Рішення № 91587757, 17.09.2020, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" вересня 2020 р. Cправа № 902/611/20

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" (вул. Вишнева, 24, м. Вінниця, 21037)

до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 19431,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги централізованого теплопостачання в сумі 19431,76 грн, з яких: 18057,04 грн - основного боргу, 468,63 грн - 3% річних та 906,09 грн - інфляційних втрат. Крім того, стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4250,00 грн.

У відповідності до вимог ч.ч. 6, 7 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

Виходячи з приписів наведених норм, суд 19.06.2020 звернувся до Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради з запитом № 902/611/20/824/20 про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані про ОСОБА_1 , у строки, визначені ч. 7 ст. 176 ГПК України.

07.07.2020 до суду від Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради надійшла відповідь від 01.07.2020, в якій зазначено, що згідно Реєстру територіальної громади м. Вінниці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 09.07.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/611/20 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву. При цьому такі строки були продовжені на строк дії карантину відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX.

Вказана ухвала вручена позивачу, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень, яке наявне в матеріалах справи.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Ухвала про відкриття провадження у справі направлена на адресу відповідача АДРЕСА_1 . Конверт з ухвалою повернувся до суду 22.07.2020 з відміткою відділення поштового зв`язку «За закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло. При цьому суд враховує, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX, закінчилися через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 №731-IX.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Комунальне підприємство "Вінницяоблтеплоенерго" (далі - позивач) є організацією, що надає населенню послуги централізованого теплопостачання відповідно до умов, визначених Правилами надання послуг населенню з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, Закону України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 р. № 2633-IV, Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017р. № 2189-VIII.

03 листопада 2017 року відповідач звернулась до позивача із заявою про укладення договору теплопостачання приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Пирогова, 157, опалювальною площею 45 кв.м. відповідно до договору оренди.

Незважаючи на зміст вищевказаної заяви відповідач ухилялася від фактичного укладення договору теплопостачання, що змусило позивача звернутися до неї із листом № 722/01-09 від 19.06.2019 р., додавши до нього проект відповідного договору та рахунки на оплату послуг з актами здачі-прийняття виконаних робіт за період з жовтня 2018 року по квітень 2019.

Направлений 26.06.2019 р. на адресу відповідача лист з додатками залишився без виконання та повернувся на адресу відправника із відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

15.07.2019 позивач повторно направив на адресу відповідача лист з додатками, даний лист також повернувся на адресу відправника із відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

За твердженням позивача, за період з жовтня 2018 року по березень 2020 року відповідач користувалася послугами централізованого теплопостачання, які надавав позивач, однак, при цьому, жодної оплати за надані послуги відповідач не здійснювала. Позивач надавав послуги централізованого теплопостачання за адресою здійснення відповідачкою підприємницької діяльності, а саме: м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 157 (приміщення магазину " Садиба ", загальна опалювальна площа 45,0 м2), що підтверджується опитувальним листом теплопостачання від 07.11.2017 р., копія опитувального листа наявна в матеріалах справи.

Станом на 11.06.2020 р. за відповідачем рахується заборгованість за спожиті послуги централізованого теплопостачання за період з жовтня 2018 року по лютий 2020 року в сумі 18057,04 грн., що підтверджується змістом оборотно-сальдової відомості та розрахунком суми боргу, наявного в матеріалах справи.

Вище викладені обставини, стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості за спожиті послуги централізованого теплопостачання в сумі 19431,76 грн, з яких: 18057,04 грн - основного боргу, 468,63 грн - 3% річних та 906,09 грн - інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 04.01.2017 ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець у виконавчому комітеті Вінницької міської ради, а 26 грудня 2019 року проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності даною фізичною-особою підприємцем.

Разом з тим, з огляду на положення ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що» припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язав пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, оскільки основне зобов`язання за Договором надання послуг не припинилося.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 04.12.2013 року у справі № 6-125цс13 передбачено, що у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

До таких же висновків дійшла і Велика палата Верховного суду в постанові від 05.06.2018 по справа № 338/180/17. Зокрема в цій же постанові Велика палата Верховного суду дійшла висновку, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

При цьому, в силу положень ч. 1 ст. 20 ГПК України, даний спір є підсудним саме господарському суду, що крім іншого підтверджується і судовою практикою, а саме постановою Великої палати Верховного суду від 05.06.2018 по справі № 338/180/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що основними обов`язками споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Порушуючи положення вищевказаних нормативно-правових актів відповідач не уклала з позивачем договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. №630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до висновків викладених у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2018 по справі № 904/7377/17, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Таким чином між позивачем та відповідачем встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг, а саме послуг з централізованого теплопостачання, на підставі відкритого особового рахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 ГК України).

Як зазначалось вище, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, додавши до них проект договору та рахунки на оплату послуг з актами здачі-прийняття виконаних робіт.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували оплату спожитих послуг централізованого теплопостачання в сумі 18057,04 грн. не надав та доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що вимога про стягнення заборгованості за спожиті послуги є обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 468,63 грн - 3% річних та 906,09 грн - інфляційних втрат.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, з поданого позивачем до суду розрахунку 3% річних та інфляційних втрат не можливо встановити періоди збільшення боргу, крім того в матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу позивача виставлених позивачем рахунків та актів здачі прийняття виконаних робіт за весь період надання послуг, крім направлених листами актів та рахунків за період з жовтня 2018 по квітень 2019. Ненадання суду відповідних доказів унеможливлює перевірку судом обґрунтованості нарахування позивачем інфляційного збільшення боргу та процентів річних за період визначений позивачем в розрахунку.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення 468,63 грн - 3% річних та 906,09 грн - інфляційних втрат судом залишаються без розгляду, як недоведені позивачем.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому ч. 1 ст. 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Натомість відповідачем не надано суду належних доказів на спростовування заявлених позовних вимог, щодо оплати наданих позивачем послуг.

За вказаних обставин у своїй сукупності, позов підлягає задоволенню частково.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України, пропорційно задоволеним вимогам.

Крім того, суд зазначає, що позивачем заявлено судові витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4250,00 грн. витрат на правничу допомогу, дані витрати підтверджуються Договором про надання правової допомоги №71/01-09-20 від 03.02.2020, Попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, рахунком №26-03/20 від 26.03.2020 на суму 4250,00 грн, Ордером серія ВН № 142634 від 11.06.2020, свідоцтвом про право заняття адвокатською діяльністю № 742 від 24.02.2012 та платіжним дорученням № 1190 від 27.03.2020 на суму 4250,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підтвердженими доказами.

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не подано суду клопотання про їх зменшення, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 191, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" (вул. Вишнева, 24, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 33649363) 18057,04 грн - заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, 1953,29 грн - витрат пов`язаних із сплатою судового збору та 3949,53 грн - витрат пов`язаних із наданням правової допомоги.

3. Позов в частині стягнення 468,63 грн - 3% річних та 906,09 грн - інфляційних втрат залишити без розгляду.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 17 вересня 2020 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Вишнева, 24, м. Вінниця, 21037)

3 - відповідачу ( АДРЕСА_1