Рішення № 91565889, 09.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000786

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Кушика Й.-Д. М.,

представника позивача Яценка С. А.,

представника відповідача Ярової А. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області код ЄДРПОУ 39507175, місцезнаходження: 82100, м. Дрогобич, вул. Шевченка, 9, в якому позивач, з урахуванням заяви від 10.06.2020, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області від 22.01.2019 № І -О "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на роботі в Головному управлінні ДПС у Львівській області на посаді завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності з 23.01.2019;

- стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.01.2019 по 22.06.2019 у розмірі 131570,16 грн.

Ухвалою від 25.02.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 03.04.2019 суд зупинив провадження у справі.

Ухвалою від 26.12.2019 суд поновив провадження у справі.

Ухвалою від 17.02.2020 суд допустив заміну відповідача у справі його правонаступником.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач звільнив позивача не вживши заходів з метою його працевлаштування, не запропонував йому усі вакантні посади, які існували як на дату його звільнення з роботи - 22.01.2019, так і в період з дати його попередження про наступне звільнення - 16.11.2018 до дати звільнення. Крім цього, відповідач не врахував переважне право позивача на залишення на роботі, виходячи з продуктивності праці та стажу роботи. Таким чином, відповідач повинен поновити позивача на посаді в Головному управлінні ДПС у Львівській області на посаді завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності з 23.01.2019, а також виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що після реорганізації Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС дія трудового договору позивача продовжується, оскільки припинення такого можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників в ГУ ДФС у Львівській області. Внаслідок реорганізації територіальних органів ДФС у ГУ ДФС у Львівській області відбулося не скорочення кількості штатних працівників, а збільшення їхньої кількості на 450 одиниць. А тому відповідач немав підстав для звільнення позивача у зв`язку зі скороченням чисельності/штату працівників. Решта аргументів позивача такі ж, як у позовній заяві.

23.03.2020 представник відповідача подала заперечення, в яких вказала, що із вакантною посадою позивач не погодився і зробив про це відповідний запис на пропозиції від 22.01.2019, а тому доводи позивача щодо невиконання вимог трудового законодавства є безпідставними.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. Просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила повністю. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач перебував на посаді завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області.

21.06.2018 позивача попереджено про реорганізацію, скорочення чисельності або штату працівників державного органу та наступне вивільнення з посади завідувача сектору інфраструктури 21.08.2018 (по закінченню двох місяців з моменту вручення повідомлення).

Наказом Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області від 17.09.2018 № 24-О «Про переведення» позивача з 17.09.2018 переведено на посаду завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера з посадовим окладом згідно із штатним розписом (підстава - пропозиція ОСОБА_1 від 17.09.2018).

16.11.2018 позивача попереджено про наступне вивільнення.

Наказом Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області від 22.01.2019 № 1-О "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача відповідно до вимог пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» від 28.03.2018 № 296 з урахуванням вимог наказів Державної фіскальної служби України «Про реорганізацію територіальних органів ДФС у Львівській області» від 10.05.2018 № 290 та «Про надання повноважень» від 10.05.2018 № 792-О звільнено з роботи згідно з пунктом 4 частини першої статті 83, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу».

Процедура вивільнення державних службовців регулюється нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 вказаної статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Суд наголошує на тому, що звільнення через скорочення штатів допускається за умови неможливості подальшого працевлаштування такої особи, що, в свою чергу, передбачає обов`язок роботодавця запропонувати працівнику всі наявні вакансії в структурі юридичної особи.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 21.08.2019 у справі №813/4153/16.

Суд встановив, що 16.11.2018 позивача попереджено про наступне вивільнення.

Наказом Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області від 22.01.2019 № І -О "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з роботи згідно з пунктом 4 частини першої статті 83, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, відповідач повинен був запропонувати позивачу всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися у юридичній особі упродовж періоду з 16.11.2018 по 22.01.2019 та які існували на день звільнення.

Проте, відповідач 22.01.2019 запропонував позивачу для переведення посаду в Головному управлінні ДФС у Львівській області - головного державного інспектора відділу обліку майна за матеріалами оперативних та слідчих підрозділів управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління ДФС у Львівській області, від якої позивач відмовився.

Згідно з переліком вакантних посад в Головному управлінні ДФС у Львівській області станом на 22.01.2019 було 111 вакантних посад, з яких не потребували проведення конкурсу 99 посад.

З наведеного можна дійти висновку про те, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо пропонування позивачу всіх інших вакантних посад (інша робота), які з`явилися у Головному управлінні ДФС у Львівській області упродовж періоду з 16.11.2018 по 22.01.2019 та які існували на день звільнення, чим порушив вимоги статті 49-2 КЗпП України.

Крім цього, суд звертає увагу на статтю 42 КЗпП України, згідно з якою при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Суд повторно звертає увагу на те, що у відповідності до статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Суд встановив, що у позивача станом на день звільнення стаж державної служби становив 25,5 років, що згідно з відомостями щодо кваліфікації працівників ГУ ДФС у Львівській області від 01.02.2019 є більшим, ніж у переважної більшості працівників.

Суд зауважує, що відповідач не надав доказів врахування стажу позивача, кваліфікації та його продуктивності при його звільненні.

Вказане свідчить, що відповідач порушив встановлений трудовим законодавством порядок (процедуру) звільнення позивача.

З таких підстав, суд дійшов висновку про те, що наказ Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 22.01.2019 № І-О "Про звільнення ОСОБА_1 " прийнятий не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, недобросовісно, без дотримання принципу рівності перед законом та непропорційно. Таким чином, вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи висновок суду про незаконність звільнення позивача, останній підлягає поновленню на посаді.

Позивач просить поновити його на роботі у Головному управлінні ДПС у Львівській області на посаді завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності з 23.01.2019.

З приводу вказаного суд вважає за необхідне зазначити таке.

Дослідивши штатний розпис на 2020 рік Головного управління ДПС у Львівській області, суд вказує на відсутність у ньому такої посади як завідувач сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності.

Відтак, у задоволенні позовної вимоги про поновлення позивача на роботі у Головному управлінні ДПС у Львівській області на посаді завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності з 23.01.2019 необхідно відмовити повністю.

Разом з тим, суд з урахуванням статті 235 КЗпП України вважає за можливе та необхідне поновити позивача на посаді в Головному управлінні ДПС у Львівській області рівнозначній посаді завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області з 23.01.2019.

При цьому, суд зазначає про відсутність можливості самостійно визначити рівнозначну посаду, на яку необхідно поновити позивача, оскільки це питання належить до виключної компетенції відповідача.

Щодо стягнення з Головного управління ДПС у Львівській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з частиною другою пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Суд зазначає, що період з 23.01.2019 по 09.09.2020 є періодом вимушеного прогулу, за який Головне управління ДПС у Львівській області, повинно виплатити позивачу середній заробіток та відповідно становить 407 робочих дні.

Суд встановив, що згідно з довідкою від 03.12.2019 № 588-05.0-31 середньомісячна заробітна плата позивача становить 7827,12грн, а середньоденна заробітна плата - 372,72грн.

Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 151697,04 грн (407 * 372,72 грн) без урахування обов`язкових платежів та податків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на вказане, рішення суду в частині стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в розмірі 7827,12грн без урахування обов`язкових платежів та податків необхідно допустити до негайного виконання.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 22.01.2019 № І -О "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді в Головному управлінні ДПС у Львівській області рівнозначній посаді завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 23.01.2019. Рішення суду в частині поновлення на посаді допустити до негайного виконання.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.01.2019 по 09.09.2020 у розмірі 151697 (сто п`ятдесят одна тисяча шістсот дев`яності сім) грн 04 коп з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 7827 (сім тисяч вісімсот двадцять сім) грн 12 коп з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства допустити до негайного виконання.

У задоволенні позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі в Головному управлінні ДПС у Львівській області на посаді завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності з 23.01.2019 відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 15 вересня 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик