Рішення № 91566448, 14.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6259/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії,–

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області безпідставно не переведено її на пенсію по втраті годувальника. Також, на думку позивача, пенсія за віком та довічне грошову утримання судді у відставці мають однакову правову природу.

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (від 07.08.2020р. вхід.№30865/20), наголошуючи, зокрема, на тому, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено призначення довічного грошового утримання судді у відставці. Натомість, для призначення будь-яких виплат у зв`язку з втратою годувальника померлого судді у відставці, законодавчо передбачені підстави відсутні.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у справі №420/6259/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.05.2020р. №3105, Відділом з питань перерахунків пенсій №16 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято Рішення про відмову в переведенні на пенсію по втраті годувальника №3105 від 15.05.2020р.

Не погодившись з вищеозначеним Рішенням Відділу з питань перерахунків пенсій №16 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в переведенні на пенсію по втраті годувальника №3105 від 15.05.2020р. позивач – ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, 17.11.1978р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Свідоцтва про шлюб від 17.11.1978р. серії НОМЕР_1 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 займав посаду судді Апеляційного суду Одеської області, та з урахуванням Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» №752-V від 15.03.2007р., на підставі заяви про відставку, 26.04.2007р. звільнений з посади судді Апеляційного суду Одеської області.

Згідно з наявною у матеріалах справи Довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 04.09.2019р. №232, станом на 01.01.2019р. суддівська винагорода Тополева Володимира Костянтиновича, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 50714,40грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримував довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% від суддівської винагороди.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії Свідоцтва про смерть від 13.01.2020р. серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом з`ясовано, що ОСОБА_1 є пенсіонером, та отримує пенсію за віком.

Так, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування прийнято Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за змістом якої пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (частина перша, пункт 1 частини другої, абзац другий пункту 2 частини третьої цієї статті).

Питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку, як встановлено судами, чоловік позивачки не отримував.

У той же час, питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії за віком унормовані статтями 25, 27, 28, 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з положеннями частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено сферу його дії, зокрема, зазначено, що ним врегульовані відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, окрім іншого, види пенсійних виплат.

У свою чергу, вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначено статтею 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Отже, розмір пенсії обчислюється, виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Іншого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено.

При цьому, питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, ані Законом України «Про статус суддів», ані Законом України «Про судоустрій і статус суддів», не врегульовано.

Окрім того, статтею 46 Основного Закону за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

При цьому, довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства.

Отже, призначення довічного грошового утримання судді передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є закони України «Про статус суддів» та «Про судоустрій і статус суддів», при цьому, вказаними актами чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08.06.2016р. у справі №4-рп/2016, рішення від 20 березня 2002року у справі №5-рп/2002, від 1 грудня 2004р. у справі №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005року у справі №8-рп/2005, від 22 травня 2008року №10-рп/2008, від 3 червня 2013року у справі №3-рп/2013).

У рішенні від 08.06.2016р. у справі №4-рп/2016 Конституційним Судом України наголошено, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.

У цьому ж рішенні Конституційним Судом України вказано, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, судом встановлено, що виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в Постанові від 28.04.2020р. по справі №635/4299/17.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості, та безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та відповідно відсутності законодавчо передбачених підстав для їх задоволення.

Вищевикладене спростовує твердження позивача, викладені у позовній заяві.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, не обґрунтовані, документально не підтверджені, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже задоволенню не підлягають.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна,83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання неправомірними дій щодо відмови у переведенні на пенсію по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання перевести на пенсію по втраті годувальника згідно статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.