Рішення № 91567477, 14.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2020 р. № 520/8500/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

03.07.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України №191-20 від 01.06.2020 р.;

- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення Державної міграційної служби України №191-20 від 01.06.2020 року, на думку позивача, підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, Державна міграційна служба України, надала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Третя особа, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, правом на подання пояснень по справі не скористалось.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача, в якій просила задовольнити позовні вимоги.

Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» доповнено Розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України пунктом 3 такого змісту: « 3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Законом України № 731-IX від 18 червня 2020 року визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України № 731-IX від 18 червня 2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Так, у строки визначені законом відповідачем заяви про продовження процесуальних строків до суду надано не було. Відповідач правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву не скористався.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.10.2019 року ОСОБА_1 громадянка Республіки Камерун, звернулась з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної Міграційної служби України в Харківській області.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складено висновок від 24.04.2020 року, згідно якого заявниці, громадянці Республіки Камерун ОСОБА_1 при поверненні до країни громадянської належності, не існує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні. Також вказано, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявниці не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство, в ситуацій внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

Рішенням Державної міграційної служби України №191-20 від 01.06.2020 року відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складено повідомлення №53 від 10.06.2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості підстави зазначено рішення Державної міграційної служби України №191-20 від 01.06.2020 року.

Відмову було вмотивовано відсутністю умов, передбачених п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Позивач, вважаючи вказане рішення протиправними, звернулась з даним позовом до суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, врегульовано нормами Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 зазначеного Закону, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Також, суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Частиною 1 ст. 7 вищезазначеного Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч.2, ч. 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.6 ст. 5 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Водночас, згідно з ч.6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Камерун ОСОБА_1 .

У своєму зверненні позивач вказала, що повернутися до своєї країни не може тому що в країні її походження йде громадянська війна.

Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Згідно щорічного звіту Human Rights Watch про ситуацію з правами людини у 2019 році, Камерун, 14 січня 2020 року: «Збройні групи та урядові сили здійснювали широкі порушення прав людини в Камеруні протягом 2019 року. Свободу вираження поглядів, асоціацій та зборів продовжували зменшувати після того, як у жовтні 2018 року президент Поль Вія виграв свій сьомий термін на виборах, зірваних із низькою явкою виборців та звинувачення в шахрайстві. У квітні уряд відмовив досліднику Human Rights Watch у в`їзді в країну. Ісламістська збройна група ОСОБА_2 здійснила понад 100 нападів у регіоні Крайньої Півночі з січня 2019 року, в результаті чого загинуло понад 100 мириш жителів. Внаслідок конфлікту між урядовими силами і Боко Харам загинули тисячі камерунців і були переміщені понад 270 000 з 2014 року, що призвело до зростання груп самооборони. В англомовних регіонах насильство посилилося, оскільки урядові сили проводили широкомасштабні операції із забезпечення безпеки, а збройні сепаратисти здійснювали дедалі витонченіші нападу. Більше 3000 мирних жителів і сотні співробітників сил безпеки були вбиті в англомовних регіонах з 2016 року, коли почалася криза. Заворушення в цих регіонах привели до переміщення понад півмільйона людей. У серпні 10 лідерів сепаратистського угрупування, тимчасового уряду Амбазонії, були засуджені до довічного ув`язнення військовим судом після судового розгляду, яке викликало стурбованість з приводу належної правової процедури та порушень прав на справедливий судовий розгляд. Урядові сили і збройні сепаратисти вбивали, насильно били або викрадали людей з обмеженими можливостями, коли вони намагалися уникнути нападів або тому, що їх залишили позаду».

Відповідно до доповіді Ради Безпеки ООН Положення в Центральній Африці і діяльність Регіонального відділення Організації Об`єднаних Націй для Центральної Африки: «В Камеруне эскалация насилия и небезопасная обстановка стали причиной беспрецедентного роста гуманитарных потребностей. В чрезвычайной помощи нуждались около 4,3 млн человек - на 30 процентов больше по сравнению с 2013 годом. Контрольно-пропускные пункты, созданные как силами безопасности, так и вооруженными негосударственными субъектами, затрудняли доступ работников гуманитарных организаций к населению. Насилие и отсутствия безопасности имели серьезнейшие последствия для жизни гражданского населения, особенно женщин и детей. Ухудшение экономической ситуации и обстановки в плане безопасности способствовало росту числа случаев сексуальных надругательств и эксплуатации и других видов гендерного насилия Сохраняются проблемы, требующие защиты малъч иков-подростков и молодых людей, в том числе такие как убийства, похищения, произвольные задержания принудительная вербовка. В Северо-Западном и Юго-Западном регионах от насилия по- прежнему страдали 1,3 миллиона человек, в том числе более 700 000 человек, которым пришлось оставить свои дома. Вооруженные столкновения и небезопасная обстановка в двух регионах оставались главным препятствием для предоставления помощи и помехой для тех, кому требовалось попасть в районы, где они могли ее получить. Продолжались нападения на медицинские учреждения и персонал, школы, учителей, родителей и детей. Более 855 000 детей в двух регионах - почти 9 из 10 - не посещали школу в течение трех лет. По состоянию на ноябрь 90 процентов государственных начальных шкал и 77 процентов государственных средних шкал оставались закрытыми или не функционировали.»

Згідно доповіді Комітету з економічного, соціального та культурного права ООН, Заключні зауваження по четвертому періодичної доповіді Камеруну, E/C.12/CMR/CO/4, від 25 березня 2019 року: «Комитет выражает обеспокоенность по поводу ситуации с повсеместным отсутствием безопасности в Крайнесеверном регионе государства-участника, для которой характерны террористические нападения, совершаемые негосударственными вооруженными группами. Он также глубоко обеспокоен широко распространенным насилием в Северо-Западном и Юго-Западном регионах, где проживают в основном англоязычные общины, и сообщениями о том, что акты насилия, приводящие к разрушению больниц, школ, включая целые деревни, в этих регионах, предположительно совершаются негосударственными вооруженными группами и сотрудниками сил правопорядка государства-участника. Комитет выражает озабоченность по поводу серьезных последствий таких ситуаций для реализации своих экономических, социальных и культурных прав затрагиваемыми группами населения, включая женщин, детей, инвалидов и пожилых людей. Внутренне перемещенные лица . Комитет обеспокоен большим числом лиц, перемещенных в результате повсеместного насилия и критического положения с отсутствием безопасности в некоторых частях государства-участника, а также негативными последствиями для экономических, социальных и культурных прав (статьи 2 и 11). Положение правозащитников 10. Комитет обеспокоен сообщениями о том, что правозащитники, включая защитников экономических, социальных и культурных прав, осуществляют свою деятельность в ограничительных условиях и часто подвергаются различным формам преследования или репрессий. Дискриминация в отношении меньшинств 25. Принимая к сведению разъяснения, представленные делегацией, Комитет с обеспокоенностью отмечает фактическую дискриминацию и маргинализацию, с которыми сталкиваются некоторые этнические и языковые меньшинства, включая англоязычное меньшинство, что препятствует эффективному осуществлению их экономических, социальных и культурных прав (статья 2)».

Відповідно до Центр новин ООН, Верховний комісар ООН «вкрай стурбований» серйозними порушеннями прав людини в Камеруні, 25 липня 2018: «Верховный комиссар ООН по правам человека Зейд Раад аль-Хусейн выразил глубокую обеспокоенность по поводу продолжающих поступать сообщений о нарушениях прав человека в англоговорящих районах Камеруна - на северо-западе, юго-западе и в северных районах этой страны. Несмотря на повторные обращения, сотрудникам ООН не разрешили посетить эти районы. Учитывая всю серьезность сообщений о насилии против камерунцев в западной части страны, мы попросили обеспечить нам доступ туда, чтобы расследовать обвинения, выдвинутые против сил безопасности и вооруженных групп», - говорится в заявлении Верховного комиссара ООН по правам человека. Такое расследование придется вести на расстоянии. События на северо-западе и юго-западе Камеруна начались в октябре 2016 года с массовых акций протеста против дискриминации. В 2017 году демонстрации привели к эскалации насилия, и с тех пор ситуация ухудшается. Сообщается о том, что вооруженные группы похищают людей, убивают полицейских и представителей местных властей, а также поджигают школы. В отношении правительственных сил безопасности также звучат обвинения в убийствах, произвольных задержаниях, пытках и поджогах. По данным ООН, около 21 тысячи людей бежали от насилия в соседние страны, а 160 тысяч стали внутренними переселенцами - многие из них вынуждены скрываться от насилия в лесах. «Чтобы предотвратить дальнейшее ухудшение ситуации, я призываю правительство начать независимое расследование всех сообщений о нарушениях прав человека со стороны правительственных сил безопасности и вооруженных элементов», - подчеркнул Зейд Раад аль-Хусейн. Он осудил нападения, совершенные вооруженными группами, включая нападение на автоколонну министерства обороны Камеруна в городке Кумба 13 июля. «Однако силовые ответные меры, которые, судя по сообщениям, правительство начало применять с октября прошлого года, только ухудшают положение мирного населения - женщин, детей и мужчин», - отмечает главный правозащитник ООН. Верховного комиссара «возмутила и шокировала» видеозапись казни женщины, ребенка и младенца, которых вооруженные силы обвинили в том, что они якобы являются членами группировки «Боко харам». «Правительство Камеруна обязано расследовать это ужасающее преступление, - заявил Зейд Раад аль-Хусейн. - Я крайне обеспокоен тем, что инцидент, снятый на пленку, возможно, не является исключением».

Згідно з приписами ч.3 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Європейський суд з прав людини у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року і протоколу 1976 року, що стосуються статусу біженця (п.43), побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обов`язково ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані.

За таких обставин, відповідачем в порушення норм чинного законодавства України не було досліджено в повному обсязі та проаналізовано інформацію по країні походження позивача на момент винесення спірного рішення. Також, під час судового розгляду справи відповідачем не доведено обґрунтованості винесення рішення №191-20 від 01.06.2020 року.

Таким чином, рішення Державної міграційної служби України №191-20 від 01.06.2020 року підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд для ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України №191-20 від 01.06.2020 року.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.