Рішення № 91578411, 09.09.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12110/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2020 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання - Матіко Я.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгороді, цивільну справу за позовною заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – орган опіки та піклування Баранинської сільської ради, про примусове виселення з житлового приміщення,-

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з зазначеною позовною заявою мотивуючи її тим, що 14.05.2007 між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № 55/8-07, за умовами якого банк надав кредитні кошти у розмірі 80 000 доларів США, а відповідач ОСОБА_1 зобов`язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором про іпотечний договір.

16.05.2007 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за договору про іпотечний кредит між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір № 112/23-2007, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Дроботя А.Й. за № 93, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку кредитору нерухоме майно, а саме: недобудований житловий будинок (96 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 600 кв.м., що розташована в АДРЕСА_2 .

17.12.2012 між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Акці-онерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачеві кредит в розмірі 80 000,00 доларів США. Однак відповідач в порушення умов договору, свої зобов`язання належним чином не виконував, в результаті чого банк прийняв рішення звернути стягнення на заставне майно.

30.08.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис на звернення стягнення на: недобудований житловий будинок (96 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 600 кв.м., що розташована в АДРЕСА_2 .

Зазначає, що під час виконання виконавчого провадження стало відомо, що в будинку, який є предметом іпотеки, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5 забороняється передавати на прилюдні торги об`єкти нерухомості з зареєстрованими неповнолітніми особами. Таким чином, подальша реєстрація ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в квартирі, що є предметом іпотеки, унеможливлює її реалізацію, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси Іпотекодержателя.

Крім цього вказує, що 22.03.2017 року представником ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушень та вимогу про добровільне виселення.

Враховуючи те що, заборгованість за кредитним договором залишається не виплаченою, письмова вимога іпотекодержателя про добровільне виселення з займаної житлової площі залишилась поза увагою мешканців, позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» просить виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів на їх користь витрати по сплаті судового збору у сумі - 1 600,00 гривень.

Представник позивача ТОВ «Кредитні ініціативи» в судове засідання не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно і належним чином, однак в матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи у його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, однак надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, доданий до матеріалів справи відзив підтримує.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, однак в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у їх відсутності.

Представник органу опіки та піклування Баранинської сільської ради в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, в т.ч. шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб сайті судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено що 14.05.2007 між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № 55/8-07, за умовами якого банк надав кредитні кошти у розмірі 80 000 доларів США, а відповідач ОСОБА_1 зобов`язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором про іпотечний договір.

Відповідно до договору про внесення змін №1 до договору про іпотечний кредит № 55/8-07 від 14.05.2007 року, п.2.1 договору про іпотечний кредит викладено в новій редакції: «починаючи з “31.01.2008 року Кредитор збільшує розмір кредиту на суму 10000,00 дол. США на строк з 31.01.2008 року по 13.05.2024 року. Загальна сума кредиту з моменту перерахування кредитних коштів в розмірі 10000.00 (десять тисяч) дол. США з позичкового рахунку Позичальника становить 90000,00 дол. США (дев`яносто тисяч 00 центів)."

16.05.2007 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір № 112/23-2007, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Дроботя А.Й. за № 93, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку кредитору нерухоме майно, а саме: недобудований житловий будинок (96 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому відповідно до договору про внесення змін №1 до іпотечного договору № 112/23-2007 від 16.05.2007 року, доповнено п.1.2 іпотечного договору № 112/23-2007 від 16.05.2007 року, внаслідок чого, до предмета іпотеки віднесено також земельну ділянку площею 600 кв.м., що розташована в АДРЕСА_2 .

17.12.2012 між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів. Відповідно до п. 2.2. внаслідок передачі (відступлення) Кредитного портфеля за цим Договором, новий Кредитор набуває усіх Прав вимоги первісного Кредитора за Кредитними договорами та Договорами забезпечення, включно з правом вимагати від Позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань, правом на звернення стягнення за зобов`язаннями Позичальників на заставне майно, та іншими Правами Вимоги за Кредитними договорами забезпечення. Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором № 55/8-07, позичальником згідно якого є ОСОБА_1 ..

Встановлено, що в порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконував, внаслідок чого банк прийняв рішення звернути стягнення на заставне майно.

30.08.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис на звернення стягнення на: недобудований житловий будинок (96 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 600 кв.м., що розташована в АДРЕСА_2 .

04.10.2016 року головним державним виконавцем відділу ПВР Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса №16284 від 30.08.2016 року.

Під час виконання виконавчого провадження стало відомо, що в будинку, який є предметом іпотеки, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Листом від 22.03.2017 року представником ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушень та вимогу про добровільне виселення. Із листа вбачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» вимагає протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги добровільно звільнити всіма мешканцями житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, а саме: недобудований житловий будинок (96 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Ст. 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а в частині третій - порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 14 грудня 2016 року у справах № № 6-860цс16, 6-1141цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, за змістом ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на нього іпотеки, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2 ст. 263 ЦПК України). Частиною 5 статті 263 ЦПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, зокрема, кредитним договором, кредитні кошти були надані позивачем на добудову житлового будинку, яка є предметом іпотеки.

Встановлено, що недобудований житловий будинок (96 % готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з якого ТОВ «Кредитні ініціативи» просить виселити відповідачів та їх дитину, був предметом іпотеки, однак такий був побудований не за рахунок кредитних коштів, а за власні спільні кошти відповідачів. (згідно кредитного договору готовність будинку на момент передання такого в іпотеку становила 96%).

Разом з тим, позивачем жодним доказом не доведено, що будинок, з якого останній просить виселити відповідачів, та який був переданий в іпотеку банку відповідачем ОСОБА_1 , був придбаний саме за кредитні кошти, що були надані банком позичальнику, адже в даному випадку виселення з будинку можливе або у разі якщо будинок придбано за кредитні кошти, або у разі якщо будинок придбано не за кредитні кошти, виселення з нього можливе лише за умови надання особам, які там проживають, іншого житлового приміщення.

Конституційний Суд України, зокрема у своєму рішенні N 7-рп/2013 від 11.07.2013 року, зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Споживач - фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. З цією метою держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою, зокрема шляхом внесення змін у ст. 109 ЖК України.

У даній конкретній справі невиконання відповідачем ОСОБА_1 за кредитом, який був отриманий ним в іноземній валюті, стало підставою звернення стягнення на іпотечне майно, в рахунок погашення боргу, і як наслідок пред`явлення банком позову про виселення відповідачів з неповнолітньою дитиною із житла.

Встановлено також, що відповідач ОСОБА_3 є неповнолітній, зареєстрований у іпотечному житлі, проживає там на даний час, а тому, виселення неповнолітніх дітей із вказаного житлового будинку без надання іншого житла буде порушувати їх права передбачені законом, зокрема і ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства», згідно якої дитина має право на житло.

Крім того, суд констатує, що позивачем не виконані належним чином вимоги Закону України «Про іпотеку» (ст. 40) та ст. 109 ЖК України щодо належного попередження іпотекодавця про наступне виселення, оскільки позивач не надав належних доказів отримання відповідачем такого повідомлення.

З наданих разом з позовом копій реєстру згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів та чеків з відправленням не можна встановити про отриманням відповідачем таких вимог банком, а тому судом не може бути визнано такі належним доказом.

Крім цього, як слідує з пояснень відповідача, що наявні у відзиві, письмове повідомлення (вимогу) про виселення він не отримував.

Здійснивши аналіз наведених вище норм права, виходячи з фактичних встановлених судом обставин справи, за яких позивач просить виселити відповідачів із предмету іпотеки без надання іншого житлового приміщення, в той час як встановлено, що дане нерухоме майно було придбане відповідачем не за рахунок кредитних коштів та з врахуванням того, що позивачем не дотримано вимоги Закону України «Про іпотеку» (ст. 40) та ст. 109 ЖК України щодо належного попередження іпотекодавця про наступне виселення, суд приходить до висновку, що заявлений позов не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, є безпідставним, а тому в задоволення такого слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,5,12,13,76-81,141,259,263,264,265 ЦПК України, ст.. 109 ЖК України, ст.. 40 Закону України "Про іпотеку", суд ,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – орган опіки та піклування Баранинської сільської ради, про примусове виселення з житлового приміщення – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.п.15.5 п.15 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до або через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Повний текст рішення суду складено 16.09.2020 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.М. Малюк