Рішення № 91577541, 05.08.2020, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/19544/17

Провадження № 2/234/260/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді – Лутай А.М.,

при секретарі судового засідання – Пагуліч Д.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Краматорська Донецької області цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ „ПриватБанк“ або Банк) 20.12.2017р звернувся до суду із дійсним позовом, вказуючи, що 13 листопада 2003 року між Банком та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, був укладений Кредитний договір №КNН0А044420782, відповідно до якого, позивач зобов`язався надати позичальнику кредит в розмірі 52155,00 грн на термін до 12.11.2006р, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених Кредитним договором. Свій позов мотивує тим, що Банк свої зобов`язання по Кредитному договору, як Позичальник, виконав цілком. Однак, відповідачка свої зобов`язання згідно умов Кредитного договору належним чином не виконувала, в результаті чого станом на 19.10.2017р має заборгованість перед Банком в загальній сумі 106 000,00 грн, яка складається з наступного: 48003,75грн – заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 57996,25грн – заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Просить стягнути з відповідачки на користь Банку заборгованість за Кредитним договором №КNН0А044420782 від 13.11.2003р у загальному розмірі 106 000,00 грн, та у рахунок повернення сплаченого судового збору в сумі 1600грн.

Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21.08.2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19 липня 2019 року вказане заочне рішення було скасовано та справу призначено до судового розгляду у судовому засіданні.

Представник позивача, в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу у його відсутність.

ОСОБА_2 , представник відповідачки, в судове засідання не з`явився, надавши до суду заяву про розгляд справи без його участі та у відсутність відповідачки ОСОБА_1 . В заяві також зазначив, що проти позову заперечує з підстав зазначених в заяві про перегляд заочного рішення. В заяві про перегляд заочного рішення вказано, що заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 57 996,25грн нарахована невірно. Так, вказаний кредитний договір був укладений між позивачем та відповідачкою 13.11.2003р на строк до 12.11.2006р зі сплатою 1,5% щомісяця, тобто відповідачка повинна була сплачувати проценти в розмірі вказаному у кредитному договорі 3 роки. Після 12.11.2006р позивач не мав права нараховувати відсотки, визначені вказаним кредитним договором, а міг тільки застосовувати до відповідачки положення ч.2 ст.625 ЦК України (3% річних від простроченої суми та встановлений індекс інфляції), про що зазначено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018р (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18) та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р (справа №310/11534/13-ц, провадження №14-154цс18). Однак, позивач продовжував нараховувати відсотки аж до 19.10.2017р, тобто нараховував відсотки за 14 років. Крім того, зазначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Вказаний кредитний договір встановлював окремі зобов`язання, щодо повернення боргу частинами, а тому невиконання обов`язку щодо сплати чергового (щомісячного) платежу є самостійним зобов`язанням і строк позовної давності слід обчислювати щодо кожного платежу. Така позиція висловлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018р (справа №444/9519/12). Вказує, що ОСОБА_1 здійснила в 2003 році декілька платежів і після цього перестала робити платежі щодо повернення вказаного кредиту. Просить відмовити у задоволенні позову Банку.

Відповідно до ст.211 ч.2 ЦПК України судове засідання проведено у відсутності сторін на підставі наявних у суду матеріалів та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, вивчивши позовну заяву та оцінивши докази по справі у їх сукупності, вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 13 листопада 2003 року між позивачем АТ КБ „ПриватБанк“ та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №КNН0А044420782, відповідно до якого, позивач зобов`язався надати позичальнику кредит в розмірі 52155,00 грн на термін до 12.11.2006р, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених Кредитним договором.

Відповідно до п.3.1 Кредитного договору за користування кредитом в період с дати списання коштів з рахунку до дати погашення кредиту позичальник сплачує проценти у розмірі: 1,5% щомісячних.

Відповідно до п.3.3. Кредитного договору, починаючи з місяця, наступного за датою надання кредиту, Позичальник щомісяця в період оплати, за який приймається період з «13» по «18» число кожного місяця, надає Банку грошові кошти в сумі не менш 1892,08 грн на рахунок для зарахування коштів для погашення заборгованості по цьому договору, яка включає заборгованість по кредиту та проценти за користування кредитом. У разі несплати процентів та/або частки кредиту в зазначений період вони вважаються простроченими.

З розрахунку заборгованості за договором №КNН0А044420782 від 13.11.2003р, наданого позивачем, убачається, що станом на 19.10.2017р у відповідачки ОСОБА_1 мається заборгованість за вказаним вище Договором в загальній сумі 21 9505,86грн, яка складається з наступного: 48 003,75грн – заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 113 632,86грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 57 869,25грн – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

На свій розсуд позивач-кредитодавець вимагає від боржника - ОСОБА_1 лише заборгованість у розмірі 106 000грн, яка складається з: 48003,75грн – заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 57996,25грн – заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачці. Остання зобов`язалася за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж трьох років до 12 листопада 2006 року включно.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється.

Щодо нарахування та стягнення процентів від суми кредиту після спливу строку кредитування суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на три роки - до 12 листопада 2006 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 12 листопада 2006 року відповідачка мала, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами в період з «13» по «18» число кожного місяця. Починаючи з 13 листопада 2006 року, відповідачка мала обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вказане, суд вважає неправомірним нарахування позивачем передбачених кредитним договором процентів після 12.11.2006 року, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідачки про застосування строку позовної давності до вимог позивача суд зазначає наступне.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідачки повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачкою терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачкою обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Отже, оскільки за умовами договору відповідачка мала виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів в період з «13» по «18» число кожного місяця впродовж строку кредитування (три роки), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачка здійснила останній платіж по Кредитному договору в січні 2005 року.

Позивач звернувся до суду з позовом 20 грудня 2017 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного суд вважає необхідним відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) та по відсоткам за користування кредитом, нарахованим по 12 листопада 2006 року, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Керуючись ст.ст.256, 259, 267, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 130, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: А.М.Лутай