Рішення № 91589107, 15.09.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/597/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, код ЄДРПОУ 03366701)

до відповідача Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (35700, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шкільна, 40А, код ЄДРПОУ 30032556)

про стягнення в сумі 1 093 270,67 грн.

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: Янкевич Л.Д.;

від відповідача: Педич Д.П..

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради в якому просить, посилаючись на порушення умов типового Договору розподілу природного газу для споживача, що не є побутовим, на підставі заяви-приєднання №09420UOWFFET016 від 01.01.2016 р., стягнути 1 068 618,29 грн. заборгованості за надану послугу з розподілу природного газу, 17 405,53 грн. пені за період з 11.03.2020 р. по 10.06.2020 р., 4144,86 грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2020р. по 31.05.2020 р., та 3 101,99 грн. 3 % річних за період з 11.03.2020 р. по 10.06.2020 р..

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 19.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

25 серпня 2020 року Відповідач через відділ канцелярії та документального забезпечення суду подав відзив на позовну заяву, в якому погодився із наявною заборгованістю та наголосив на тому, що КП "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради є підприємством комунальної форми власності і займається виробництвом, транспортуванням та розподіленням теплової енергії населенню, підприємствам та організаціям по м. Здолбунів по встановлених тарифах. Підприємство існує лише із діючого тарифу на теплову енергію, яка подається лише в опалювальний період, збиток підприємства станом на 31.12.19р. становить 12,7 млн. грн.. Здійснення оплати за розподіл природного газу залежить виключно від розрахунків споживачів з Відповідачем за спожиту теплову енергію. Крім того, як зауважує Відповідач, підприємство не може самостійно розпоряджатися своїми коштами, адже відповідно до Постанови КМУ від 18.06.2014р. №217 Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг розраховує і затверджує нормативи перерахування коштів, що надходять, як оплата за теплову енергію від усіх споживачів на рахунки банку, який в свою чергу автоматично розподіляє їх. Кошти, що поступають на основний рахунок підприємства використовуються на придбання твердого палива, податки, плату за електроенергію та заробітну плату.

Відповідач також зазначає, що за рахунок щоденних відрахувань коштів на погашення заборгованості з розподілу природного газу заборгованість за дану послугу станом на 15.09.2020р. частково оплачена.

Як зазначає Відповідач, аналізуючи ст. 16 ЦКУ, яка визначає, що саме може бути збитками, збитків в розумінні цієї статті Позивачу не завдано.

Також Відповідач посилається на ч.3 ст. 551 ЦК України, якою встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення та на ст. 233 ГК України, яка також передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

КП "Здолбунівкомуненергія" з 13.06.17р. перебуває в реєстрі підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Враховуючи вищевикладене, та те, що підприємство за 2019 р. отримало 12,7 млн. грн. збитків і те, що закони та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини виконавців і споживачів комунальних послуг, в тому числі з теплопостачання, не сприяють підвищенню платіжної дисципліни, а масове невиконання судових рішень, відповідно до яких на користь КП "Здолбунівкомуненергія" стягнута заборгованість громадян та юридичних осіб за надані послуги теплопостачання, ускладнює належне виконання підприємством своїх зобов`язань по сплаті договірних зобов`язань, просить суд застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 2 ст. 233 ГК України та зменшити розмір пені та 3% річних до 99%.

У відповіді на відзив, який подав представник Позивача 01.09.20 р. до суду, останній наголосив на тому, що підстав для зменшення пені за прострочення оплати немає, оскільки право на зменшення неустойки у суду є виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" та як вбачається зі змісту зазначених вище норм законів, на думку Позивача, зменшення розміру заявленої Позивачем до стягнення пені, що є правом суду, можливе лише за виняткових обставин, а оскільки такий перелік виняткових обставин відсутній, то господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, має відмовити в задоволенні клопотання Відповідача про відмову у стягненні пені та 3% річних.

Крім того, зазначає, що Відповідачем станом на 27.08.2020 року частково проведена оплата в сумі 69904 грн. 89 коп., а відтак просить суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з останнього основний борг у сумі 998713 грн.40 коп., 17405,53 грн. пені, 3101,99 грн. 3% річних, 4144,86 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 01.09.20р. підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 15.09.20 року.

15.09.20р. позивач подав через відділ канцелярії та документального забезпечення суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача суму заборгованості 992298,19 грн., пеню в розмірі 17405,53 грн., 3% річних в розмірі 3101,99 грн. та 4144,86 грн. інфляційних втрат, та повернути судовий збір у зв`язку із зменшенням позовних вимог. Дана заява прийнята судом до розгляду.

15.09.20 р. від відповідача до суду надійшла заява, в якій останній зазначає, що розмір інфляційних втрат визнає повністю. Крім того, в даній заяві Відповідач просить із врахуванням вимог ст.331 ГПК України здійснити розстрочення рішення суду з дати його ухвалення, на 12 місяців із оплатою рівними частинами ухваленої судом суми боргу. Дана заява в частині вимог щодо розстрочення рішення суду не прийнята судом до розгляду, так як є передчасною, оскільки за нормами статті 331 ГПК України така заяв подається після ухвалення рішення на стадії його виконання.

В судовому засіданні 15.09.20р. представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог та просив їх задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.09.20 року надав пояснення та заперечення, з підстав викладених у відзиві та заяві, при цьому зазначив, що основний борг та інфляційні втрати визнає повністю, просив зменшити нараховані позивачем пеню та 3% річних до 99% .

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

При цьому господарський суд керувався наступним.

Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на підставі типового договору розподілу природного газу, який є публічним, та регламентує порядок і умови забезпечення добового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об"єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи, надається послуга з розподілу природного газу Комунальному підприємству «Здолбунівкомуненергія» Здолбунівської міської ради, про що підписана заява - приєднання № 09420U0WFFET016 від 01.01.2016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).

Відповідно до п. 1.3. Договору, цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк.

Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

За цим Договором (п.2.1 розділу II) Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Відповідно до пункту 2.3. розділу II Типового договору, при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим Договором, Сторони зобов`язуються керуватися Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем. Оператор ГРМ зобов`язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту цього Договору та Кодексу газорозподільних систем.

Порядок обліку природного газу, що передається Споживачу встановлено розділом V Типового договору, зокрема:

пунктом 5.1. передбачено, що облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається Оператором ГРМ та споживається Споживачем на межі балансової належності об`єкта Споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем;

пунктом 5.2. встановлено визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по Споживачу здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ та Споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим Договором.

Якщо комерційний вузол обліку встановлений не на межі балансової належності сторін (точка вимірювання не збігається з точкою комерційного обліку), фактичний об`єм природного газу визначається з урахуванням втрат та витрат природного газу між точкою вимірювання і межею балансової належності сторін шляхом їх додавання/віднімання до/від об`єму природного газу, визначеного комерційним вузлом обліку в точці вимірювання, відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

Для визначення об`єму розподілу та споживання природного газу беруться дані комерційного вузла обліку Оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного вузла обліку в Оператора ГРМ беруться дані комерційного вузла обліку Споживача.

Відповідно до пункту 5.3. за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі газорозподільних систем.

Пунктом 5.4. встановлений порядок визначення об`єму розподіленого Споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об`ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та з урахуванням вимог цього Договору.

Розділом VI Типового договору, зокрема пунктами 6.1., 6.2., 6.З., 6.4., 6.5., 6.6. передбачено, що:

6.1. Оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

6.2.Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.

До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта споживача відповідно до Кодексу газорозподільних систем, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.

6.3. Величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.

Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.

6.4. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

6.5. У випадку якщо Споживач, що не є побутовим, в установленому Кодексом ГРМ порядку самостійно здійснив замовлення величини річної потужності по всіх його об`єктах (об`єкту) в розподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік та фактичний яг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність, Споживач, що не є побутовим, зобов`язаний з моменту перевищення фактичного обсягу над заявленим здійснювати оплату вартості перевищення річної замовленої потужності, велична якої визначається за формулою.

6.6. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому йшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).

Як встановлено судом, в січні-травні 2020 р. позивачем надано відповідачу послугу з розподілу природного газу, що підтверджується актами наданих послуг: № РВЯ80001028 від 31.01.2020 року, №РВЯ80003503 від 29.02.2020 року, №РВЯ80005028 від 31.03.2020 року, №РВЯ80007511 від 30.04.2020 року, №РВЯ80009469 від 31.05.2020 року, підписаними позивачем та відповідачем, що, зокрема, не заперечується відповідачем, на загальну суму 1 659 225 грн. 49 коп.

Однак, зобов`язання по оплаті відповідачем не виконані, оплата за надані послуги з розподілу природного газу станом на день розгляду справи проведена частково, на суму 736 832,19 грн..

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань щодо оплати послуг за Відповідачем утворилась заборгованість, яка становить 992 298,19 грн. за період з січня по травень 2020 року.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На час розгляду справи доказів сплати Відповідачем основного боргу Позивачу в сумі 992 298 грн. 19 коп. матеріали справи не містять.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 992 298 грн. 19 коп. основного боргу згідно договору розподілу природного газу, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог Позивача про стягнення з Відповідача пені в розмірі 17405,53 грн., 3% річних в розмірі 3 101, 99 грн. за період з з 11.03.2020 р. по 10.06.2020 р. та 4144,86 грн. інфляційних втрат за період з 01.03.20р. по 31.05.2020 року суд зазначає наступне.

Статтею 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до п. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 40 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 2498 від 30.09.2015 р. (зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 36.11.2015 р. за № 1384/27829) затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі - повний договір).

Заявою-приєднання №09420U3OIOFT016 від 01.01.2016р. відповідач приєднався до умов Договору розподілу природного газу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що Відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання не виконав, за поставлений товар своєчасно не розрахувався, позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу, а також нарахованої пені та 3 % річних.

За ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вбачається з аналізу чинних норм законодавства, неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГКУ законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в розмірі 17405,53 грн., 3% річних в розмірі 3101,99 грн. за період з з 11.03.2020 р. по 10.06.2020 р., судом встановлено, що останній є арифметично вірний.

При цьому, Відповідач подав суду заяву, в якій суму боргу 992298,19 грн. за поставлений природний газ за період з січня по травень 2020 року визнає повністю. Крім того, просить пеню у розмірі 17405,53 грн. та 3% річних у розмірі 3101,99 грн. зменшити на 99%.

Пунктом 3 ст.3, ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В той же час, відповідно до норм статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи норми статті 233 Господарського кодексу України суд враховує, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Частина третя ст. 551 ЦК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.

Суд, вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру пені та 3% річних, що підлягають стягнення з боржника за прострочення грошового зобов`язання, та враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у Постанові від 18 березня 2020 року №902/417/18 бере до уваги таке.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до пункту 8.2 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

При дослідженні матеріалів справи судом було встановлено, що Відповідач є комунальним підприємством Здолбунівської міської ради який не має права здійснювати і займатися будь якою іншою діяльністю. Здійснення оплати за розподіл природного газу залежить виключно від розрахунків споживачів з Відповідачем за спожиту теплову енергію, що ускладнює належне виконання підприємством своїх зобов`язань по сплаті договірних зобов`язань.

Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, з урахуванням всіх конкретних обставин справи, має право при винесенні рішення при стягненні пені, зменшити також розмір 3% річних.

Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

З огляду на викладене, враховуючи наявні у справі матеріали, наведені доводи сторін, а також той факт, що у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків чи настання для нього інших негативних наслідків, а також поведінку кожної із сторін під час виконання умов договору, суд вбачає можливим зменшити розмір пені та 3% річних на 50% - до 8702,77 грн. та 1551,00 грн., відповідно.

Суд, здійснивши перерахунок нарахованих Позивачем інфляційних втрат за період з 01.03.2020 року по 31.05.2020 року прийшов до висновку, що наданий Позивачем розрахунок є вірним, відтак позовні вимоги про стягнення з Відповідача 4144,86 інфляційних втрат є законними, обґрунтованими, Відповідачем не спростованими, підтвердженими матеріалами справи.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 09 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд наголошує на недопустимості порушення одного з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 року - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме: стягнення з відповідача 1 006 696 грн. 82 коп., з яких - 992 298 грн. 19 коп. - основний борг, 8702 грн. 77 коп. - пені, 1551,00 грн. - 3 % річних, 4144,86 грн. інфляційних втрат. У решті позову в частині стягнення пені та 3 % річних позивачу слід відмовити у задоволенні.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог. Відтак позивачу підлягає поверненню сума судового збору від зменшеного розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи те, що Відповідачем визнано основний борг у сумі 992298,19 грн., то суд дійшов висновку про повернення Позивачу із Державного бюджету України 50 відсотків судового збору від визнаної суми, що становить 8618,13 грн.., сплаченого згідно платіжного доручення №161 від 15.06.2020 року, оригінал якого знаходяться у матеріалах справи.

Решта суми судового збору підлягає покладенню на Відповідача, так як спір виник внаслідок його неправомірних дій.

Керуючись статтями 129, 130, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір", суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (35700, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шкільна, 40А, код ЄДРПОУ 30032556) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, код ЄДРПОУ 03366701) 992 298 грн. 19 коп. - основний борг, 8702 грн. 77 коп. - пені, 1551 грн. 00 коп. - 3 % річних, 4144 грн. 86 коп. - інфляційні втрати та 7780 грн. 93 коп. судового збору.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 8702 грн. 77 коп. пені та 1551 грн. 00 коп. 3 % річних - відмовити.

4. Повернути Акціонерному товариству "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, код ЄДРПОУ 03366701) з Державного бюджету України 8618,13 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №161 від 15.06.2020 року, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи.

5. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2020 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.