Рішення № 91566709, 15.09.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2634/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

25 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30 квітня 2020 року № 528 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років,

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, згідно заяви від 29 квітня 2020 року з розрахунку 90% від суми місячного (чинного заробітку), відповідно до частини першої статті 501 Закону України "Про прокурату" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, з доповненнями згідно із Законом від 26 листопада 1993 року № 3662-12, у редакції Закону від 12 липня 2001 року № 2663-III, з часу звернення до ГУ ПФУ в Полтавській області, та здійснити відповідні нарахування і виплати.

В обгрунтування позовної заяви позивач зазначив, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи частини першої статті 501 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, як такого, що був чинним за часів роботи позивача в органах прокуратури, оскільки за інших обставин відбудеться звуження прав ОСОБА_1 . Крім того, позивач вважає, що внесенням змін до Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII звужено і обмежено права позивача на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги, зменшено відсотковий розмір пенсії від розміру заробітної плати та порядку її розрахунку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

10 червня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшли витребувані від ГУ ПФУ в Полтавській області документи, крім того відповідач просив проводити розгляд справи без участі уповноваженого представника (а.с. 35).

10 червня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Полтавській області на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на правомірність оскаржуваного рішення. Стверджував, що пунктом 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Однак, ОСОБА_1 на день звернення із заявою про призначення пенсії мала вислугу 23 роки 07 місяців 14 днів, в тому числі стаж роботи на посадах прокурора - 22 роки 05 місяців 19 днів (а.с. 53).

Розгляд справи призначений на 25 червня 2020 року відкладено через неявку позивача на 16 липня 2020 року.

06 липня 2020 року від ГУ ПФУ в Полтавській області надійшла заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника (а.с. 60).

15 липня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про відкладення розгляду справи (а.с. 62).

Розгляд справи призначений на 16 липня 2020 року відкладено за клопотанням представника позивача на 06 серпня 2020 року.

06 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про відкладення розгляду справи (а.с. 68).

Розгляд справи призначений на 06 серпня 2020 року відкладено за клопотанням представника позивача на 27 серпня 2020 року.

14 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшло клопотання ГУ ПФУ в Полтавській області про розгляд справи без участі уповноваженого представника (а.с. 73).

26 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про відкладення розгляду справи (а.с. 75).

Розгляд справи призначений на 27 серпня 2020 року відкладено за клопотанням представника позивача на 15 вересня 2020 року.

15 вересня 2020 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі позивача (а.с. 81).

Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно із частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на неприбуття осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період:

- із 02 вересня 1985 року по 29 серпня 1986 року працювала на посаді санітарки клінічної лабораторії;

- із 01 вересня 1986 року по 01 липня 1988 року навчалася у технікумі;

- із 08 серпня 1988 року по 04 червня 1991 року працювала на посаді секретаря судового засідання;

- із 05 червня 1991 року по 30 вересня 1991 року працювала на посаді нотаріуса;

- із 30 вересня 1991 року по 10 лютого 1992 року перебувала на посаді стажера нотаріуса;

- із 01 липня 1992 року по 05 жовтня 1992 року працювала на посаді спеціаліста I категорії, юриста районної державної адміністрації;

- із 25 листопада 1993 року по 06 грудня 1996 року працювала на посаді секретаря-друкарки контрольно-ревізійного відділу;

- із 23 червня 1997 року по даний час працює в органах прокуратури Полтавської області.

29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Полтавській області, в якій просила призначити пенсію за вислугу років (а.с. 36).

Рішенням відділу з питань призначень пенсій управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Полтавській області (Хорол) № 528 від 30 квітня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років (а.с. 52).

Відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії ГУ ПФУ в Полтавській області виходило з того, що згідно пункту 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Аналіз наданих ОСОБА_1 документів для призначення пенсії показав, що вислуга років, підтверджена у встановленому законодавством порядку становить 23 роки 07 місяців 14 днів, стаж роботи на посадах прокурора - 22 роки 05 місяців 19 днів.

Позивач вважаючи, що при призначенні пенсії потрібно застосовувати норми Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, за якими ОСОБА_1 набула права на пенсію при наявності 20 років вислуги, звернулася до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, судом встановлено наступне.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Відповідно до пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим законом, зокрема: 1) Закон України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 53, ст. 793, N 50, ст. 474; 1995 р., N 11, ст. 71, N 34, ст. 268; 2001 р., N 9, ст. 38, N 44, ст. 233; 2002 р., N 17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., N 29, ст. 233, N 30, ст. 247; 2004 р., N 8, ст. 66; 2005 р., N 2, ст. 32, N 6, ст. 132, N 11, ст. 198; 2006 р., N 1, ст. 18, N 19 - 20, ст. 156; 2007 р., N 7 - 8, ст. 66, N 33, ст. 442; 2008 р., NN 5 - 8, ст. 78, N 48, ст. 357; 2010 р., N 37, ст. 497, NN 41 - 45, ст. 529; 2011 р., N 23, ст. 160, N 30, ст. 279; 2012 р., N 12 - 13, ст. 82; 2013 р., N 14, ст. 89, N 21, ст. 208, N 37, ст. 490, N 39, ст. 517; 2014 р., N 11, ст. 132, N 17, ст. 593, N 20 - 21, ст. 745, N 22, ст. 816; із змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року N 1642-VII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 462, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 501, частини третьої статті 512, статті 53 щодо класних чинів.

За змістом частини першої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Суд зазначає, що дана норма є чинною, не скасованою та не визнана такою, що не відповідає Конституції України.

При цьому зі змісту позовної заяви видно, що позивач просить суд зобов`язати відповідача призначити йому пенсію відповідно до статті 501 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII (у редакції, яка діяла до 01 жовтня 2011 року), відповідно до якої пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Із доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 501 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ позивач пов`язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону "Про прокуратуру" №1697-VII, призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та відповідно зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, і прямо суперечить положенням Конституції України.

Відповідно до статті 501 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ (в редакції Закону України "Про прокуратуру" № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року) до 01 жовтня 2011 року (в редакції Закону № 3668 від 08 липня 2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку.

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Частиною п`ятою статті 501 Закону України №1789-ХІІ (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року) встановлено, що до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право виникло раніше).

Вищевказаний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 04 березня 2020 року при розгляді справи 265/6322/16-а.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 501 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ (у вказаній редакції).

Так, згідно довідки начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Полтавської області А.Петрової , стаж роботи ОСОБА_1 станом на 05 травня 2020 року в органах прокуратури складає 22 роки 05 місяців 22 дні.

Згідно записів трудової книжки судом встановлено, що ОСОБА_1 01 липня 1988 року закінчила технікум, що за вимогами частини п`ятою статті 501 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ не є вищим юридичним навчальним закладом, а вказані у трудовій книжці посади не відносяться до посад державної служби чи інших посад, передбачених частиною п`ятої статті 501 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ (в редакції, яка була чинною до 01 жовтня 2011 року) та частиною шостою статті 86 Закону № 1697-VII.

Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №727/5118/16-а.

Щодо посилань позивач на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні "Великода проти України" (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, юридична адреса: вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36000) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Удовіченко