Рішення № 91589122, 15.09.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/570/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз"

до відповідача: Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради

про стягнення в сумі 1 134 277,71грн.

секретар судового засідання: Коваль С.М.;

Представники:

Від позивача: Янкевич Л.Д.;

Від відповідача: Педич Д.П.;

ОПИС СПОРУ

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради про стягнення в сумі 1 134 277,71 грн., з яких: 1 091 241,52 грн. заборгованість за послуги з розподілу природного газу, 29 970,38 грн. пені, 4 973,20 грн. три відсотки річних, 8 092,21 грн. інфляційні витрати.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору з розподілу природного газу №09420DQZ24DT016 від 01 січня 2016 року.

Позивач зазначає, що в січні-травні 2020 року відповідачу надано послуги з розподілу природного газу на загальну суму 1 091 241,52 грн., відповідач зобов`язання у визначений договором строк не виконав, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати.

25 серпня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав, та просив суд повернути позивачу 50 % судового збору, сплачено про поданні позову.

Також відповідач просив суд зменшити розмір пені та 3% річних на 99 відсотків.

15 вересня 2020 року позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якого позивач просив суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені та 3% річних.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов.

В судовому засіданні представники відповідач визнав позовні вимоги та просив суд зменшити розмір нарахованої пені та 3% річних з підстав зазначених у відзиві на позов.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 16 червня 2020 року відкрито провадження у справі №918/570/20, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09 липня 2020 року.

Ухвалою суду від 09 липня 2020 року підготовче засідання відкладено на 23 липня 2020 року.

Ухвалою суду від 23 липня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 27 серпня 2020 року.

25 серпня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 27 серпня 2020 року оголошено перерву до 15 вересня 2020 року.

15 вересня 2020 року позивачем подано відповідь на відзив.

15 вересня 2020 року позивачем подано клопотання про закінчення підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

15 вересня 2020 року відповідачем подано заяву про закінчення підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

Згідно з правилами частини 6 статті 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Відповідно до положень статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи подані сторонами клопотання про перехід до розгляду справи по суті, та враховуючи визнання відповідачем позову, суд вважає за необхідне закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

15 вересня 2020 року відповідач також подав суду заяву про розстрочення рішення суду з дати його ухвалення на 12 місяців із оплатою рівними частинами ухваленої судом суми боргу.

Положеннями статті 331 Господарського процесуального кодексу України унормовано порядок розстрочення виконання судового рішення. За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Вказану заяву відповідача суд залишив без розгляду, оскільки таку заяву було подано передчасно, до початку розгляду справи по суті та до прийняття відповідного сдуового рішення.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Згідно зі змістом заяви-приєднання №09420DQZ24DT016 від 01 січня 2016 року, ознайомившись з умовами типового договору розподілу природного газу споживач (КП "Дубнокомуненегія") приєдналося до умов договору з розподілу природного газу, типові умови якого затверджені постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2498.

Відповідно до умов пункту 1.3. договору, цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Згідно з умовами пункту 2.1 розділу II договору, оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

Відповідно до умов пункту 2.3. розділу II договору, при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газорозподільних систем. Оператор ГРМ зобов`язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту цього договору та Кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до положень пункту 5.1. розділу V договору, облік (утому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРМ та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

Умовами пункту 5.2. розділу V договору передбачено, що визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим договором.

Якщо комерційний вузол обліку встановлений не на межі балансової належності сторін (точка вимірювання не збігається з точкою комерційного обліку), фактичний об`єм природного газу визначається з урахуванням втрат та витрат природного газу між точкою вимірювання і межею балансової належності сторін шляхом їх додавання/віднімання до/від об`єму природного газу, визначеного комерційним вузлом обліку в точці вимірювання, відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

Для визначення об`єму розподілу та споживання природного газу беруться дані комерційного вузла обліку оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного вузла обліку в оператора ГРМ беруться дані комерційного вузла обліку споживача.

Відповідно до умов пункту 5.3. розділу V договору, за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі газорозподільних систем.

Положеннями пункту 5.4. розділу V договору встановлено, що порядок визначення об`єму розподіленого споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об`ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та з урахуванням вимог цього договору.

У пункті 6.1. розділу VI договору визначено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Згідно з умовами пункту 6.2. розділу VI договору, тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо його встановлення.

До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта споживача відповідно до Кодексу газорозподільних систем, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими регулятором для оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.

Відповідно до умов пункту 6.3. розділу VI договору, величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.

Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.

Положеннями пункту 6.4. розділу VI договору передбачено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Згідно зі змістом пункту 6.5. розділу VI договору, у випадку якщо споживач, що не є побутовим, в установленому Кодексом ГРМ порядку самостійно здійснив замовлення величини річної потужності по всіх його об`єктах (об`єкту) в газорозподільній зоні відповідного оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік та фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність, споживач, що не є побутовим, зобов`язаний з моменту перевищення фактичного обсягу над заявленим здійснювати оплату вартості перевищення річної замовленої потужності, велична якої визначається за формулою.

Згідно з умовами пункту 6.6. розділу VI договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Як видно з наданих позивачем актів наданих послуг (а.с. 26-30) позивач надав відповідачу послуги з розподілу природного газу, що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу за січень-травень 2020 року на загальну суму 1 091 241, 52 грн.

Доказів оплати наданих послуг відповідач суду не надав.

Умовами пункту 8.2. розділу VIIІ договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивач керуючись пунктом 8.2. договору нарахував відповідачу 29 970,38 грн. пені.

Також позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 4 973,20 грн. та 8 092,21 грн. інфляційних втрат відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються правовідносин щодо надання послуг з розподілу природного газу. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги, нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних обґрунтованими, при цьому відповідач визнав позовні вимоги.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 40 Закону України "Про ринок природного газу", розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.

За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.

Договір розподілу природного газу є публічним.

За наявними в матеріалах справи доказами, суд встановив, що у січні-травні 2020 року позивач надав відповідачу послуги з розподілу природного газу на загальну суму 1 091 241,52 грн. Відповідач надані послуги у встановлений договором строк не оплатив. Відтак станом на час розгляду справи у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в сумі 1 091 241,52 грн., яка визнана відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд бере до уваги, що згідно з положеннями частини 2 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши нарахування позивачем пені в сумі 29 970,38 грн., 4 973,20 грн. 3% річних та 8 092,21 грн. інфляційних втрат, суд робить висновок, що розрахунок неустойки, річних та інфляційних є законним та обґрунтованим. Разом з тим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та 3 % річних на 99 відсотків.

Вказане клопотання аргументоване тим, що відповідач не заперечує обов`язку з оплати наданих послуг, проте однією з причин несвоєчасної оплати за надану послугу є арешт коштів відповідача та несвоєчасний розрахунок споживачів за використану теплову енергію.

Відповідач є підприємством комунальної форми власності та займається виробництвом, транспортуванням та розподіленням теплової енергії, по встановлених тарифах, збиток підприємства становить 21,412 млн. грн., а сам боргу утворився без умислу боржника у час коли були заблоковані рахунки підприємства згідно постанов про арешт коштів боржника.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, за змістом частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України передбачені загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За змістом частини другої статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з приписами частини першої та другої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом пункту 8.2. укладеного сторонами правочину, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду навела у своїй постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Відтак, розглянувши подане клопотання, суд встановив, що позивач не довів наявності у нього збитків унаслідок прострочення боржника. А тому керуючись положеннями статті 233 Господарського кодексу України, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 625 Цивільного кодексу України, суд, враховуючи баланс інтересів сторін, вважає за можливе зменшити розмір пені та 3 процентів річних на 50%, зокрема пені з 29 970,38 грн. до 14 985,19 грн. та 3% річних з 4 973,20 грн. до 2 486,60 грн.

Відповідно до приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

На думку суду, встановлені обставини щодо невиконання відповідачем договірних зобов`язань з своєчасної оплати наданих послуг, свідчать про порушення відповідачем прав позивача. Суд погоджується з аргументами позивача стосовно обґрунтованості вимог про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 % річних. А отже суд робить висновок, що позовні вимоги про стягнення 1 091 24 грн. 52 коп. заборгованості, 14 985 грн. 19 коп. пені, 2 486 грн. 60 коп. трьох відсотків річних, 8 092 грн. 21 коп. інфляційних втрат є законними, ґрунтуються на положеннях укладеного між сторонами договору та нормах чинного законодавства України.

При цьому суд вважає за необхідне частково задоволити клопотання відповідача про зменшення пені та 3 % річних.

Враховуючи положення статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 625 Цивільного кодексу України, суд вважає за можливе зменшити розмір пені та процентів річних на 50%.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно із нормами статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до положень частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд керуючись статтею 130 Господарського процесуального кодексу України та статтею 7 Закону України "Про судовий збір" вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 8 507 грн. 08 коп. судового збору (50 відсотків, сплачених при поданні позову).

Решта судового збору в розмірі 8 507 грн. 08 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" (35600, Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вул. Костянтина Острозького 23, код ЄДРПОУ 13971076 ) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, Рівненська область, м. Рівне, вул. Івана Вишенського 4, код ЄДРПОУ 03366701) 1 091 241 (один мільйон дев`яносто одна тисяча двісті сорок один) грн. 52 коп. заборгованості, 14 985 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять) грн. 19 коп. пені, 2 486 (дві тисячі чотириста вісімдесят шість) грн. 60 коп. трьох відсотків річних, 8 092 (вісім тисяч дев`яносто два) грн. 21 коп. інфляційних втрат та 8 507 (вісім тисяч п`ятсот сім) грн. 08 коп. судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 14 985 грн. 19 коп. пені та 2 486 грн. 60 коп. трьох відсотків річних відмовити.

4. Ухвалою суду повернути позивачу з державного бюджету 8 507 грн. 08 коп. судового збору.

Позивач (Стягувач): Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, Рівненська область, м. Рівне, вул. Івана Вишенського 4, код ЄДРПОУ 03366701).

Відповідач (Боржник): Комунальне підприємство "Дубнокомуненергія" (35600, Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вул. Костянтина Острозького 23, код ЄДРПОУ 13971076).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено 17 вересня 2020 року.

Суддя Качур А.М.