Рішення № 91567279, 14.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2020 р. № 520/9297/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-132900-17 У від 14.02.2020 року, видану Головним управлінням ДПС у Харківській області, про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 33388,74 грн.; - визнати протиправним та зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області, ідентифікаційний номер 43143704, скасувати нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , як фізичній особі - підприємцю та як адвокату;

- стягнути за рахунок державних бюджетних коштів з Головного управління ДПС у Харківській області, ідентифікаційний номер 43143704, на користь громадянина України ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , у якості відшкодування майнової шкоди завданої протиправними рішеннями та діями 37297 гривень 90 коп. (тридцять сім тисяч двісті дев`яносто сім гривень дев`яносто копійок).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірна податкова вимога є протиправною, а отже, є такою, що підлягає скасуванню, а безпідставно сплачена сума - поверненню за рахунок відповідача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Представник відповідача не погодився з позовними вимогами та надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно даних інформаційної системи "Податковий блок" ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування за період з 28.08.2009 по 08.07.2020. Змінами до Закону №2464, які набрали чинності з 01.01.2017 нарахування єдиного внеску зобов`язані визначити платники, вказані у п. 4 ч. 1 ст.4 Закону, як і ті, які не отримують дохід (прибуток) від провадження підприємницької діяльності.

14.08.2020 позивач подав відповідь на відзив, в якій просить вважати необґрунтованою правову позицію викладену відповідачем у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що оскаржувана вимога йому не направлялась, а розрахунки, що відображені у відзиві на позовну заяву не відповідають оскаржуваній вимозі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 прийнято заяву позивача про уточнення (зміну) позовної вимоги.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з п.10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Позивач, 20.03.2002 пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб`єкта господарювання фізичної особи-підприємця.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань датою державної реєстрації ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця є 28.08.2009. Дата взяття на облік - 28.08.2009.

28.02.2020 до ЄДР внесено запис 24800060002099357 про припинення підприємницької діяльності позивача.

За даними облікової картки платника податків позивача станом на 31.07.2020 за ним обраховується заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 33388,74 грн.: з яких за ФОП за 2017 рік нараховано - 8448, 00 грн.; за 2018: 1 квартал - 2457,18 грн., 2 квартал - 2457,18 грн., 3 квартал - 2457,18 грн., 4 квартал - 2457,18 грн.; за 2019 рік: 1 квартал - 2754,18 грн., 2 квартал - 2754,18 грн., 3 квартал - 2754,18 грн., 4 квартал - 2754,18 грн.

Як адвокату нарахування ЄСВ складає: за 3 квартал 2018 - 1638,12 грн.; за 4 квартал 2018- 2457,18 грн.

На підставі зазначених відомостей податковим органом сформовано вимогу від 14.02.2019 №Ф-132960-17 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 33388,74 грн.

Доказів направлення та вручення вказаної вимоги позивачу, матеріали справи не містять.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач, у тому числі за період нарахування ЄСВ як фізичній особі-підприємцю та як адвокату, з 2016 по час подання позову працює на посаді директора юридичного департаменту в ТОВ "АГРОТРЕЙД ЕКСПОРТ".

Відповідно до довідки від 09.07.2020 №АЕ000000019 роботодавцем за період з 01.02.2016 по червень 2020 за позивача сплачено ЄСВ.

Вважаючи податкову вимогу протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При вирішенні даного спору суду необхідно перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як підтверджується матеріалами справи позивач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та взятий на облік в податковому органі 20.03.2002 та 17.02.2014 позивача включено до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця - у зв`язку із тим, що державна реєстрація фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", запис №24801750000161103, а отже, в силу положень п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Долученими до матеріалів справи документами підтверджено, що позивач, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , з 2016 по час подання позову працював на посаді директора юридичного департаменту в ТОВ "АГРОТРЕЙД ЕКСПОРТ" та за нього сплачено ЄСВ роботодавцем, однак за цей період йому, як фізичній особі-підприємцю та як самозайнятій особі (адвокату), нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд робить висновок, що якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, самозайнята особа, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що сума заборгованості з єдиного внеску у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-132900-17 У від 14.02.2020 нарахована позивачу за 2017-2019 роки.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено та доказів протилежного податковим органом до суду не надано.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є найманим працівником та роботодавцем за нього сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску.

Враховуючи те, що в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, суд приходить до висновку про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-132900-17 У від 14.02.2020 року винесена відповідачем із порушенням норм чинного законодавства України.

Разом з тим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій та зобов`язання Головного управління ДПС у Харківській області скасувати нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 , як фізичній особі - підприємцю та як адвокату, у зв`язку з тим, що вони заявлені на майбутнє. Крім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач припинив підприємницьку діяльність 08.07.2020, шляхом внесення відповідних відомостей до вказаного реєстру.

Щодо інших позовних вимог, суд зазначає.

Згідно з пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 ПК України, надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Відповідно до пп. 17.1.10 п. 17.1 ст. 17 ПК України, платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань визначені положеннями ст. 43 ПК України, відповідно до п. 43.1 якої, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст. 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно з п.п. 43.3, 43.4 ст. 43 ПК України, обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Як визначено п. 43.5 ст. 43 ПК України, контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Отже, з аналізу наведених норм випливає, що умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення.

Разом з тим, позивач не надав доказів звернення до податкового органу із заявою про повернення грошових коштів.

Також суд зазначає, що позивач просить суд стягнути за рахунок державних бюджетних коштів з Головного управління ДПС у Харківській області на свою користь, у якості відшкодування майнової шкоди завданої протиправними рішеннями та діями 37297,90 грн.

Вказана сума складається з: суми нарахованого позивачу єдиного внеску - 33388,74 грн.; суми виконавчого збору - 3338,87 грн.; витрат виконавчого провадження - 201,00 грн., комісії банку за здійснення перерахунку суми недоїмки - 369,29 грн.

Натомість, суд зазначає, що витрати пов`язані із здійсненням виконавчого провадження на рахунок відповідача не зараховувались, а обґрунтованість їх стягнення та/або вирішення питання щодо їх повернення вирішується в порядку звернення до суб`єкта владних повноважень, що контролює сплату та надходження відповідних коштів (зборів).

Відтак, вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

За подання даного позову позивач зобов`язаний сплати суму судового збору у розмірі 1681,60 грн. Фактично ним сплачено 2523,00 грн. судового збору.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) про скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-132900-17 У від 14.02.2020 року, видану Головним управлінням ДПС у Харківській області, про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 33388,74 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов