Рішення № 91574723, 15.09.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 640/3351/19

Провадження № 2/643/546/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2020 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради

про визначення місця проживання малолітньої дитини,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його матір`ю.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що 10 жовтня 2009 року вона та відповідач зареєстрували шлюб у відділ реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління, актовий запис № 1710. Від сумісного проживання мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя подружжя не склалося у зв`язку із чим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.04.2018 року шлюб між ними було розірвано. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з нею та перебуває на повному її утриманні, письмової згоди із відповідачем, з ким проживатиме дитина не дійшли.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 14.02.2019 вищевказану позовну заяву передано на розгляд Московського районного суду м. Харкова відповідно до статті 31 Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13.03.2019 (суддя ОСОБА_4) відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 22.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 11.12.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради.

05.08.2020 року до Московського районного суду м. Харкова надійшов висновок щодо визначення місця проживання дитини № 396 від 04.08.2020, складений Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому зазначено, що є доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю, ОСОБА_1 .

Розпорядженням Керівника апарату Московського районного суду м. Харкова № 01-08/574 від 07.08.2020 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи № 640/3351/19 (провадження № 2/643/546/20), у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_4 внаслідок подання заяви про відставку.

Після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі п. 2.3.49 та п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, цивільну справу № 640/3351/19 (провадження № 2/643/546/20) передано на розгляд судді Новіченко Н.В.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 12.08.2020 суддею Новіченко Н.В. прийнято справу № 640/3351/19 до свого провадження, вирішено повторно провести підготовче провадження у справі, підготовче засідання призначено на 18.08.2020 року.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 18.08.2020 підготовче засідання відкладено на 26.08.2020 року.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26.08.2020 підготовче засідання відкладено на 03.09.2020 року.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 03.09.2020 підготовче засідання відкладено на 15.09.2020 року.

Представники учасників справи у підготовче засідання 15.09.2020 року не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Водночас, через канцелярію Московського районного суду м. Харкова від відповідача надійшла заява про визнання позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 10.10.2009 року ОСОБА_2 уклав шлюб із ОСОБА_1 , зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1710, після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_1 » (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ).

Від шлюбу позивач та відповідач мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії № НОМЕР_2 від 16.02.2011, виданим Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.04.2018 у справі № 641/822/18 було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір`ю ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з приписами статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачений обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 160 Сімейного Кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

В силу приписів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Враховуючи вимоги статті 51 Конституції України, статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, статті 7 Сімейного кодексу України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення вказаних обставин у відповідному рішенні є обов`язком суду.

Під час підготовчого провадження представником відповідача було подано заяву про визнання позову, відповідно до змісту якої ОСОБА_2 визнає позов та не заперечує проти визначення місця проживання дитини з матір`ю, ОСОБА_1

Крім того, у заяві зазначено, що сторони фактично дійшли згоди з усіх питань, пов`язаних з вихованням та забезпеченням дитини станом на 15.09.2020 року.

Згідно з частиною 1 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право відповідача, передбачене нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Заява про визнання позову підписана представником позивача адвокатом Сайченко Яною Василівною (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 002258 від 01.08.2018), яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1022055 від 17.07.2020, в якому зазначено, що договором про надання правової (правничої) допомоги права адвоката не обмежуються.

Слід зауважити, що зі змісту частин 1, 3 статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» вбачається, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

При цьому, суд зазначає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в тому числі малолітньої дитини ОСОБА_3 , в житті якого нічого не змінюється і він, як і раніше, продовжує проживати зі своєю матір`ю.

За таких обставин, оскільки заява відповідача про визнання позову підписана уповноваженою особою, не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приймає заяву відповідача про визнання позову.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 3 статті 200 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За таких обставин, суд задовольняє заявлені позовні вимоги.

Згідно з частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, в силу приписів частини 1 статті 142 Цивільного процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За таких обставин, витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 50 відсотків від суми сплаченого позивачем судового збору, а інші 50 відсотків підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 206, 263-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 56, 111-112, 141, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмету спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його матір`ю задовольнити.

2. Визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю ОСОБА_1 .

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 40 коп.

4. Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 40 коп., сплачений на підставі Квитанції № 8 від 12.02.2019, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

5. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення тексту рішення суду.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).

8. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; АДРЕСА_2 )

9. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 26489104, м. Харків, вул. Чернишевська, 55)

Повне рішення складено 15.09.2020 року.

Суддя Н.В. Новіченко