Рішення № 91566409, 14.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5904/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1620 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Одеського окружного адміністративного суду 06 липня 2020 року надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини А1620 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 09 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.

10 липня 2020 рок до суду від позивача за вх.№26761/20 надійшла заява з копією грошового атестату та належним чином оформленою позовною заявою (у двох примірниках), в якій позовні вимоги викладені в наступній редакції:

1. Визнати бездіяльність військової частини А1620 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги з включенням до її обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного забезпечення протиправною;

2. Зобов`язати військову частину А1620 здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням до її обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення з врахуванням суми вже виплаченої одноразової грошової допомоги.

Ухвалою від 15 липня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (вх. №26761/20), відкрито провадження у адміністративній справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 , проходив військову службу в Збройних Силах України та наказом командира військової частини А1620 від 23.01.2018 року № 15 був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас. При виключенні зі списків особового складу та повного грошового розрахунку позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога (вихідна допомога) у разі звільнення з військової служби, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393, без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував на день звільнення. На звернення позивача відповідач письмово (лист від 19.05.2020 р. вих. №350/303/2/701) відмовив у задоволенні вимоги щодо нарахування та виплати вказаної щомісячної додаткової грошової винагороди. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та такими, що порушують його права.

06 серпня 2020 року від відповідача за вх. №30757/20 до суду надійшов відзив на позов (а.с.27-128), в якому відповідач зазначає, що на теперішній час відсутні будь-які законні підстави для здійснення перерахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні громадянину ОСОБА_2 , оскільки нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні здійснена у відповідності до норм законодавства. Зазначає, що відповідно до Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року (діяла до 20.07.2018 року) щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується і виплачується одноразова грошова допомога на підставі п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Тому військова частина А1620 вважає, що остання діяла у порядку, з підстав, у спосіб та в межах повноважень, які визначені чинним законодавством України.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на адміністративний позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та відзив, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

Наказом командира військової частини АА1620 (по стройовій частині) № 15 від 23.01.2018 року (а.с.3), майора ОСОБА_1 , начальника радіолокаційного вузла військової частини А0826, у зв`язку зі звільненням наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 03.01.2018 року № 1 у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням вимог підпункту «ї» пункту 1 частини восьмої цієї ж статті цього самого закону:

- виключено з 23 січня 2018 року із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення;

- вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 24 роки, 06 місяців, 23 дні;

- наказано виплатити премію в розмірі 450 % посадового окладу, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 60% грошового забезпечення, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з 01 по 23 січня 2018 року;

- щорічна основна відпустка за 2018 рік не надавалась. Грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік не отримав;

- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік не отримав;

- наказано виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню за 24 календарних роки служби;

- припинено доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю;

- житлом за рахунок МО України не забезпечений.

Судом встановлено, що 09 квітня 2020 року позивач звернувся із заявою до військової частини А1620 з проханням нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, у відповідь на яку військовою частиною А1620 на адресу позивача направлено лист від 19 травня 2020 року за вих. № 350/303/2/70 (а.с.4), в якому з посиланням на приписи ст.ст.1, 2, 3 Закону України «Про оборону України», п.2.7 та п.4.4 наказу Міністерства оборони України від 15.12.2016 року №690 «Про організацію формування і виконання бюджетних програм (підпрограм) в системі Міністерства оборони України» зазначено, що згідно наказу командира військової частини А1620 від 23.01.2018 року №15 всі види виплат, які вказані в наказі, були здійснені в повному обсязі. Повідомлено, що суми щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення не входять до суми розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому немає законних підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Вважаючи, що позивачу протиправно виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Як вбачається з грошового атестату серії ЗУ №№303076 виданого військовою частиною А1620 14.02.2018 року (а.с.16), ОСОБА_1 отримував такі види грошового забезпечення (засвідчену копію атестату відповідачем до суду на виконання вимог ували від 14.07.2020 року не надано, а у відзиві інформація з наданої позивачем незасвідченої копії атестату не заперечується):

- оклад за військовим званням;

- посадовий оклад;

- надбавка за вислугу років 35%;

- надбавка за виконання особливо важливих завдань (НВОВЗ) 50%;

- премія 450%;

- щомісячна додаткова грошова винагорода (ЩДГВ) 60%;

- надбавка за роботу з таємними документами (НТ) 15%;

- надбавка за класну кваліфікацію (НКК) 4%;

- надбавка за особливі умови служби 7 % і 5%.

З вказаного грошового атестату також вбачається, що позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби в сумі 86961,96 грн.

При цьому, як стверджується позивачем та не заперечується відповідачем, при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби відповідачем щомісячна додаткова грошова винагорода не врахована.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири складові:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Судами встановлено, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту «а» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (у зв`язку із закінченням строку контракту).

На момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 24 роки 06 місяців 23 дні, а відтак, відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ, позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до грошового атестату позивача вбачається, що позивачу у до 23 січня 2018 року виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60%.

Також, відповідно до наказу командира військової частини А1620 (по стройовій частині) № 15 від 23.01.2018 року ОСОБА_1 наказано виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 01 по 23 січня 2018 року в розмірі 60%.

Однак, відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено та у перерахунку одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби позивачу відмовлено.

За змістом п.9.1 розділу IX Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329 грошове забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, включає: оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавки за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).

Аналогічні норми щодо невключення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550.

Разом з тим, застосовуючи вищевказані Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Суд зазначає, що частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Таким чином, суд зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону №2011-ХІІ.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі №826/11679/17.

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.

Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Як встановлено судом та вбачається з грошового атестату ОСОБА_1 , до 23 січня 2020 року перед звільненням позивачу нараховувалась та виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, а тому суд доходить висновку, що така винагорода не може вважатись одноразовою та повинна бути врахована відповідачем при обчисленні позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Суд зазначає, що позивач помилково дійшов висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги, оскільки як вбачається з листа військової частини А1620 від 19.05.2020 року №350/303/2/701 ОСОБА_1 було відмовлено у врахуванні щомісячної додаткової грошової допомоги при обчисленні одноразової грошової допомоги у разі звільнення, а відтак у вимозі позивача щодо визнання бездіяльності військової частини А1620 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги з включенням до її обчислення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного забезпечення протиправною слід відмовити.

У той же час, відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки суду, суд вважає за доцільне з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправними дії військової частини А1620 щодо відмови у листі військової частини А1620 від 19 травня 2020 року №350/303/2/701 у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення та зобов`язання військову частину А1620 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи, що провадження у справі відкрито 14 липня 2020 року, строки розгляду даної справи, визначені ст.258 КАС України, враховуючи, що останній день розгляду справи припадає на вихідний день (неділя), в силу положень ст.120 КАС України, рішення суду складено суддею 14.09.2020 року (перший робочий день).

Керуючись ст. ст. 2, 7, 9, 10, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А1620 щодо відмови у листі військової частини А1620 від 19 травня 2020 року №350/303/2/701 у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення.

Зобов`язати військову частину А1620 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - військова частина А1620 (вул.Магістральна, 37, м.Одеса, 65085, код ЄДРПОУ 08502712).

Суддя О.А. Вовченко