Рішення № 91567297, 15.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2020 р. № 820/1204/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Шляхової О.М., суддів - Заічко О.В., Сагайдака В.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд: скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.02.2017р. № 5-17; скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 19.09.2016р. № 153; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2017 року, залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.07.2020 року, вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано та справу № 820/1204/17 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Приймаючи вказану постанову, Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсні фактичні обставини та не здійснили аналіз щодо ситуації по країні походження позивача, щодо наявності стану загальнопоширеного насильства, ситуацій міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, а також систематичного порушення прав людини у місті походження позивача.

Ухвалою від 29.07.2020 року справу №820/1204/17 прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою було: запропоновано позивачу надати до суду письмові пояснення по справі з урахуванням приписів постанови Верховного Суду від 09.07.2020 року та докази, щодо підтвердження загрози його життю та здоров`ю у разі повернення на Батьківщину; витребувано від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області: докази про здійснення проведення аналізу щодо наявності стану загальнопоширеного насильства ситуацій міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, а також систематичного порушення прав людини у місті походження ОСОБА_1 ; запропоновано відповідачам подати до суду відзив на позов та докази на підтвердження своїх доводів та заперечень, належним чином завірені копії документів, які прямо або опосередковано мають відношення до предмету спору.

Позивачем на пропозицію суду не надано письмових пояснень, з урахуванням приписів постанови Верховного Суду від 09.07.2020 року та доказів щодо підтвердження загрози його життю та здоров`ю у разі повернення на Батьківщину.

Відповідачами надано суду відзив на позов, в якому просили у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що причиною звернення позивача за встановленням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не є потреба в захисті, а є спроба легалізації перебування в Україні з метою навчання.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне

29.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в країні проживання - Лівії, з 2011 року почалась війна та революція, що спричинило погіршення ситуації з безпекою. За словами позивача, Лівія розколота на кілька частин, якими керують групи озброєних людей, в тому числі терористичні угрупування. Додатково позивач зазначив, що не дивлячись на те, що він має палестинський документ , ніколи не був в цій країні та не має права проживання у Палестині.

Згідно протоколу співбесіди ОСОБА_1 повідомив, що в Україну приїхав з метою навчання. У 2000 році отримав середню освіту у «Аль Враіт» (Лівія), з 2000 р. по 2005 р. навчався на медичному факультеті університету «Аль Фатах», з якого був відрахований в 2005 році. З 2005 р. по 2014 р. працював продавцем та в готелях. До України приїхав вперше у квітні 2014 року та вступив на навчання до Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна на підготовчий факультет для вивчення російської мови. З вересня 2014 року розпочав навчання у вищезазначеному університеті, але вже за спеціальністю. Через фінансову заборгованість був відрахований з вищевказаного навчального закладу 16.05.2016. Також під час співбесіди позивач працівникам міграційної служби повідомив, що участі у бойових діях чи в їх організаціях позивач та члени його родини не брали, причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які б були пов`язані із національною, релігійною приналежністю та політичними переконаннями не був. За твердженням позивача його близькі родичі проживають в Лівії, з ними він підтримує зв`язок.

Позивач надав до заяви-анкети оригінал паспортного проїзного документа № НОМЕР_1 , виданого у м.Рамалла 02.02.2010 строком дії до 01.02.2015 та оригінал нового паспортного проїзного документа № НОМЕР_2 , виданого у м.Рамаллах 03.02.2015 з терміном дії до 02.02.2020, за яким безперешкодно в`їзжав і виїзжав на територію. України. В останнє позивач прибув в Україну 06.03.2016.

Наказом від 19.09.2016 Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який було оскаржено до Державної міграційної служби України.

В повідомленні № 7 від 27.02.2017 Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 10 лютого 2017 року № 5-17 про відхилення скарги ОСОБА_1 .

На момент подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач перебував на території України нелегально, посвідка на тимчасове проживання в Україні була скасована 26.05.2016 року, було складено протокол про адміністративне правопорушення.

По суті позову суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону №3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Статтею 6 Закону №3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону №3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04/ЄС заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Разом з тим, відповідно до пункту 37 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (видання 1992 року; далі - Настанови) для надання статусу біженця, у першу чергу, є важливою оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Пункти 45, 66 Настанови передбачає, що особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб уважатися біженцем, особа повинна надати докази повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, у першу чергу, самим заявником і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника (пункт 195 Настанов).

Колегія зауважує, що інформація щодо країни походження не може бути самостійною підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулися із такою заявою, або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулася за захистом.

Крім того, суд вказує, що Настановами надано загальний аналіз змісту поняття «цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона - це психічний стан, який пов`язаний із характеристикою особистості заявника, а тому зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб`єктивної оцінки ситуації, що склалася, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Висновки аналогічного змісту вже були викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 27 січня 2020 року у справі №815/1563/17, від 02 липня 2020 року у справі № 815/5665/17.

Розглядаючи вказану справу, виконуючи приписи Верховного Суду, викладені в постанові від 09.07.2020 року суд вказує про законність спірних рішення Державної міграційної служби України від 10.02.2017р. № 5-17 та наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 19.09.2016р. № 153 та у своїх висновках виходить з наступного.

По - перше, з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся 29 серпня 2016 року, після скасування тимчасової посвідки, тобто, з порушенням порядку звернення за захистом, згідно частини 5 статті 5 Закон №3671-VI.

По-друге, позивач зазначив, що його батьки знаходяться під захистом Близькосхідного агенції ООН з допомоги Палестинським біженцям і організації робіт (далі - БАПОР). У співбесіді від 14.09.2016 стверджує, що автоматично підпадає під захист цієї організації, через статус батьків ( т.1 а.с.64-70).

Судом при дослідженні інформації по країні походження позивача щодо вказаних обставин встановлено, що палестинські біженці (у даній справі, заявник та його батьки), які знаходяться під мандатом БАПОР виключені з компетенції УВКБ ООН, тому й виведені зі сфери дії Конвенції 1951 року.

По-третє, з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся, втративши право та підстави легального перебування на території України, з метою подальшого продовження навчання, що підтверджується його словами на співбесіді від 14.09.2016 ( т.1 а.с.64-70) та свідчить, у першу чергу, що причиною звернення не є потреба в захисті шляхом визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а спроба легалізації на території України, з метою навчання.

По-четверте, в поданих заявником документах відповідачем встановлені розбіжності, що дає підстави вважати, що заявник намагається видавати себе за іншу особу. Зазначене вбачається з наступного: у своїй заяві анкеті, заявник зазначив, що він громадянин Палестини, прізвище: " ОСОБА_2 ", ім`я: " ОСОБА_3 ", по - батькові: ОСОБА_4 ", у національному паспорті Палестини № НОМЕР_2 , визначено повне ім`я заявника: " ОСОБА_5 " .Стосовно свідоцтва про народження № НОМЕР_3 , яке було долучено заявником, було зазначено прізвище: ОСОБА_6 . Відповідно до копії медичної довідки, виданої міністерством охорони здоров`я Лівії 25.09.2013, яка була видана на ім`я: ОСОБА_5 . У студентському квитку № 339, виданим Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна, встановлено: прізвище - ОСОБА_3 , ім`я - ОСОБА_7 . Заявник стверджує, що є громадянином Палестини, але він також погодився, що є ОБГ, відповідно до довідки, наданої Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна. Зазначена довідка була видана на ім`я ОСОБА_8 .

В ході розгляду справи, на виконання приписів ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року позивач не надав письмових пояснень стосовно зазначеного.

По-п`яте, стосовно інциденту пов`язаного з побиттям позивача на території Лівії, слід зазначити наступне.

У своїй заяві, ОСОБА_1 зазначає, що не має безпечної території для проживання та вказує, що 22 вересня 2013 року, його було схвалено та завезено у невідоме місце, де він перебував три дні, у продовж яких, йому було нанесено тілесні пошкодження шляхом ударів руками, ножем та кабелем.

За результатами аналізу вказаної заяви та співбесіди від 14.09.2016 колегія вказує, що з моменту названого інциденту, який, зі слів позивача, змусив його поїхати з країни, до моменту виїзду минуло чимало часу - 7 місяців, а у заяві та співбесіді наявні розбіжності стосовно того, ким він був викрадений та побитий. У заяві зазначив, що це була міліція, а у співбесіді стверджує, що - терористи.

Крім того, в ході розгляду справи колегією суддів була встановлена розбіжність стосовно дати скоєння злочину проти позивача , а саме між словами позивача та долученою до справи медичною довідкою: під час проходження співбесіди зазначено 22.09.2013, а відповідно до довідки датою прибуття до госпіталю є 20.09.2013 року. Крім того, довідка була виписана на інше, співзвучне ім.`я - Мохамед Р. Алнаджар.

Отже, побоювання позивача щодо існування загрози його життю при поверненні до Лівії є лише припущенням.

По-шосте, стосовно відсутності у позивача, як він зазначав, безпечної території для проживання та ситуації по країні його походження станом на час виникнення спірних правовідносин.

У співбесіді позивач, зазначає, що вся його родина залишилась у Лівії, спокійно проживають та працюють у країні його попереднього місця проживання. Окрім цього, ОСОБА_1 безперешкодно повернувся до Лівії у 16.02.2016 році, і також без вагань виїхав з території 06.03.2016. ОСОБА_1 зазначає різні причини виїзду родини з Палестини. У заяві - через початок війни у Палестині, у співбесіді - у зв`язку з тим, що батько знайшов роботу. До Лівії вони переїхали у 1971 році, ще до народження заявника. Через те, що батьки є громадянами Палестини, він автоматично отримує те саме громадянство. Ураховуючи те, що заявник є громадянином Палестини, та знаходиться під захистом цієї держави, то він також може виїхати до країни його громадської належності. У підтвердження цього є безперешкодне отримання ним паспортного проїзного документа у м. Рамаллах.

Дослідженою судом інформацією по країні погодження позивача підтверджується поступове налагодження ситуації у Палестині.

Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно заявника. Заявник є мусульманином-сунітом, до жодної громадської, військової, релігійної чи політичної організації не належав. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним ніколи не був. Тобто немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Повідомлені заявником побоювання повернення до країни його походження, не дають підстав визначити заявника біженцем, через відсутність відповідних ознак біженця, викладених в Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» (пункт 1 частини першої статті 1).

У свою чергу, враховуючи наявність для заявника третьої безпечної країни проживання , життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту.

За приписами ч. 1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами доведено законність оскаржуваних у даній справі рішення та наказу.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 255, 257, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 15 вересня 2020 року.

Головуючий суддя О.М. Шляхова

Судді О.В. Заічко

В.В. Сагайдак