Рішення № 91566507, 15.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4997/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (вул. Бабеля, буд.2, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945) про зобов`язання нарахувати та виплатити вихідну неоподатковувану допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, з урахуванням індексу інфляції за період з 08.09.2016 року по день виплати вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 12 червня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, в якому позивач просить зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну неоподатковувану допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, з урахуванням індексу інфляції за період з 08.09.2016 року по день виплати вихідної допомоги.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач зазначає, що при звільненні у відставку з посади судді Біляївського районного суду Одеської області він мав право на вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою згідно Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року.

Проте, вихідну допомогу після звільнення позивач не отримав, оскільки статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року, відповідно до якої позивачу мала б бути виплачена вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, було виключено на підставі положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Таким чином, позивач вважає, що зазначеним Рішенням Конституційного Суду України поновлено право ОСОБА_1 на отримання вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, так як відповідно до ст.22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відзив на адміністративний позов обґрунтований наступним

Відповідач не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що станом на день виходу позивача у відставку (08.09.2016 року) виплата вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою законодавством передбачена не була, а тому правові підстави для її виплати були відсутні.

Також, відповідач вказує на те, що на момент прийняття рішення ВР України про звільнення ОСОБА_1 , Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачав виплати вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VII, який набрав законної сили 30.09.2016 року, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного Закону становить 3 місячні суддівські винагороди за останньою посадою.

Крім того, відповідач звертає увагу, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів», в якому на момент звільнення ОСОБА_1 , була відсутня норма, яка передбачала можливість виплати вихідної допомоги, має юридичну силу до 15.04.2020 року, тобто до визнання її неконституційною.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

30 червня 2020 року від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов (вхід. №ЕП/9819/20).

13 липня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. №ЕП/10527/20).

Станом на 15 вересня 2020 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вирішуючи дану справу судом враховано, що особливості її розгляду визначені статтею 262 КАС України. Однак розгляд даної справи припав на період дії на території України карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із наступними змінами).

У зв`язку з цим пунктом 9 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 року №540-IX (далі – Закон України №540-IX від 30.03.2020 року), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ VI “Прикінцеві положення” КАС України доповнено пунктом 3, яким передбачено автоматичне продовження визначених статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу процесуальних строків, в тому числі і строків розгляду справи, подання інших заяв по суті справи, тощо на період дії карантину.

В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року №731-IX (далі – Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 року) , пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, згідно якої встановлені цим Кодексом процесуальні строки поновляються судом лише за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом).

Пунктом 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 року також було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 року набрав чинності 17.07.2020 року, відповідно продовжені Законом України №540-IX від 30.03.2020 процесуальні строки закінчилися 06.08.2020 року.

Оскільки жодних заяв від учасників справи щодо можливості продовження процесуальних строків по справі до визначеного терміну подано не було, суд вважає що жодних перешкод для вирішення даної справи та ухвалення судового рішення не має.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Відповідно до Постанови Верховної Ради України №1513-VIII від 08.09.2016 року «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено у відставку з посади судді Біляївського районного суду Одеської області.

29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (далі - ТУ ДСА України в Одеській області) з заявою про нарахування та виплату вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Листом від 08 травня 2020 року за №5-1183/20-вих, ТУ ДСА України в Одеській області повідомило позивача, що з метою дотримання вимог чинного законодавства, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області звернулось до Державної судової адміністрації України за наданням роз`яснення щодо особливостей застосування положень рішення Конституційного суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 в частині нарахування та виплати вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою до суддів у відставці (а.с.11).

28 травня 2020 року ТУ ДСА України в Одеській області в доповнення до листа ТУ ДСА України в Одеській області від 08.05.2020 року №5-1183/20-вих, направило позивачу копію листа – роз`яснення Державної судової адміністрації України від 25.05.2020 року №10-10124/20, стосовно виплати суддям у відставці вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, в якому зазначено, що правові підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою суддям, які звільнились у відставку в період з 01.04.2014 року до 30.09.2016 року відповідно до Закону України №2453-VI та на сьогодні не перебувають у трудових відносинах із судами (відраховані зі штату суду), відсутні (а.с.12-15).

Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача у виплаті вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Релевантні джерела права та висновки суду

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

При цьому, як передбачено приписами ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд зазначає, що згідно із ч.3 ст.43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон України №2862-ХІІ) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ (далі - Закон України №2453-VI).

Суд зазначає, що Законом України №2453-VІ було змінено розмір суддівської винагороди, а саме встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку.

Відповідно до положень ст.136 Закону України №2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.

В подальшому, як встановлено під час розгляду справи, відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 року, із Закону України №2453-VІ, зокрема, виключено статтю 136, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Судом встановлено, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.

З аналізу вищевикладеного суд доходить висновку, що судді, щодо яких в період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку, до складу яких входить і позивач, були позбавленні права на отримання вихідної допомоги.

Як було встановлено судом, відповідно до Постанови Верховної Ради України №1513-VIII від 08.09.2016 року «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено у відставку з посади судді Біляївського районного суду Одеської області.

Водночас, суд зазначає, що рішення стосовно неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII в частині, яка стосується виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів», станом на час відрахування позивача зі штату Біляївського районного суду Одеської області на зазначену дату Конституційним Судом України не приймалося, а отже з 01 квітня 2014 року судді, які виходять у відставку, не мали права на отримання вихідної допомоги, а з 30 вересня 2016 року - мають право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Зважаючи на те, що датою звільнення судді у разі подання заяви про відставку є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата відрахування судді зі штату, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою, передбачене частиною третьою статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIІ від 02 червня 2016 року, який набрав чинності з 30 вересня 2016 року.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі №802/2084/17-а.

Відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, враховуючи обставини того, що позивача було звільнено з посади судді постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1513-VIII, то в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли саме на час прийняття такого рішення стосовно позивача.

Вказане свідчить про помилковість доводів позивача стосовно необхідності застосування у даному випадку нормативно-правових актів, чинних на час його звернення до відповідача із заявою стосовно нарахування і виплати вихідної допомоги, згідно з вимогами ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року.

При цьому, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII.

Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, суд зазначає, що вказані положення застосовуються з 15.04.2020 року, та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15.04.2020 року включно.

Крім того, суд зазначає, що Конституційним Судом України в п.3.2 рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 зазначено, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні та вказано на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої за своєю юридичною природою "вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір" (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду, а саме у постанові від 23 травня 2018 року у справі №802/1490/17-а (адміністративне провадження №К/9901/119/18), у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №642/6354/17 (адміністративне провадження №К/9901/57267/18).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги судді при звільненні його у відставку станом на час його звернення із відповідною заявою 29.04.2020 року.

Водночас, суд зазначає, що право на виплату вихідної допомоги суддя набув не у зв`язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв`язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного нормативного акту про звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов`язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї. Вказане свідчить про помилковість доводів позивача стосовно набуття ним права на відставку у зв`язку з наявністю стажу 20 років.

На підставі вказаного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Власне з цього приводу Європейський суд з прав людини у рішеннях від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 року у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії» висловив позицію, яка зводиться до того, що реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в державі.

Окрім того, у п.23 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до Закону, а доказів щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, до суду не надано, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (вул. Бабеля, буд.2, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945) про зобов`язання нарахувати та виплатити вихідну неоподатковувану допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, з урахуванням індексу інфляції за період з 08.09.2016 року по день виплати вихідної допомоги – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Суддя С.О. Cтефанов

.