/16, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 28 грудня 2016 року, внесено зміни в пункт 5, пункт 9 договору оренди землі від 01 серпня 2007 року № 540767100045 у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки, зокрема, в частині зміни розміру орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Магнітогорській, 1 у м. Харкові площею 8,1555 га в зв`язку із зміною нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року.

Відповідно до вказаного рішення розмір орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою по вул. Магнітогорській, 1 у м. Харкові площею 8,1555 га згідно з розрахунком від 03 жовтня 2013 року № 71/14 на рік становить 5,6% від її нормативної грошової оцінки і складає 6284 850,15 грн., або в місяць – 523 737,51 грн.

При зверненні до суду з позовом по даній справі позивач зокрема зазначає, що відповідач має заборгованість за вказаним вище договором оренди за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 в сумі 3111263,45 грн.

Зазначений розмір заборгованості позивачем розраховано наступним чином.

Позивач з посиланням на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19 вважає, що орендна плата має вноситися відповідачем відповідно до умов договору із врахуванням інфляційних. При цьому, при здійсненні такого розрахунку має використовуватися п. 13 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1996 № 786.

Позивач зазначає, що розмір базової орендної плати за договором оренди землі від 01.08.2007 № 540767100045 з урахуванням додаткової угоди складає 6284850,15 грн., або в місяць - 523 737,51 грн.; що обов`язок сплачувати орендну плату в оновленому розмірі виник у відповідача з моменту ухвалення Вищим господарським судом України постанови від 28.12.2016 у справі № 922/1558/16; що базовим місяцем для розрахунку розміру орендної плати за договором оренди землі від 01.08.2007 №540767100045 (з урахуванням додаткової угоди, укладеної на підставі рішення суду) є грудень 2016 року, а починаючи з січня 2017 року орендна плата повинна розраховуватися та відповідно сплачуватися вже з урахуванням індексу інфляції.

Здійснивши відповідний розрахунок, позивач зазначає що за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 відповідача мав сплатити орендну плату в сумі 5148490,27 грн.

Відповідно до листа ГУ ДФС у Харківській області від 11.09.2018 № 21980/9/20-40-12-03-19 ТОВ «Харків-Капітал» сплачено орендну плату у такому розмірі:

- за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 2 626 035,56 грн.

- за період з 01.01.2018 по 31.08.2018 - 2 044 171,54 грн.

Виходячи із вищевказаного листа ГУ ДФС у Харківській області, ТОВ «Харків-Капітал» сплачено за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 (що складається із 25-ти днів липня 2017 року, 5 місяців 2017 року та 3 місяців 2018 року) 2037226,82 грн.

Тобто різниця між нарахованою позивачем та сплаченою відповідачем орендною платою за вказаний період становить 3111263,45 грн.

Обставини щодо стягнення зазначеної заборгованості стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв`язку з простроченням відповідачем сплати заборгованості з орендної плати нарахованої з 07.07.2017 по 31.03.2018, позивачем на підставі умов договору (п. 14) та відповідних вимог чинного законодавства України (ст. 231-232 ГК України, ст. ст. 610, 611, 549, 625 ЦК України) додатково нараховано до стягнення з відповідача 802116,42 грн. пені за загальний період прострочення з 23.12.2018 по 18.05.2020, а також 352195,02 грн. інфляційних за загальний період прострочення з квітня 2018 року по квітень 2020 року.

Однак, нарахований позивачем розмір заборгованості з орендної плати нарахованої з 07.07.2017 по 31.03.2018 відповідачем не визнається.

Зокрема, відповідач вважає безпідставними застосування позивачем при обчисленні розрахунку розміру орендної плати п. 13 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1996 № 786.

Відповідач також зазначає, що розмір базової орендної плати за договором оренди землі від 01.08.2007 № 540767100045 з урахуванням додаткової угоди складає 6284850,15 грн., або в місяць - 523 737,51 грн.; що обов`язок сплачувати орендну плату в оновленому розмірі виник у нього з моменту ухвалення Вищим господарським судом України постанови від 28.12.2016 у справі № 922/1558/16; що базовим місяцем для розрахунку розміру орендної плати за договором оренди землі від 01.08.2007 №540767100045 (з урахуванням додаткової угоди, укладеної на підставі рішення суду) є грудень 2016 року, а починаючи з січня 2017 року орендна плата повинна сплачуватися вже з урахуванням індексу інфляції.

Однак, на думку відповідача, розрахунок розміру орендної плати з урахуванням індексу інфляції повинен здійснюватися шляхом множення базового розміру орендної плати на місяць (523 737,51 грн.) на індекс інфляції в відповідному місяці за який вноситься орендна плата, а не шляхом множення на сукупний коефіцієнт індексу інфляції за всі місяці (тобто кумулятивно) по починаючи з січня 2017 року і по місяць оплати, як на цьому наполягає позивач.

Здійснивши власний розрахунок відповідач вважає, що за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 він мав сплатити орендну плату в сумі 4657631,47 грн. З посиланням на відповідні платіжні доручення про сплату орендної плати за вказаний період відповідач зазначає, що він сплатив на користь позивача 2116595,63 грн. орендної плати, в зв`яжу з чим, його борг на кінець спірного період у становив 2541035,84 грн.

В подальшому ж, як зазначає відповідач, його боргу перед позивачем з орендної плати за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 був погашений шляхом переплат орендної плати, що здійснювалася платіжними дорученнями на суму 993637,96 грн. кожне починаючи з березня 2019 року, і станом на момент звернення позивача до суду з позовом по даній справі такого боргу вже не існувало.

Крім того, на думку відповідача, оскільки станом на момент звернення до суду заборгованості за договором в нього не існувало, зазначене свідчить про безпідставність нарахування позивачем інфляційних.

Щодо позову в частині стягнення пені відповідач зазначає, що її позивачем нараховано поза межами строку позовної давності встановленої ст. 258 ЦК України. Як наслідок, відповідач наполягає на застосуванні до правовідносин щодо стягнення пені наслідків спливу позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, суд констатує, наступне.

Згідно з вимогами п. 11-12 договору оренди, орендна плата за земельну ділянку сплачується рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Платіжне доручення або квитанція мають містити в кодовому рядку обов`язкову інформацію про номер державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, за яку справляється плата, та строк за який здійснюється платіж.

В контексті зазначеного, суд приходить до висновку, що орендну плату за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 відповідач сплачував наступним чином (т. 2 а.с. 172-180).

- платіжним дорученням № 248 від 28.08.2017 на суму 207920,16 грн. сплачено орендну плату за липень 2017 року (відповідно за період з 07.07.2017 по 31.07.2017 сплачено 167677,54 грн.);

- платіжним дорученням № 360 від 26.09.2017 на суму 207920,16 грн. сплачено орендну плату за серпень 2017 року;

- платіжним дорученням № 555 від 26.10.2017 на суму 255507,74 грн. сплачено орендну плату за вересень 2017 року;

- платіжним дорученням № 693 від 22.11.2017 на суму 255507,74 грн. сплачено орендну плату за жовтень 2017 року;

- платіжним дорученням № 835 від 27.12.2017 на суму 255507,74 грн. сплачено орендну плату за листопад 2017 року;

- платіжним дорученням № 991 від 26.01.2018 на суму 255507,74 грн. сплачено орендну плату за грудень 2017 року;

- платіжним дорученням № 1136 від 23.02.2018 на суму 255523,40 грн. сплачено орендну плату за січень 2018 року;

- платіжним дорученням № 1465 від 24.04.2018 на суму 255523,40 грн. сплачено орендну плату за березень 2018 року;

Таким чином, за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 відповідачем сплачено 1908675,46 грн.

Щодо платіжного доручення № 106 від 26.07.2017 на суму 207920,16 грн. (т. 2 а. с. 171) яким, як зазначає відповідач, він сплачував орендну плату з 07.07.2017 по 31.07.2017 в сумі 167677,55 грн., суд зазначає, що наведена відповідачем інформація не відповідає дійсності, оскільки призначенням платежу в даному платіжному дорученні вказано «13050200 орендна плата за землю за 06.2017», тобто цим платіжним дорученням сплачено орендну плату за попередній період, а саме, червень 2017 року, який не входить до періоду за який позивач вимагає стягнення заборгованості. До того ж, сплата орендної плати за липень, як вже зазначалось, відбулася платіжним дорученням № 248 від 28.08.2017.

Як наслідок, сплата платіжним дорученням № 106 від 26.07.2017 суми 207920,16 грн., а також частина оплати платіжним дорученням № 248 від 28.08.2017 суми 40242,62 грн. мала враховуватися при розрахунку заборгованості з орендної плати в межах справи № 922/3137/19 про стягнення заборгованості з 07.05.2017 по 06.07.2017, що також перебувала на розгляді господарського суду Харківської області.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, починаючи з березня 2019 року відповідач почав вносити на користь позивача орендну плату в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору оренди, а саме (т. 2 а. с. 184-190, т . 3 а. с. 30, ):

- платіжним дорученням № 2985 від 26.03.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за лютий 2019 року;

- платіжним дорученням № 3178 від 19.04.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за березень 2019 року;

- платіжним дорученням № 3274 від 27.05.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за квітень 2019 року;

- платіжним дорученням № 3404 від 20.06.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за травень 2019 року;

- платіжним дорученням № 3573 від 26.07.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за червень 2019 року;

- платіжним дорученням № 3691 від 18.08.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за липень 2019 року;

- платіжним дорученням № 3788 від 26.09.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за серпень 2019 року;

- платіжним дорученням № 4006 від 23.10..2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за вересень 2019 року;

- платіжним дорученням № 4128 від 26.11.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за жовтень 2019 року;

- платіжним дорученням № 4280 від 23.12.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за листопад 2019 року;

- платіжним дорученням № 4492 від 24.01.2020 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за грудень 2019 року;

- платіжним дорученням № 4685 від 24.02.2020 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за січень 2020 року;

- платіжним дорученням № 4787 від 24.03.2020 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за лютий 2020 року;

- платіжним дорученням № 5155 від 19.06.2020 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за квітень 2020 року;

Відповідач у відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях наполягає на тому, що внесена ним вказаними платіжними дорученнями переплата орендної плата за відповідні місяці має бути врахована судом як орендна плата, яка внесена за попередні місяці, за які у відповідача існує борг, та відповідно просить суд зарахувати внесену переплату в рахунок боргу який в нього існував за період з 07.07.2017 по 31.03.2018.

Позивач в процесі розгляду даної справи наполягає на тому, що внесену відповідачем переплату не можна зараховувати в рахунок оплати боргу за період з 07.07.2017 по 31.03.2018, оскільки в призначеннях платежу у вказаних платіжних дорученнях вказані конкретні місяці за які відповідачем внесено орендну плату.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. ч. 2, 5 цієї статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір та інші правочини та юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з вимогами ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з п.п. 289.1 – 289.2 статті 289 Податкового кодексу (в редакція яка діяла станом на час нарахування орендної плати за договором) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізм їх застосування є різними як за правовим змістом так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України). Більше того, різні числові показники індексації нормативної грошової оцінки та індексу споживчих цін за 2016, 2017, 2018 роки підтверджують відмінність цих двох показників.

Як свідчать матеріали справи, в провадженні Верховного суду перебувала касаційна скарга ТОВ «Харків-Капітал» на рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 у справі № 922/1658/19 за позовом Харківської міської ради до ТОВ ?Харків-Капітал? про стягнення 1 549 603,26 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 01.08.2007 за період з 07.03.2017 по 06.05.2017 (тобто предметом розгляду суду в межах справи № 922/1658/19 є позов про стягнення заборгованості за тим же договором оренди землі від 01.08.2007, що і в межах даної справи, однак за інший період користування).

За результатами розгляду скарги Верховним судом прийнято постанову від 16.03.2020 по справа № 922/1658/19 в якій викладено певні правові висновки, які мають істотне значення для розгляду даної справи.

Зокрема Верховний Суд у вказаній постанові виходячи з аналізу зазначених правових норм, встановив, що за загальним правилом індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до господарського суду з заявою про зміну підстав позову (вх. № 11127 від 18.05.2020) позивач зокрема здійснив розрахунок розміру орендної плати з урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного суду від 16.03.2020 по справа № 922/1658/19.

Позивач вважає, що орендна плата має вноситися відповідачем відповідно до умов договору із врахуванням індексації інфляції. При цьому, при здійсненні такого розрахунку має використовуватися п. 13 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1996 № 786.

Розглянувши матеріали справи, суд погоджується з методикою, за якою позивач здійснює розрахунок орендної плати.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

При цьому, частинами 9-11 ст. 11 ГПК України також передбачено, що якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті. Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Частиною 6 ст. 4 ЦК України передбачено, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 8 ЦК України також передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Згідно з ч. 6 ст. 4 ЦК України, цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Обов`язок сплачувати орендну плату в оновленому розмірі виник у відповідача з моменту ухвалення Вищим господарським судом України постанови від 28.12.2016 у справі № 922/1558/16 про визнання додаткової угоди до договору оренди землі від 01.08.2007 № 540767100045 укладеною.

В даному випадку розмір базової орендної плати за договором оренди землі від 01.08.2007 № 540767100045 з урахуванням додаткової угоди складає 6284850,15 грн., або в місяць - 523 737,51 грн., при цьому базовим місяцем для розрахунку розміру орендної плати (з урахуванням додаткової угоди, укладеної на підставі рішення суду) є грудень 2016 року, а починаючи з січня 2017 року орендна плата повинна визначатися та відповідно сплачуватися вже з урахуванням індексу інфляції.

Суд констатує, що формулу обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації умовами договору оренди землі від 01.08.2007 № 540767100045 не узгоджені. Так само не узгоджене відповідне питання і на законодавчому рівні.

ПП. 289.2 статті 289 Податкового кодексу, на який посилається відповідач, передбачає індексацію нормативної грошової оцінки земель та на цій підставі визначати розмір орендної плати, тоді як в даному випадку, як зазначив Верховний суд у постанові від 16.03.2020 по справа № 922/1658/19, при щомісячному розрахунку розміру орендної плати за договором необхідно індексувати саме базовий розмір орендної плати.

Постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 затверджено Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу (далі – Методика).

Дану Методику розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзвязку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Дана методика дійсно не регулює питання щодо порядку здійснення розрахунку розміру орендної плати за землю комунальної власності, як на цьому наполягає відповідач.

Однак, саме дана Методика регулює подібні за змістом цивільні відносини (розрахунок орендної плати з урахуванням індексації), як і ті, що існують між сторонами в межах даної справи. За таких обставин, суд на підставі положень ч. 6 ст. 4, ст. 8 ЦК України, ч. 9-11 ст. 11 ГПК України приходить до висновку про можливість врахування та застосування певних положень Методики при розгляді даної справи.

Пунктом 13 зазначеної методики передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Суд зазначає, що така формула розрахунку відповідає правовій природі інфляційних нарахувань яка полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Разом з тим, наданий відповідачем розрахунок щомісячної орендної плати, здійснений шляхом множення базового розміру орендної плати за грудень 2016 (що дорівнює 523 737,51 грн.) на відповідний індекс інфляції який існував в цьому місяці та без врахування індексів інфляції які існували в попередні місяці, не передбачено жодним нормативно-правовим актом та не відповідає самій правовій природі інфляційних нарахувань, що полягають в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Посилання відповідача з цього приводу на висновки, викладені в постанові Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2020 по справі 922/3137/19, суд вважає безпідставними, оскільки в силу Закону вони не є обов`язковими для суду при розгляді даної справи.

Здійснивши з урахуванням зазначеного відповідний розрахунок орендної плати за договором, суд приходить до висновку, що за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 відповідач мав внести орендну плату в загальній сумі 5148490,27 грн.

Однак, як вже зазначалося вище, відповідач протягом серпня 2017 – квітня 2018 відповідними платіжними дорученнями вніс орендну плату лише в сумі 1908675,46 грн.

Таким чином, станом на кінець звітного періоду відповідач мав перед позивачем заборгованість в сумі 3293814,81 грн. З них заявлено до стягнення позивачем в межах даної справи суму 3111263,45 грн.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, починаючи з березня 2019 року відповідач почав вносити на користь позивача орендну плату в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору оренди, а саме (т. 2 а. с. 184-190, т . 3 а. с. 30, ):

- платіжним дорученням № 2985 від 26.03.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за лютий 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 660066,82 грн. (переплата становить 333571,14 грн.);

- платіжним дорученням № 3178 від 19.04.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за березень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 663367,15 грн. (переплата становить 330270,81 грн.);

- платіжним дорученням № 3274 від 27.05.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за квітень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 669337,45 грн. (переплата становить 324300,51 грн.);

- платіжним дорученням № 3404 від 20.06.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за травень 2019 року тоді як за даними позивача мав внести 676030,82 грн. (переплата становить 317607,14 грн.);

- платіжним дорученням № 3573 від 26.07.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за червень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 680763,04 грн. (переплата становить 312874,92 грн.);

- платіжним дорученням № 3691 від 18.08.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за липень 2019 року тоді як за даними позивача мав внести 677359,22 грн. (переплата становить 316278,74 грн.);

- платіжним дорученням № 3788 від 26.09.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за серпень 2019 року тоді як за даними позивача мав внести 673295,06 грн. (переплата становить 320342,90 грн.);

- платіжним дорученням № 4006 від 23.10..2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за вересень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 671275,17 грн. (переплата становить 322362,79 грн.);

- платіжним дорученням № 4128 від 26.11.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за жовтень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 675947,10 грн. (переплата становить 317690,86 грн.);

- платіжним дорученням № 4280 від 23.12.2019 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за листопад 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 680705,92 грн. (переплата становить 312932,06 грн.);

- платіжним дорученням № 4492 від 24.01.2020 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за грудень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 681386,63 грн. (переплата становить 312251,35 грн.);

- платіжним дорученням № 4685 від 24.02.2020 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за січень 2020 року, тоді як за даними позивача мав внести 680023,86 грн. (переплата становить 313614,10 грн.) ;

- платіжним дорученням № 4787 від 24.03.2020 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за лютий 2020 року, тоді як за даними позивача мав внести 681383,91 грн. (переплата становить 312254,05 грн.);

- платіжним дорученням № 5155 від 19.06.2020 на суму 993637,96 грн. внесено оплату за квітень 2020 року, тоді як за даними позивача мав внести 684774,48 грн. (переплата становить 308863,48 грн.);

Відповідач у відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях наполягає на тому, що внесена ним вказаними платіжними дорученнями переплата орендної плата за відповідні місяці має бути врахована судом як орендна плата, яка внесена за попередні місяці, за які у відповідача існує борг, та відповідно просить суд зарахувати внесену переплату в рахунок боргу який в нього існував за період з 07.07.2017 по 31.03.2018.

Розглянувши матеріали справи, та враховуючи те, що відповідні платежі були здійснені саме на виконання умов договору оренди землі № 540767100045; що сплачена в більшому розмірі орендна плата не поверталася відповідачу з посилання на ці обставини а зараховувалася як внесена орендна плата за договором; що сплачені орендні платежі в більшому розмірі в рахунок орендної плати при розгляді судових справ (зокрема по справах № 922/3137/19 та № 922/1658/19) про стягнення боргу за попередні періоди не враховувалася; що відповідач в процесі розгляду справи просить суд зарахувати внесену переплату в рахунок боргу який в нього існував за період з 07.07.2017 по 31.03.2018; суд виконуючи завдання господарського судочинства та керуючись принципом верховенства права, вважає за необхідне врахувати здійснені переплати в рахунок боргу, що існував у відповідача за період з 07.07.2017 по 31.03.2018.

Як свідчить здійснений розрахунок, внаслідок зарахування переплат в рахунок існуючого боргу станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі (26.12.2019) відповідач мав перед позивачем борг з орендної плати за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 в сумі 106895,73 грн.

В подальшому цей борг також було погашено внаслідок здійснення переплати боргу платіжним дорученням № 4492 від 24.01.2020 на суму 993637,96 грн. про внесення оплати за грудень 2019 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 3224198,37 грн.

При цьому в частині позову про стягнення 106895,73 грн. провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України в зв`язку з відсутністю предмета спору.

Щодо позову в частині стягнення інфляційних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Як свідчать матеріали справи, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань зі сплати орендної плати за договором, оскільки не вносив її в строк, передбачений умовами цього договору. Зазначене, з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України, надає позивачу право на нарахування інфляційних за весь період прострочення.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, інфляційні в сумі 352195,02 грн. останнім нараховано за прострочення виконання зобов`язань зі сплати суми боргу в розмірі 3111263,45 грн. за період з квітня 2018 року по квітень 2020 року.

Однак, враховуючи факт зарахування здійснених відповідачем переплат за період з березня 2019 по січень 2020 в рахунок сплати боргу основного боргу за період з 07.07.2017 по 31.03.2018, розмір інфляційних також підлягає перерахунку.

Здійснивши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення 294740,67 грн. інфляційних. В решті позову про стягнення інфляційних слід відмовити в зв`язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.

При здійсненні розрахунку суд враховував розміру боргу який існував у відповідача на відповідний період прострочення виконання зобов`язання, за виключенням періоду з 01.04.2018 по 01.03.19 за який позивачем нараховано інфляційні на суму боргу 311263,45 грн. (оскільки в силу положень ст. 14 ГПК України суд розглядає позов виключно в межах заявлених вимог)

Щодо позову в частині стягнення пені суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 14 укладеного між сторонами договору оренди, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені законодавством, справляється пеня із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення платежу. Пеня нараховується разом з заборгованістю.

Як свідчать матеріали справи, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань зі сплати орендної плати за договором, оскільки не вносив її в строк, передбачений умовами цього договору. Зазначене, з урахуванням вказаних положень договору та закону, надає позивачу право на нарахування пені з урахуванням обмежень, встановлених вказаними умовами договору.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, пеню останнім нараховано на суму боргу в розмірі 3111263,45 грн. за період прострочення з 23.12.2018 по 18.05.2020.

Однак, такий розрахунок позивачем здійснено без врахування обмежень щодо можливого строку нарахування, передбаченого п. 6 ст. 232 ГК України.

До того ж, оскільки згідно з умовами договору орендну плату відповідач має вносити щомісячно протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, відповідно право на нарахування пені виникає в перший день після сплину місяця в якому мала вноситися оплата. Зазначене також не було враховано позивачем при здійсненні розрахунку.

Зокрема за прострочення внесення орендної плати за березень 2018 року (тобто кінцевий місяць за який позивач вимагає стягнення орендної плати) пеня може нараховуватися до 31 жовтня 2018 року.

Разом з тим, ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1-2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна давність щодо стягнення пені за прострочення внесення орендної плати за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 сплинула 31.10.2019.

З позовом по даній справі позивач звернувся 26.12.2019, тобто з пропуском строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

У відзиві на позовну заяву відповідач наполягає на застосуванні до спірних правовідносин щодо стягнення пені наслідків спливу строку позовної давності. Таку ж заяву оголошено представником відповідача в судових засіданнях в процесі розгляду даної справи.

Згідно з частинами 3-4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення 802116,42 грн. пені.

Згідно з п. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення поданого позивачем позову, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 4421,11 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал" (адреса: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 92-А, корп. В, кімната 1608-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 32562659) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243):

294740,67 грн. інфляційних;

4421,11 грн. судового збору.

В частині позову про стягнення 106895,73 грн. заборгованості зі сплати орендної плати провадження у справі закрити.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "16" вересня 2020 р.

Суддя О.І. Байбак