Рішення № 91579773, 15.09.2020, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №813/1076/18

Провадження №2-а/443/60/20

РІШЕННЯ

іменем України

15 вересня 2020 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді Сливки С.І.,

за участю секретаря Кушнір М.І.,

представника позивача адвоката Багрія О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель – головний спеціаліст віддділу контролю за використанням та охороною земель у Дрогобицькому, Жидачівському, Сколівському, Стрийському районах та м.Дрогобичі – Мигул Руслан Михайлович Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, про скасування постанови,

встановив:

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель – головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Дрогобицькому, Жидачівському, Сколівському, Стрийському районах та м.Дрогобичі – Мигул Руслана Михайловича Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про накладення адміністративного стягнення №79-ДК/002П0/08/-18 від 16 лютого 2018 року.

В обґрунтування заявленого позову позивач покликається на те, що оскаржуваною постановою його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП, а саме ОСОБА_2 порушив вимоги ст.ст.125,126 ЗК України, здійснивши самовільне зайняття земельної ділянки водного фонду орієнтовною площею 2,2га, яка розташована на території Ходорівської міської ради (за межами населеного пункту Отиневичі біля млина). Однак, вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки інспектором не було взято до уваги пояснення ОСОБА_2 щодо того, що по земельній ділянці видано рішення сесії Отиневської сільської ради від 13 липня 2002 року №13 «Про виділення земельної ділянки несільськогосподарського призначення біля млина в с.Отиневичі», згідно якого СФГ ОСОБА_3 виділена заболочена земельна ділянка розміром 2,2га. За таких обставин, земельна ділянка перебуває у використанні СФГ ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 . Крім того, в оскаржуваній постанові не вказано дати вчинення правопорушення, адреси земельної ділянки, яка є предметом порушення, яким способом вчинено самовільне зайняття земельної ділянки.

Ухвалою від 11.05.2018 року справу прийнято до провадження Жидачівського районного суду Львівської області.

Розпорядженням керівника апарату Жидачівського районного суду Львівської області від 12.08.2020 року призначено повторний автоматичний авторозподіл справи.

Протоколом повторного автоматичного розподілу справи визначено ОСОБА_4 головуючим суддею у справі.

Ухвалою від 17.08.2020 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

10.09.2020 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що ОСОБА_2 було порушено вимоги ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, оскільки останній самовільно зайняв земельну ділянку водного фонду орієнтовною площею 2,2000 га, яка розташована на території Ходорівської міської ради Жидачівського району Львівської області (за межами населеного пункту с.Отиневичі біля млину). Факт вчинення правопорушення підтверджується складеними в присутності ОСОБА_2 актом обстження земельної ділянки від 16.02.2018р., актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 16.02.2018р., протоколом про адміністративне правопорушення від 16.02.2018р. Крім того, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 було надано можливість надати пояснення. Постанова від 16.02.2018р. відповідає вимогам ст.283 КУпАП.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, хоч про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Однак, відповідно до вимог ч.3 ст. 205 КАС України його неявка не є перешкодою для слухання справи по суті.

Третя особа в судове засідання повторно не з`явився, хоч про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відповідно до вимог ч.3 ст. 205 КАС України, його неявка не є перешкодою для слухання справи по суті.

Заслухавши пояснення представника позивача, суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини.

Згідно з ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

З диспозиції ст.53-1 КУпАП видно, що відповідальність за вказаною статтею настає за самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Зі змісту наведеної норми Закону випливає, що самовільне зайняття земельної ділянки має місце лише у випадку відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.126 ЗК України).

Вказані норми Закону вказують на момент виникнення права на земельну ділянку, який пов`язується з необхідністю оформлення речових прав на земельну ділянку та прямо не передбачають відповідальності за порушення порядку оформлення речових прав на земельну ділянку.

Рішенням Отиневської сільської ради від 13 липня 2002 року №13 «Про виділення земельної ділянки несільськогосподарського призначення біля млина в с.Отиневичі» вирішено виділити СФГ ОСОБА_3 заболочену земельну ділянку розміром 2,2га біля млина в с.Отиневичі та зобов`язано останнього виготовити відповідні документи на земельну ділянку, згідно чинного законодавства /а.с.18/.

Тобто, вищевказана земельна ділянка була виділена СФГ ОСОБА_5 і виключно СФГ ОСОБА_5 належить право користування згаданою земельною ділянкою.

Як видно з постанови №79-ДК/002П0/08/-18 від 16 лютого 2018 року /а.с.4/, ОСОБА_2 порушив вимоги ст.ст.125,126 ЗК України, а саме здійснив самовільне зайняття земельної ділянки водного фонду орієнтованою площею 2,2 га, яка розташована на території Ходорівської міської ради Жидачівського району (за межами населеного пункту Отиневичі біля млина).

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №79-ДК/0002П0/07/-01 від 16 лютого 2018 року, акту обстеження земельної ділянки №79-ДК/2//ПО/10/01/-18 від 16 лютого 2018 року акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом – земельної ділянки №79-ДК/6/АП/09/01/-18 від 16 лютого 2018 року /а.с.11,12,13/, 16 лютого 2018 року земельну ділянку водного фонду орієнтованою площею 2,2 га, яка розташована на території Ходорівської міської ради Жидачівського району (за межами населеного пункту Отиневичі біля млина) самовільно зайнято гр. ОСОБА_2 .

Однак, суд вважає вказану постанову необґрунтованою з наступних підстав.

Остаточна оцінка поведінки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дається в постанові по справі.

Постанова (рішення) по справі про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, при складанні якого необхідно враховувати встановлені законом вимоги до змісту і форми цього документа.

У відповідності до ч.2 ст.283 КУпАП, постанова має містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

У цьому процесуальному документі необхідно обґрунтовувати і мотивувати юридичну оцінку обставин справи, вид і захід застосованого стягнення. Обгрунтованість постанови по справі пов`язана з повним, всебічним і об`єктивним дослідженням обставин справи, привальним застосуванням матеріально-правових і процесуально-правових норм. При цьому аргументація висновків має ґрунтуватися на даних, досліджених під час розгляду справ.

Висновок про наявність в діях (бездіяльності) особи складу адміністративного правопорушення може бути зроблено лише на підстави доказів, отриманих у встановленому законом порядку.

Так, відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

Відповідно до принципу презумпції невинності обов`язок доказування лежить на органі (посадовій особі), що розглядає справи про адміністративне правопорушення.

Однак, як видно з оскаржуваної постанови, в такій не визначена суть вчиненого правопорушення, а саме не зазначено, у чому саме полягало самовільне зайняття земельної ділянки, коли, за яких обставин та якими саме діяннями таке зайняття було вчинено. Натомість інспектор обмежився лише описом скоєного, на його думку, правопорушення без належної мотивації оцінки обставин.

Крім того у протоколі про адміністративне правопорушення, не розкрита суть адміністративного правопорушення.

Також, в оскаржуваній постанові та протоколі про адміністративне правопорушення не вказано межі земельної ділянки та кадастровий номер.

За таких умов у складених відповідачем документах є відсутніми відповідні ознаки земельної ділянки, які дозволяють її ідентифікувати як об`єкт.

Відповідно до ст.252 КУпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, суд вважає такими, що не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться у постанові про адміністративне правопорушення, виходячи з того, що сама по собі постанова, за відсутності інших доказів вини, не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», оскільки відомості, зазначені в постанові, не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21 липня 2011 року).

Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваної постанови та вважає, що дану постанову слід скасувати, закривши провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Керуючись ст.ст.241-246, 286 КАС України, суд,

вирішив:

Позов задоволити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель – головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Дрогобицькому, Жидачівському, Сколівському, Стрийському районах та м.Дрогобичі – Мигул Руслана Михайловича Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №79-ДК/002П0/08/-18 від 16 лютого 2018 року.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.І. Сливка