Рішення № 91565341, 02.09.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2020 року справа №320/5064/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицької районної державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації, Державного казначейства України про зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1

представник позивача - адвокат Лисюк О.В., довіреність від 11.09.2019,

представник відповідача (Кагарлицької районної державної адміністрації) - адвокат Клапчук Ф.П., ордер серія КС №656111 від 02.06.2020,

представник відповідача (Київської обласної державної адміністрації) - Божинський В.В., в порядку самопредставництва, витяг з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на Київську обласну державну адміністрацію,

представник відповідача (від Державного казначейства України) - не з`явився,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Кагарлицької районної державної адміністрації (далі - відповідач-1, Кагарлицька РДА), Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-2, Київська ОДА), в якому позивач просить суд:

- зобов`язати Кагарлицьку РДА провести нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у період з 04.09.2017 по 03.09.2019 в сумі 505247,42 грн.;

- зобов`язати Кагарлицьку РДА час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у період з 04.09.2017 по 03.09.2019 зарахувати до загального, спеціального та стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку;

- стягнути з Кагарлицької РДА на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 507019,50 грн.;

- зобов`язати Київську ОДА включити суму заробітку ОСОБА_1 в розмірі 505247,42 грн. за час вимушеного прогулу у період з 04.09.2019 по 03.09.2019 до кошторису витрат Кагарлицької РДА.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 відкрито провадження у справі №320/5064/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче судове засідання та залучено до участі у справі як відповідача Державне казначейство України (далі - відповідач-3).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2019 зупинено провадження у справі №320/5064/19 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №800/396/17.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2019 про зупинення провадження у справі скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

24 лютого 2020 року матеріали адміністративної справи повернулись на адресу Київського окружного адміністративного суду та внаслідок автоматизованого розподілу судової справи раніше визначеному складу суду справу передано судді Кушновій А.О. для розгляду по суті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 поновлено провадження у справі №320/5064/19, продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів та призначено справу до судового розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 19.10.2015 працював на посаді голови Кагарлицької РДА.

13 липня 2017 року на сесії Кагарлицької районної ради VII скликання було прийняте рішення №226-24-VII «Про висловлення недовіри голові Кагарлицької РДА ОСОБА_1 ».

У зв`язку з цим, розпорядженням Президента України від 01.09.2017 №166/2017-рп «Про відставку голови Кагарлицької РДА» ОСОБА_1 було звільнено з посади голови Кагарлицької РДА і припинено його публічну службу.

Позивач пояснює, що оскаржив рішення сесії Кагарлицької районної ради VII скликання від 13.07.2017 №226-24-VII в судовому порядку. Так, 12 вересня 2018 року Кагарлицький районний суд Київської області ухвалив рішення в адміністративній справі №368/1337/17 за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицької районної ради VII скликання про визнання незаконним та скасування рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог повністю. Проте, Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18.12.2018 скасував це рішення суду першої інстанції і задовольнив позовні вимоги у повному обсязі. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду залишено без змін.

Також не погодившись із розпорядженням Президента України від 01.09.2017 №166/2017-рп «Про відставку голови Кагарлицької РДА» позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовною заявою до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання неправомірними та скасування розпорядження, поновлення на публічній службі. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №П/9901/107/18 адміністративний позов задоволено частково. Розпорядження Президента України від 01.09.2017 №166/2017-рп «Про відставку голови Кагарлицької РДА» скасовано і поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Кагарлицької РДА.

Позивач вказує, що розпорядженням Президента України від 30.08.2019 №313/219-рп його поновлено на посаді голови Кагарлицької РДА і 04.09.2019 він приступив до виконання своїх посадових обов`язків. Однак, за період з 04.09.2017 по 03.09.2019 позивачу не нараховано та не виплачено середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, що є підставою для його звернення до суду.

Відповідач-1 позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем проведено всупереч чинному законодавству.

Так, відповідач-1 зазначає, що відповідно до пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата, доплати, надбавки та премії.

Грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати, передбачена статтею 57 Закону України «Про державну службу», згідно з пунктом 4 вищевказаного Порядку не включається при обчисленні середньої заробітної плати.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідач-1 також вважає, що період вимушеного прогулу повинен розраховуватися з наступного робочого дня після звільнення і до дня поновлення органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідач-2 позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Київська ОДА не може самостійно включити до кошторису витрат відповідача-1 виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача.

Відповідач-2 вказує, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Згідно з пунктом 28 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувача), помісячних планів використання бюджетних коштів і подають їх головним розпорядникам для уточнення показників проектів зведених кошторисів і складення проектів зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету та зведених планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, а також проектів зведених планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувача) і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів.

Підпункт 4 пункту 29 вказаного Порядку передбачає, що проекти кошторисів і планів асигнувань установ у разі потреби розглядаються головним розпорядником. Головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів зобов`язані не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

Відповідач-3 правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Присутні у судових засіданнях 22.10.2019, 21.11.2019, 02.06.2020, 02.07.2020, 15.07.2020, 22.07.2020 і 02.09.2020 позивач та його представник підтримали позов в повному обсязі та просили суд його задовольнити.

Представник відповідача-1, присутній у судових засіданнях по справі 22.10.2019, 21.11.2019, 22.07.2020 і 02.09.2020 проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача-2, присутній у судових засіданнях по справі 22.10.2019, 21.11.2019, 02.07.2020, 15.07.2020, 22.07.2020 і 02.09.2020 проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача-3 в судове засідання по справі 02.09.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області 10.01.1997 (том 1, а.с.15-16).

Згідно з трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 10.09.2002 ОСОБА_1 у період з 19.10.2015 по 04.09.2017 працював головою Кагарлицької районної державної адміністрації (том 1, а.с.35-39).

Як вбачається із матеріалів справи, розпорядженням Президента України від 15.10.2015 №747/2015-рп ОСОБА_1 призначено головою Кагарлицької районної державної адміністрації (том 1, а.с.19).

13 липня 2017 року на сесії Кагарлицької районної ради VII скликання прийнято рішення №226-24-VII «Про висловлення недовіри голові Кагарлицької районної державної адміністрації ОСОБА_1 », яким відповідно до статті 118 Конституції України, пункту 29 статті 43, пунктів 1, 3 статті 59, частини 3 статті 72 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», враховуючи результати таємного голосування, затверджено протокол засідання лічильної комісії Кагарлицької районної ради від 13.07.2017 про результати таємного голосування щодо висловлення недовіри голові Кагарлицької районної державної адміністрації ОСОБА_1 (п.1), на підставі результатів таємного голосування висловлено недовіру голові Кагарлицької районної державної адміністрації ОСОБА_1 (п.2), доручено виконавчому апарату районної ради направити рішення сесії Президенту України для прийняття відповідного рішення (п.3) (том 1, а.с.20).

01 вересня 2017 року Президент України видав розпорядження №166/2017-рп «Про відставку голови Кагарлицької районної державної адміністрації», відповідно до якого прийняв відставку голови Кагарлицької районної державної адміністрації ОСОБА_1 (том 1, а.с.26).

Не погоджуючись з рішенням сесії Кагарлицької районної ради VII скликання від 13.07.2017 №226-24-VII«Про висловлення недовіри голові Кагарлицької РДА ОСОБА_1 », позивачем оскаржено його у судовому порядку.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 12.09.2018 у справі №368/1337/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кагарлицької районної ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення в задоволенні вказаних позовним вимог відмовлено повністю (том 1, а.с.89-93).

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018, яка залишена без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення сесії Кагарлицької районної ради VII скликання від 13.07.2017 №226-24-VII «Про висловлення недовіри голові Кагарлицької РДА ОСОБА_1 » (том 1, а.с.21-25, 94-97).

Також, у провадженні Вищого адміністративного суду України перебувала справа №800/396/17 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, за участю третіх осіб на стороні відповідача - Кагарлицької РДА, Київської ОДА, про визнання неправомірним та скасування розпорядження Президента України Порошенка Петра Олексійовича від 01.09.2017 №166/2017-рп «Про відставку голови Кагарлицької РДА», зобов`язання Президента України поновити ОСОБА_1 на посаді голови Кагарлицької РДА, зобов`язання Президента України та Кабінету Міністрів України провести службове розслідування за фактом висловлення 13.07.2017 депутатами Кагарлицької районної ради VІІ скликання недовіри голові Кагарлицької РДА ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03.01.2018 справу №800/396/17 прийнято до провадження Верховного Суду.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №800/396/17, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано розпорядження Президента України від 01.09.2017 №166/2017-рп «Про відставку голови Кагарлицької РДА» та поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Кагарлицької РДА (том 1, а.с.27-32, том 2, а.с.127-130).

Судом встановлено, що розпорядженням Президента України від 30.08.2019 №313/2019-рп «Про поновлення на посаді голови Кагарлицької районної державної адміністрації ОСОБА_1» у зв`язку із рішенням Верховного Суду від 15.08.2019 ОСОБА_1 поновлено на посаді голови Кагарлицької районної державної адміністрації (том 1, а.с.33).

Відповідно до розпорядження Кагарлицької РДА від 04.09.2019 №29-К «Про поновлення на посаді голови Кагарлицької районної державної адміністрації» ОСОБА_1 приступив до виконання посадових обов`язків голови Кагарлицької районної державної адміністрації з 04.09.2019 (том 1, а.с.34).

Позивач з метою отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Належить відмітити, що вказана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Пунктами 1, 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу II Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 розділу II Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац 4 пункту 2 розділу II Порядку №100).

Згідно з абзацом 1 пункту 3 розділу IIІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

За приписами абзацу 3 пункту 3 розділу IIІ Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 4 розділу IIІ Постанови №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 8 розділу IV Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, згідно з пунктом 2 розділу II Порядку №100, період, за який обчислюється середня заробітна плата позивача, - липень та серпень 2017 року (два повні місяці роботи позивача до місяця, в якому відбулося звільнення).

Згідно з довідкою про доходи Кагарлицької РДА від 07.11.2017 №66 ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за липень 2017 року - 29229,85 грн., за серпень 2017 року - 14308,50 грн. (том 1, а.с.41).

Відповідно до довідки Кагарлицької РДА від 01.10.2019 №55, наданої на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, ОСОБА_1 за липень 2017 року нарахована заробітна плата у розмірі 43538,35 грн. При цьому в липні 2017 року позивачу нараховані і виплачені відпускні (30 кал. днів) за серпень 2017 року у сумі - 14308,50 грн., та грошова допомога на оздоровлення - 14583,54 грн. (том 1, а.с.130).

Суд зазначає, що відповідно до пункту 4 розділу IIІ Постанови №100 відпускні у розмірі 14308,50 грн. та грошова допомога у розмірі 14583,54 грн. при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються.

Зі змісту табелів обліку використання робочого часу судом встановлено, що ОСОБА_1 у липні 2017 року відпрацював 21 день, у серпні 2017 року - 0 днів у зв`язку з перебуванням у щорічній відпустці (том 1, а.с.148-153).

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 697,44 грн. без урахування податків та зборів (14646,31 грн./21 день).

Суд зазначає, що період, протягом якого Кагарлицька РДА мала нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток, складає 496 днів.

Зокрема, зазначений період обраховується, починаючи з наступного дня після звільнення позивача - 05.09.2017 і по день, який передує дню видання Президентом України розпорядження від 30.08.2019 №313/2019-рп «Про поновлення на посаді голови Кагарлицької РДА ОСОБА_1», а саме по 29.08.2019 (з 05.09.2017 по 30.09.2017 - 19 робочих днів; з 01.10.2017 по 31.10.2017 - 21 робочий день, з 01.11.2017 по 30.11.2017 - 22 робочих дня; з 01.12.2017 по 31.12.2017 - 20 робочих днів; з 01.01.2018 по 31.01.2018 - 21 робочий день; з 01.02.2018 по 28.02.2018- 20 робочих днів; з 01.03.2018 по 31.03.2018 - 21 робочий день; з 01.04.2018 по 30.04.2018 - 19 робочих днів; з 01.05.2018 по 31.05.2018 - 21 робочий день; з 01.06.2018 по 30.06.2018 - 20 робочих днів; з 01.07.2018 по 31.07.2018 - 22 робочих дня; з 01.08.2018 по 31.08.2018 - 22 робочих дня; з 01.09.2018 по 30.09.2018 - 20 робочих днів; з 01.10.2018 по 31.10.2018 - 22 робочих дня; з 01.11.2018 по 30.11.2018 - 22 робочих дня; з 01.12.2018 по 31.12.2018 - 20 робочих дня; з 01.01.2019 по 31.01.2019 - 21 робочий день; з 01.02.2019 по 28.02.2019 - 20 робочих дня; з 01.03.2019 по 31.03.2019 - 20 робочих дня; з 01.04.2019 по 30.04.2019 - 20 робочих дня; з 01.05.2019 по 31.05.2019 - 22 робочих дня; з 01.06.2019 по 30.06.2019 - 18 робочих дня; з 01.07.2019 по 31.07.2019 - 23 робочих дня; з 01.08.2019 по 29.08.2019 - 20 робочих днів.

Таким чином, розмір середньої заробітної плати, яку необхідно стягнути з Кагарлицької РДА на користь позивача, становить 345930,24 грн. (697,44 грн. х 496).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Кагарлицької РДА на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05.09.2017 по 29.08.2019 підлягають задоволенню у розмірі 345930,24 грн. В задоволенні позову в частині періоду невиплати середнього заробітку 04.09.2017, та з 30.08.2019 по 03.09.2019 слід відмовити. При цьому суд виходить з того, що 04.09.2017 є днем звільнення позивача з роботи, а отже останнім робочим днем, що підтверджується відповідним записом №37 у трудовій книжці позивача (том 1, а.с.39). При цьому позивач вважається поновленим на роботі з дня видання Президентом України розпорядження від 30.08.2019 №313/2019-рп «Про поновлення на посаді голови Кагарлицької районної державної адміністрації ОСОБА_1».

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо позовної вимоги про необхідність зобов`язання Кагарлицької РДА зарахувати час вимушеного прогулу позивача до загального, спеціального та стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку, суд зазначає таке.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є, зокрема надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення; здійснення оплати всього часу вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням та поновлення безперервного стажу роботи.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця, регулює Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).

Законом України від 09.11.2017 №2190-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проходження державної служби», який набрав чинності 15.11.2017, були внесені зміни до Закону №889-VIII. Відповідно до цих змін, дія базового Закону не поширюється на голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників.

Закон України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 82 КЗпП України, відповідно до якої до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Як вбачається з пояснень Кагарлицької РДА від 08.10.2019 №01-28-2104 до загального стажу ОСОБА_1 та стажу його роботи на посаді голови райдержадміністрації зараховано час вимушеного прогулу у період з 04.09.2017 по 03.09.2019; до стажу державної служби зараховано час вимушеного прогулу у період з 04.09.2017 по 15.11.2017 (день набрання чинності Законом України від 09.11.2017 №2190-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проходження державної служби»).

Водночас час вимушеного прогулу не був зарахований до стажу, який дає право на щорічну відпустку, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 15.08.2019 у справі №800/396/17 поновив ОСОБА_1 на посаді голови райдержадміністрації та відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказане підтверджено довідкою Кагарлицької РДА від 09.09.2019 №01-28-1901, згідно з якою стаж роботи позивача на посаді голови райдержадміністрації становить 3 роки 10 місяців 26 днів. Загальний стаж роботи становить 33 роки 4 місяці, в тому числі стаж державної служби - 23 роки 7 місяців 13 днів (том 1, а.с.129).

Із врахуванням вищевикладених обставин, а також враховуючи, що суд в цій справі дійшов висновку про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2017 по 29.08.2019, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині зобов`язання Кагарлицької РДА такий час вимушеного прогулу ОСОБА_1 зарахувати до стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Однак, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги в частині зарахування часу вимушеного прогулу ОСОБА_1 до загального, спеціального стажу, оскільки такий був зарахований.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частин першої та другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 даної Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд зауважує, що вирішення позитивно питання щодо стягнення моральної шкоди з суб`єкта владних повноважень, серед іншого, є наслідком встановлення судом порушень прав, свобод чи інтересів особи неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності першого, що у даному випадку не знайшло свого підтвердження.

Суд наголошує, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральної шкоди саме неправомірними діями відповідача-1.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем-1 моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача-1 та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.

Щодо позовної вимоги про необхідність зобов`язання Київської ОДА включити суму заробітку позивача за час вимушеного прогулу до кошторису витрат Кагарлицької РДА, суд зазначає таке.

Пунктом 30 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) передбачено, що кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Відповідно до частини першої статті 22 БК Україниза обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пункт 3 частина другої статті 22 БК України встановлює, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 (далі - Порядок №228).

Відповідно до пункту 3 Порядку №228 установа незалежно від того, чи веде вона бухгалтерський облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією), а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров`я також індивідуальні плани використання бюджетних коштів та індивідуальні помісячні плани використання бюджетних коштів.

Пунктом 5 Порядку №228 передбачено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а вищим навчальним закладам та науковим установам, закладам охорони здоров`я також за наявності затверджених планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів.

Відповідно до пункту 12 Порядку №228 головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків бюджету та надання кредитів з бюджету, правильності їх розподілу відповідно до економічної класифікації видатків бюджету або класифікації кредитування бюджету, повноти надходження доходів або повернення кредитів, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених кошторисів.

Відповідно до пункту 14 Порядку №228 проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки бюджету та/або надання кредитів з бюджету. У разі коли установи утворені не з початку року, кошториси складаються і затверджуються для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку.

Згідно з пунктом 28 Порядку №228 розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувача), помісячних планів використання бюджетних коштів і подають їх головним розпорядникам для уточнення показників проектів зведених кошторисів і складення проектів зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету та зведених планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, а також проектів зведених планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувача) і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів.

Пунктом 29 Порядку визначено, що проекти кошторисів і планів асигнувань установ у разі потреби розглядаються головним розпорядником. Головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів зобов`язані: забезпечити суворе виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік; додержуватися режиму економії, не допускати включення до кошторисів бюджетних асигнувань, не зумовлених потребою; забезпечити в проектах кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів додержання доведених у лімітних довідках річних обсягів бюджетних асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків бюджету та надання кредитів з бюджету протягом бюджетного періоду; не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

За правилами пункту 32 Порядку №228 кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи, за винятком кошторисів, зазначених у пункті 33 цього Порядку (якщо законодавством не встановлено інший порядок затвердження).

Аналізуючи положення наведених норм матеріального права, суд дійшов висновку про те, що саме Кагарлицька РДА готує та подає проекти кошторисів в порядку, встановленому законодавством до головного розпорядника бюджетних коштів для розгляду їх показників щодо законності та правильності розрахунків. Київська ОДА не може самостійно включити до кошторису витрат Кагарлицької РДА виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача.

У зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Стосовно заяви Кагарлицької РДА про застосування наслідків пропуску строку звернення позивача до суду з позовом про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 8 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Заява про залишення позову без розгляду може бути подана лише до початку розгляду справи по суті (частина друга статті 240 КАС України).

Суд наголошує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Як вже було зазначено судом, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 відкрито провадження у цій справі і постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 179 КАС України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.07.2020 об 11:00 год.

Суд зазначає, що заява Кагарлицької РДА від 22.07.2020 про застосування наслідків пропуску строку звернення позивача до суду з позовом про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу подана представником Кагарлицької РДА в судовому засіданні 22.07.2020, тоді як розгляд справи по суті вже розпочався 15.07.2020.

Таким чином, вказане клопотання подано відповідачем-1 після закінчення строків, визначених частиною другою статті 240 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 204 КАС України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З огляду на викладене, суд, відповідно до вимог вказаної норми, вважає за необхідне залишити без розгляду таке клопотання.

При цьому, суд вважає за необхідне також зазначити, що згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Зміст вказаної норми свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Конституційним Судом України констатовано, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати.

Отже, підстави для застосування статті 122 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) в даному випадку відсутні, оскільки приписи частини другої статті 233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, а тому вони мають пріоритет над приписами статті 122 КАС України.

Аналогічні правові висновки, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №592/4332/17 та від 13.02.2020 у справі №818/1095/16.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 КАС України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню зі сторін не підлягають.

В судовому засіданні 02.09.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення суду, повний текст рішення суду складено 14.09.2020.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Кагарлицької районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 22207291, місцезнаходження: 09201, Київська область, м. Кагарлик, пл. Незалежності, 1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.09.2017 по 29.08.2019 в розмірі 345930,24 грн. (триста сорок п`ять тисяч дев`ятсот тридцять гривень 24 копійки) з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

3. Зобов`язати Кагарлицьку районну державну адміністрацію час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у період з 05.09.2017 по 29.08.2019 зарахувати до стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь ОСОБА_1 виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано - 14.09.2020 р.

Суддя Кушнова А.О.