Рішення № 91565980, 07.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4636/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3002 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини А3002 Національної гвардії України, в якому просить:

- прийняти позовну заяву до розгляду та розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача - військової частини А3002 Національної гвардії України (м. Львів, код ЄДРПОУ 08682683) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року;

- стягнути з відповідача - військової частини А3002 Національної гвардії України (м. Львів, код ЄДРПОУ 08682683) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року в сумі 86300,79 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у сумі 1961,30 грн. сплачені за проведення судово-економічної експертизи та 3000,00 грн. сплачені за правову допомогу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом командира військової частини А3002 Національної гвардії України від 31 травня 2018 року № 130 (по стройовій частині) його звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Вказує, що станом на день виключення його зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення відповідач не провів з ним повного розрахунку, у зв`язку з чим позивач письмово звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, яка гарантована йому чинним законодавством України. На своє звернення отримав відповідь, у якій відповідач зазначив про те, що у 2016 році грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось із урахуванням індексації, однак у зв`язку з відсутністю фінансових ресурсів індексація грошового забезпечення на 2017 рік не була передбачена у кошторисі та у штатному розписі частини.

Позивач вважає, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті йому індексації грошового забезпечення є протиправною та необґрунтованою, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку із зростанням споживчих цін, є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Зауважує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань та свідомо відмовляти у проведенні, зокрема, індексації грошового забезпечення, доки відповідні правові положення національного законодавства, які її передбачають, є чинними.

Крім того, позивач зазначає, що у квітні 2020 року звернувся до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз із заявою про проведення судово-економічної експертизи для підрахунку розміру індексації грошового забезпечення, яку відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року. Стверджує, що згідно висновку експерта, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи № 3059 від 13 травня 2020 року документально підтверджується розмір індексації його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року у сумі 86791,89 грн. Зауважує, що оскільки за період з липня 2016 року по грудень 2016 року отримав 491,10 грн. індексації грошового забезпечення, то загальна сума індексації, яка належить йому до виплати становить 86300,79 грн.

Також позивач зазначає, що поніс витрати у зв`язку з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 1961,30 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн., які належить стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вважає, що позивач пропустив, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду, оскільки дізнався про те, коли та у якому розмірі йому було виплачено індексацію його грошового забезпечення з відповіді військової частини А3002, яку отримав 26 лютого 2020 року, а з цим адміністративним позовом до суду звернувся 11 червня 2020 року. Крім цього, відповідач зауважує, що позивач не подав клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а тому, на його думку, цю позовну заяву необхідно залишити без розгляду.

По суті спору відповідач зазначає про те, що згідно з пунктом 1.1 розпорядження командувача Національної гвардії України від 04 лютого 2016 року № Р-5 «Про підвищення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України» та відповідно до пункту 21.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом МВС України від 04 липня 2014 року № 638 встановлено щомісячне преміювання військовослужбовцям Національної гвардії України (крім військовослужбовців строкової служби) відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби, виходячи з асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків на грошове забезпечення у межах фонду преміювання в розмірі 525%. З огляду на наведене, розмір грошового забезпечення позивача у грудні 2015 року становив 7218,00 грн., а у січні 2016 року - 12441,01 грн., що, на думку відповідача, підтверджує факт підвищення грошового забезпечення позивача, а тому для нарахування індексації базовим місяцем буде січень 2016 року. У подальшому розмір грошового забезпечення позивача підвищився відповідно до розпорядження командувача Національної гвардії України від 04 вересня 2017 року № 27/33/4-6240 «Про грошове забезпечення військовослужбовців у 2017 році», тому для наступного проведення індексації базовим місяцем буде серпень 2017 року. Також відповідач стверджує, що у 2016 році позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у повному обсязі. За період з січня 2017 року по липень 2017 року включно індексація грошового забезпечення не виплачувалася у зв`язку з відсутністю фінансових ресурсів.

Щодо наданого позивачем висновку експерта № 3059 від 13 травня 2020 року відповідач зазначає, що такий висновок експерта та наведений у ньому розрахунок сум індексації грошового забезпечення позивача є неправильним у зв`язку з неправильно обраним базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення.

Щодо заявленої вимоги про стягнення витрат, сплачених за проведення судово-економічної експертизи відповідач вважає таку вимогу безпідставною, оскільки нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача, як роботодавця відповідно до вимог чинного законодавства, а не експерта. Крім того, вважає, що у позивача не було необхідності проводити експертизу, оскільки для розрахунку індексації безліч он-лайн ресурсів.

Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. відповідач вказує, що сума таких витрат не є співмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Крім того, зауважує, що позивач на свій розсуд скористався платною правничою допомогою, хоча має право на безоплатну правничу допомогу.

У зв`язку з вищевикладеним просить відмовити позивачу щодо стягнення з відповідача - військової частини 3002 Національної гвардії України на користь позивача - ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року в повному обсязі чи враховуючи те, що строк звернення до суду пропущений залишити позов без розгляду.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково зазначає про те, що оскільки індексація є складовою грошового забезпечення, а у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, то строк звернення до суду з цим позовом не пропущений.

Також позивач вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності з 01 січня 2008 року та втратила чинність з 01 березня 2018 року встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені в додатку № 1 до цієї постанови. Зауважує, що підвищення тарифних ставок (окладів) після 01 січня 2008 року і до 31 березня 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації не відбувалося. Таким чином, позивач вважає, що базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення є саме січень 2008 року. Крім того, на думку позивача, щомісячна додаткова винагорода, премії, які отримували військовослужбовці не є постійною величиною, не були основними та змінювались, а тому не повинні впливати на розмір індексації грошового забезпечення.

Щодо посилань відповідача на відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення позивач зауважує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань та свідомо відмовляти у проведенні індексації грошового забезпечення, доки відповідні правові положення національного законодавства, які її передбачають, є чинними.

На думку позивача, твердження відповідача про те, що у нього не було необхідності проводити експертизу, оскільки для підрахунку індексації існує безліч он-лайн ресурсів, а також, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача, а не експерта є безпідставними, адже у позивача та відповідача існують різні погляди на встановлення базового місяця, у зв`язку з чим відповідач не погодився б із будь-якими розрахунками суми, через що і виник спір у цій справі.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у якому додатково зазначає про те, що питання проходження служби, в тому числі і виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовані Кодексом законів про працю України та Законом України «Про оплату праці» а розгляд справ, пов`язаних із проходженням військової служби здійснюється в порядку адміністративного судочинства та у строки зазначені у частинах першій, п`ятій статті 122 КАС України.

Відповідач вважає посилання позивача на те, що премії, які отримують військовослужбовці не є постійною величиною необґрунтованими, оскільки відповідно до довідки про грошове забезпечення та сплачені суми індексації позивача за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2019 року щомісячна премія виплачувалася йому постійно та систематично протягом тривалого часу.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 18 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 21 грудня 2016 року Головним управлінням Національної гвардії України ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.10).

Згідно з Витягом із наказу командира військової частини 3002 (по стройовій частині) № 130 від 31 травня 2018 року майора ОСОБА_1 , оперативного чергового чергової служби, звільненого відповідно до пункту «б» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 03 травня 2018 року № 56о/с в запас Збройних Сил України за станом здоров`я, з 31 травня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.9).

Листом командира військової частини 3002 Національної гвардії України № 50/02/32-314 від 26 лютого 2020 року «Щодо виплати індексації грошового забезпечення» (а.с.11) позивача на його звернення повідомлено про те, що «відповідно до даних про виплачене грошове забезпечення у період з 2016 по 2018 роки, Вам нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення за 2016 рік, У 2017 у зв`язку з відсутністю фінансових ресурсів дану виплату не було передбачено у кошторисі військової частини на 2017 рік та у штатному розписі військової частини на 2017 рік. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набула чинності з 01.03.2018 року були внесені зміни у нарахування грошового забезпечення, а саме підвищено посадові. У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення».

Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення та сплачені суми індексації ОСОБА_1 (а.с.12) з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року позивачу виплачено 491,10 грн. індексації грошового забезпечення, а саме: за липень 2016 року - 59,45 грн.; за серпень 2016 року - 59,45 грн.; за вересень 2016 року - 59,45 грн.; за жовтень 2016 року - 59,45 грн.; за грудень 2016 року - 193,85 грн. Згідно указаної довідки базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення є: січень 2016 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, березень 2018 року.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про розрахунок суми індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» ОСОБА_1 , підписаної начальником фінансового відділення (головним бухгалтером) військової частини 3002 Національної гвардії України, сума невиплаченої індексації за 2016-2018 роки ОСОБА_1 становить 1548,07 грн. (2039,17 грн. - 491,10 грн.). Згідно указаної довідки базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення є: січень 2016 року, серпень 2017 року, березень 2018 року.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом спору у цій справі є оцінка наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року у сумі 86300,79 гривень.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Змістом позовних вимог у цій справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року та стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року у сумі 86300,79 гривень.

Таким чином, спірні правовідносини стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на нарахування йому індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби, а саме з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року.

Суд зазначає, що в Кодексі адміністративного судочинства України відсутні норми, які регулюють строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

При цьому, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Таким чином, оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати, то у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 340/184/19.

Разом з цим, суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України у справі від 15 жовтня 2013 року за № 9-рп/2013 (справа № 1-13/2013) викладено правову позицію згідно із якою у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут - і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (тут - і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацами першим, другим, п`ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацами першим - шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

З наявної у матеріалах справи довідки про нараховане грошове забезпечення та сплачені суми індексації ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року суд встановив, що за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року позивачу виплачено 491,10 грн. індексації грошового забезпечення, а саме: за липень 2016 року - 59,45 грн.; за серпень 2016 року - 59,45 грн.; за вересень 2016 року - 59,45 грн.; за жовтень 2016 року - 59,45 грн.; за грудень 2016 року - 193,85 грн. При цьому, відповідач уважає, що за 2016 рік позивачу виплачена індексація грошового забезпечення у повному обсязі, враховуючи те, що січень 2016 року є базовим місяцем.

Підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за 2017 рік відповідач у своєму листі від 26 лютого 2020 року № 50/02/32-314 зазначає відсутність фінансових ресурсів.

Крім того, у матеріалах справи наявна довідка про розрахунок суми індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» ОСОБА_1 згідно якої позивачу нараховано 1494,76 грн. індексації за 2017 рік та 112,76 грн. за індексації за 2018 рік. Всього нараховано 2039,17 грн. індексації за 2016-2018 роки. При цьому, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення вказано січень 2016 року, серпень 2017 року, березень 2018 року.

Натомість позивач уважає, що базовими місяцями для нарахування йому індексації грошового забезпечення повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач здійснив нарахування позивачу сум індексації грошового забезпечення та частково їх виплатив, і з такими сумами позивач не погоджується у зв`язку з неправильним, на його думку, визначенням відповідачем базових місяців, спірним у цій справі є саме питання визначення базового (базових) місяця (місяців) індексації грошового забезпечення.

З цього приводу суд зазначає таке.

Враховуючи положення Порядку № 1078 місяць, у якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил затверджено Додатком 25 до Постанови № 1294.

Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

В свою чергу схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Постановою № 1294, яка набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Отже, з набранням чинності Постановою № 1294 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.

Водночас, визначаючи січень 2016 року та серпень 2017 року, як базові місяці для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач посилається на розпорядження Головного управління Національної гвардії України № Р-5 від 04 лютого 2016 року «Про підвищення розмірів грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України» та розпорядження Головного управління Національної гвардії України від 04 вересня 2017 року № 27/33/4-6240 «Про грошове забезпечення військовослужбовців у 2017 році». Так, указаними розпорядженнями встановлено щомісячне преміювання військовослужбовцям Національної гвардії України (крім військовослужбовців строкової служби) відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби, виходячи з асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків на грошове забезпечення в межах фонду преміювання.

Проте, як слідує з указаних розпоряджень розмір щомісячного преміювання військовослужбовців не був постійним, оскільки залежав від особистого вкладу військовослужбовця в загальний результат служби та виплачувався, виходячи з асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків на грошове забезпечення і в межах фонду преміювання.

Згідно із пунктом 14 Порядку № 1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Відповідно до роз`яснення Мінсоцполітики від 08 серпня 2017 року № 48/о/66-17 на запит ДФ Міноборони від 18 липня 2017 року № 248/3/9/1/863 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.

У роз`ясненні Мінсоцполітики від 18 квітня 2018 року № 28/о/66-18 вказано що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.

Зі змісту роз`яснення Мінсоцполітики від 09 лютого 2005 року № 024-106 встановлено, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації.

Таким чином, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року у зв`язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».

Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації не відбувалося.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що саме січень 2008 року, а не січень 2016 року та серпень 2017 року, як уважає відповідач, є базовим місяцем для нарахування індексації його грошового забезпечення.

В подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала законної сили 01 березня 2018 року), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.

Отже, у межах спірних відносин саме січень 2008 року та березень 2018 року є базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення позивача.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскільки при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу неправильно встановлено базовий місяць, то у спірний період нарахування індексації здійснювалось відповідачем неправильно, що у свою чергу призвело до нарахування індексації грошового забезпечення у занижених розмірах.

Щодо посилань відповідача на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за 2017 рік суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

З огляду на наведене посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за 2017 рік є безпідставними та до уваги судом не приймаються.

У позовній заяві позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року.

Як встановив суд з матеріалів справи відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період, обрахувавши її суму у розмірі 2039,17 грн., а також здійснив виплату за період з липня 2016 року по грудень 2016 року у розмірі 491,10 грн. При нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача за спірний період відповідач визначив січень 2016 року, серпень 2017 року та березень 2018 року, як базові місяці. Однак, як вказав вище суд, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення позивача мають бути січень 2008 року та березень 2018 року.

За таких обставин, суд доходить висновку, що саме дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року з урахуванням базових місяців січня 2016 року та серпня 2017 року є протиправними, оскільки такі дії безпосередньо призвели до нарахування позивачу сум індексації у занижених розмірах, у зв`язку з чим порушили його права та інтереси.

Тому позовну вимогу у цій частині належить задоволити частково.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року у сумі 86300,79 гривень суд зазначає наступне.

Вищевказана сума індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року розрахована на підставі висновку експерта № 3059 від 13 травня 2020 року, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 23 квітня 2020 року згідно з яким «дослідженням поданих документів документально підтверджується розмір індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.05.2018 відповідно до вимог Закону України від 03.07.1991 № 1282-VІІ «Про індексацію грошових доходів населення» та «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в загальній сумі 86791,89 (вісімдесят шість тисяч сімсот дев`яносто одна грн. 89 копійок)».

Відповідно до статті 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. Оскільки індексація грошового забезпечення за спірний період з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року, як базових місяців позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.

Так, з аналізу норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення слідує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Оскільки на час розгляду цієї справи та прийняття рішення у ній нарахування на користь позивача індексації грошового забезпечення відповідачем, як роботодавцем позивача за спірний період з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року, як базових місяців не здійснено, суд вважає, що за таких обставин та встановленого правового регулювання відсутні порушення прав позивача щодо правильного нарахування на його користь відповідачем індексації грошового забезпечення, які підлягають захисту в судовому порядку.

Тому з цих підстав суд відхиляє висновок експерта № 3059 від 13 травня 2020 року, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 23 квітня 2020 року.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року у сумі 86300,79 гривень є передчасною та спрямована на захист ще не порушеного права позивача (конкретна сума індексації грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року, як базових місяців ще не нарахована відповідачем за спірний період), що суперечить статті 5 КАС України, в той час, як судовий захист може надаватися лише порушеним правам, а тому у її задоволенні належить відмовити.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Водночас, суд також враховує, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з липня 2016 року по грудень 2016 року у розмірі 491,10 грн.

Тож, оскільки суд визнав протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року з урахуванням базових місяців січня 2016 року та серпня 2017 року та, враховуючи те, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення саме на відповідача покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року, як базових місяців та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пунктів першого, третього частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду з цим адміністративним позовом його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як уже зазначав суд вище до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд встановив, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Мицик і Партнери» (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги від 11 березня 2020 року (далі - Договір) (а.с.24).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець зобов`язується надати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Договору передбачено, що відповідно до предмету цього Договору Клієнт приймає на себе наступні зобов`язання, зокрема, оплатити Виконавцю вартість правової допомоги (Гонорар), а також відшкодувати витрати пов`язані з наданням правової допомоги, зокрема: державне мито та інші обов`язкові платежі, вартість проживання у готелях, транспорті витрати, друкарські, копіювальні та інші роботи, переклад, нотаріальне посвідчення документів тощо.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що правова допомога, передбачена предметом цього Договору оплачується відповідно до акту виконаних робіт.

Відповідно до пункту 3.3 Договору гонорар сплачується Клієнтом в момент підписання Договору або протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку.

Як слідує зі змісту акта виконаних робіт від 11 червня 2020 року (а.с.27), Виконавцем (Адвокатським об`єднанням «Мицик і партнери») в інтересах Клієнта ( ОСОБА_1 ) згідно договору про надання правової допомоги від 11 березня 2020 року у повному обсязі виконано зобов`язання:

- вивчення документів Клієнта про звільнення, документів, підтверджуючих статус учасника АТО, підготовка запитів в архів, вивчення відповідей військової частини щодо компенсаційних виплат та індексації, вивчення грошових відомостей, надання консультацій та узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ - 1 год.;

- підготовка документів для проведення експертизи, отримання висновку експерта, опрацювання висновку експерта - 1 год.;

- складання позовної заяви та підготовка копій документів до позовної заяви - 1 год.

Розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000,00 гривень. (3 год. х 1000,00 гривень = 3000,00 гривень). Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 3000,00 гривень.

Відповідно до квитанції № 10 від 11 червня 2020 року ОСОБА_1 сплатив 3000,00 грн. на рахунок отримувача Адвокатського об`єднання «Мицик і Партнери», призначення платежу: оплата за надання правової допомоги у справі згідно договору від 11 березня 2020 року.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Перш за все, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката, суд зазначає, що надання консультацій та узгодження правової позиції, підготовка запитів в Архів не мають безпосереднього впливу на результат справи. Також, суд вважає, що опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, вивчення документів Клієнта про звільнення, документів підтверджуючих статус учасника в АТО включаються до витрат пов`язаних з підготовкою позовної заяви.

Витрати на підготовку документів для проведення експертизи, отримання висновку експерта, опрацювання висновку експерта суд не враховує, оскільки висновок експерта у цій справі суд не оцінював, як доказ та відхилив його з мотивів, наведених вище.

Щодо відшкодування витрат на підготовку копій документів суд зазначає, що підготування копій документів є суто технічною роботою та не охоплюється поняттям правничої допомоги.

Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, які приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вказаний висновок Верховного Суду в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом під час вирішення цього спору.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з військової частини 3002 Національної гвардії України становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про те, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. не є співмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги часткове задоволення позову судом, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правничу допомогу адвоката у сумі 3000,00 грн., належить задоволити частково, шляхом стягнення таких витрат в сумі 2000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи № 3059 від 13 травня 2020 року у розмірі 1961,30 грн. слід зазначити про те, що оскільки суд відхилив висновок експерта № 3059 від 13 травня 2020 року, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 23 квітня 2020 року та відмовив у стягненні на користь позивача визначеної у ньому суми індексації грошового забезпечення, витрати пов`язані з проведенням судово-економічної експертизи не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до військової частини 3002 Національної гвардії України (вул. Кн. Ольги, 105, м. Львів, 79060) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення - задоволити частково.

Визнати протиправними дії військової частини 3002 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року з урахуванням базових місяців січня 2016 року та серпня 2017 року.

Зобов`язати військову частину 3002 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3002 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з військової частини 3002 Національної гвардії України 1000,00 грн. витрат на правничу допомогу - відмовити.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з військової частини 3002 Національної гвардії України витрат, пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи № 3059 від 13 травня 2020 року у розмірі 1961,30 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 14 вересня 2020 року.

Суддя Клименко О.М.