Рішення № 91589054, 27.08.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2020 р. Справа № 917/477/20

м. Полтава

за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області, пл. Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область,39600

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК-Європлюс", вул.Торф`яна, 28, смт. Баришівка, Баришівський район, Київська область, 07501

про стягнення 92 717,01 грн.

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олійник Н. І.

Представники сторін згідно протоколу судового засідання.

Розглядається позовна заява про стягнення 92 717,01 грн. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за період з 20.07.2017р. по 17.03.2020р.

19.03.2020р. ухвалою суду залишено позовну заяву без руху.

30.03.2020р. ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 23.04.2020р. на 09-10 год.

Позивач в обгрунтування позовних вимог посилається на те, що у період з 20.07.2017 по 17.03.2020 включно відповідач по справі використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, плату за користування землею не здійснював, хоча земельна ділянка використовувалась для експлуатації та обслуговування будівлі автозаправочної станції по вул. Набережна лейтенанта Дніпрова, 91 у м. Кременчуці Полтавської області, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що і стало приводом подачі позову до суду.

Ухвалою суду від 28.05.2020р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, призначено розгляд справи на 21.07.2020р. на 09-30 год.

Ухвалою суду від 21.07.2020р. закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 27.08.2020р. на 11-30 год.

Від представника позивача до суду надійшов лист про розгляд справи без участі представника Кременчуцької міської ради Полтавської області. В листі зазначено, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі (вх. № 9192 від 27.08.2020р.).

Відповідач відзив на позов не надав, його представник в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце судового засідання відповідач повідомлений, що підтверджується поштовим повідомленням.

Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, справа розглядається за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 27.08.2020р. ухвалено рішення згідно ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20.07.2017р. ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “АРТФІНБРОК” передав у власність ТОВ “УПК-ЄВРОПЛЮС” будівлі автомобільної заправочної станції, що розташована по вул. Набережна лейтенанта Дніпрова, 91 у м. Кременчуці Полтавської області (а.с.10).

Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13.03.2020р., відповідач по справі є власником будівлі автомобільної заправочної станції, що розташована по вул. Набережна лейтенанта Дніпрова, 91 у м. Кременчуці Полтавської області (а.с.11).

Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 30.03.2018р. “Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці” відповідачу по справі було передано в оренду земельну ділянку площею 1130 кв.м (кадастровий № 5310436500:14:002:0213) для експлуатації та обслуговування будівлі автомобільної заправочної станції (код КВЦПЗ В 03.07) по вул. Набережна лейтенанта Дніпрова, 91 у м. Кременчуці Полтавської області (а.с.12).

Вказаним рішенням було встановлено плану за землю в розмірі 5% від грошової оцінки землі щорічно.

Так, у період з 20.07.2017р. по 17.03.2020р. включно відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, плату за землю не здійснював, що і стало приводом для звернення позивача з даним позовом до суду.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником будівлі автомобільної заправочної станції, що розташована по вул. Набережна лейтенанта Дніпрова, 91 у м. Кременчуці Полтавської області.

Відомості про правовстановлюючі документи на право користування земельною ділянкою, на якій розміщений вищезазначений об`єкт нерухомості, відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю (Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.09.2017р.,а.с.13).

Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 30.03.2018р. “Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці” відповідачу по справі було передано в оренду земельну ділянку площею 1130 кв.м. (кадастровий № 5310436500:14:002:0213) для експлуатації та обслуговування будівлі автозаправочної станції (код КВПЦЗ В 03.07) по вул. Набережна лейтенанта Дніпрова, 91 у м. Кременчуці Полтавської області.

Вищезазначеним рішенням встановлено плану за землю в розмірі 5% від грошової оцінки землі щорічно.

Відповідно до п. 13.2.3 цього рішення зобов`язано відповідача в шестимісячний термін замовити документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою; зареєструвати право оренди земельної ділянки в установленому законом порядку.

Відповідно до п. 13.2.5 рішення відповідача зобов`язано в місячний термін після державної реєстрації права оренди земельної ділянки нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 1130 кв.м. у розмірі 5% від грошової оцінки землі за період з дня прийняття цього рішення до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Спір виник у зв`язку з користуванням відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати, у зв`язку з чим позивач вказує на необхідність стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в сумі 92 717,01 грн. за період з 20.07.2017р. по 17.03.2020р. (включно).

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України “Про оренду землі” визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Матеріали справи не містять доказів оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою.

Земельна ділянка по вул. Набережна лейтенанта Дніпрова, 91 у м. Кременчуці Полтавської області загальною площею 1130 кв.м. є сформованою та їй призначено кадастровий номер 5310436500:14:002:0213.

Розмір доходу відповідача розрахований Кременчуцькою міською радою Полтавської області, як розмір плати за користування земельною ділянкою комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування і який не отримав позивач.

Розмір доходу відповідача (безпідставно збережених коштів) за період з 20.07.2017р. по 17.03.2020р. (включно) становить 92 717,01грн.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Отже, предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.

Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. При цьому згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права, проте, з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Таким чином, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016р. у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016р. у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017р. у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019р. у справі №912/1188/17.

Судом встановлено, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату.

Отже, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею у вигляді орендної плати, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

При розрахунку суми позовних вимог Кременчуцькою міською радою було враховано рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 21.04.2011 року “Про внесення змін до рішення міської ради від 23 вересня 2008 року “Про орендну плату за землю в м. Кременчуці” (а.с. 35), витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 02.10.2019р., відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 1130 кв.м. на 2019 рік складає 1 160 803,80 грн. (а.с. 31), ставку орендної плати відповідно рішення позивача - 5% від грошової оцінки землі щорічно (а.с. 12), коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель (а.с. 34) та понижуючий коефіцієнт до нормативної грошової оцінки згідно рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 02 лютого 2016 року “Про внесення змін до рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 29 травня 2012 року “Про розгляд протесту прокурора м. Кременчука від 23.01.2012 року №94-908 вих.№12 на рішення Кременчуцької міської ради від 27.12.2011 року “Про внесення змін до рішення міської ради від 24 листопада 2009 року “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Кременчука Полтавської області” (а.с.38).

Вищезазначені рішення не суперечать ст. 288 Податкового кодексу України, є чинними та обов`язковими до виконання відповідно до ст. 144 Конституції України.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 92 717,01 грн. за період з 20.07.2017р. по 17.03.2020р. (включно), суд вважає його правомірним, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 210, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК-ЄВРОПЛЮС", вул. Торф"яна, 28, селище міського типу Баришівка, Баришівський район, Київська область, 07501, ідентифікаційний код 32497680 на користь Кременчуцької міської ради Полтавської області, площа Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 24388300 - 92 717,01 гр. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати, 2 102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно частинами 1, 2 статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно статті 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Солодюк О.В.