Рішення № 91564954, 15.09.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року Справа № 280/4699/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вознесенівського управління у м.Запоріжжі ГУ ДПС у Запорізькій області, Головного управління ДПС у Запорізькій області, про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

14 липня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-56111-50;

зобов`язати відповідачів зняти позивача з обліку як платника податків та платника єдиного внеску, як самозайнятої особи, що проводить незалежну професійну (адвокатську діяльність);

стягнути з ГУ ДПС у Запорізькій області на користь позивача вимушено сплачену суму недоїмки в розмірі 28882,84 грн.

Ухвалою суду від 20.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику/повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що вона має свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, проте, доходу від адвокатської діяльності позивач не отримувала, а працювала в якості найманого працівника, в свою чергу роботодавець у повному обсязі сплачував за позивача єдиний внесок. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що в ході проведення інвентаризації контролюючим органом зменшено нарахування сум єдиного внеску у сумі 22612,26 грн. по ОСОБА_1 - фізичній особі, яка займається незалежною професійною діяльністю та яка знялась з обліку 13.06.2017, а саме зменшено зайві нарахування за 2017 рік, І квартал 2018 року - IV квартал 2019 року. Також, відповідач вказував на те, що 26.06.2020 позивачем сплачено єдиний внесок у сумі 28882,84 грн., а станом на 01.08.2020 за позивачем рахується переплата в розмірі 19858,08 грн. Також, відповідач звертав увагу суду на те, що до спірної вимоги також було включено заборгованість за 2013 рік у сумі 4800,76 грн., яка була самостійно визначена у поданому позивачем звіті. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Запорізької області від 18.06.2012 №55 ОСОБА_1 надано право на зайняття адвокатською діяльністю, про що видано свідоцтво №966 на зайняття адвокатською діяльністю.

06.11.2019 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу №Ф-56111-50, якою позивача зобов`язання сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 28882,84 грн., яка обліковується станом на 04.12.2019.

Вважаючи отриману вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону №5076-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права була викладена ВЕРХОВНИМ СУДОМ у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 (провадження №К/9901/25439/19), яка враховується судом під час ухвалення рішення в даній справі.

В даному випаду матеріалами адміністративної справи, а саме трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 по 01.01.2020 працювала в якості найманого працівника в АО «Безпалий та партнери» та ТОВ «Дніпровська будівельна компанія, ЛТД».

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально відповідачем до суду не надано.

За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску, як самозайнятій особі, у період з 01.01.2017 по 04.12.2019 (дата недоїмки визначена у вимозі) в розмірі 24082,08 грн.

Щодо правомірності зазначення у спірній вимозі обов`язку відповідача сплатити недоїмку з єдиного внеску за 2013 рік у сумі 4800,76 грн., суд зазначає наступне.

Так, відповідач обґрунтовуючи власну позицію вказав на те, що позивачем 13.02.2014 самостійно до контролюючого органу подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013 рік, в Таблиці 2 якого нараховано до сплати єдиного внеску на суму 4800,76 грн. (а.с.52-54).

В свою чергу, контролюючим органом суму 4800,76 грн. відображено в інтегрованій картці платника податків, а подальшому включено до вимоги від 06.11.2019 №Ф-56111-50 (а.с.51).

Суд зазначає, що на момент подачі позивачем звіту за 2013 рік чинним був Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України 09.09.2013 №454 (далі - Порядок №454).

Згідно п.2.14 Порядку №454, ФО - підприємці зобов`язані подавати звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім фізичних осіб - підприємців, зазначених у пункті 3.3 розділу III цього Порядку.

Відповідно до пункту 3.4 Порядку №454, ФО, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 01 травня року, наступного за звітним періодом.

Звітним періодом для них є календарний рік.

Звіт подається за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 2.17 Порядку №454, відповідальним за правильність заповнення звіту є страхувальник.

Порядок виправлення помилок у звітності був врегульований розділом V Порядку №454.

Так, відповідно до пункту 5.1 Порядку №454, у разі виявлення помилки у звіті страхувальник має право до закінчення терміну подання цього звіту повторно сформувати та подати звіт до органу доходів і зборів за місцем взяття на облік.

Чинним вважається останній електронний або паперовий звіт, поданий страхувальником до закінчення термінів подання звітності, визначених цим Порядком.

Згідно пункту 5.2 Порядку №454, у разі виявлення страхувальником самостійно недостовірних відомостей, які подані після закінчення звітного періоду та/або накопичені в електронних базах даних персоніфікованого обліку, страхувальник подає до відповідного територіального органу доходів і зборів необхідні скасовуючі документи щодо виявлених недостовірних відомостей про застраховану особу та одночасно початкові документи із зазначеними вірними відомостями на одну застраховану особу разом з пояснювальною запискою щодо зміни відомостей.

Якщо потрібно повністю скасувати відомості, зазначені в таблицях 5 та 7 додатка 4 до цього Порядку, подаються тільки скасовуючі документи щодо виявлених недостовірних відомостей про застраховану особу.

Пунктом 5.5 Порядку №454 передбачено, що якщо страхувальником було допущено помилку в реквізитах (крім сум), що стосується страхувальника або застрахованої особи, - подаються скасовуючі документи. Зміни в сумах нарахованої заробітної плати або доходу та у зв`язку з цим нарахованих сум єдиного внеску за звітний місяць при формуванні і поданні скасовуючих документів не допускаються.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що чинне законодавство встановлює спеціальний порядок подання уточнюючих звітів зі сплати єдиного внеску та розрахунків раніше задекларованих зобов`язань. Таке уточнення здійснюється з боку платника єдиного внеску та не може бути скасовано або змінено у бік зменшення податковим органом.

Суд зазначає, що матеріали адміністративної справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачем до контролюючого органу подано будь-які інші звіти за зазначений період, якими б було скасовано факт подання звіту, в якому самостійно визначено до сплати єдиного внеску на суму 4800,76 грн.

Посилання позивача на недостовірність наданого відповідачем звіту суд відхиляє, оскільки такий засвідчений належим чином посадовою особою ДПС, а також містить інформацію, що стосується предмету спору. При цьому, не підтверджує факт недостовірності звіту і відсутність на ньому підпису позивача, оскільки посадовою особою ДПС зазначено, що такий звіт роздруковано з електронної бази даних органу ДПС.

Більш того, суд зазначає, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що нею до контролюючого органу подавався інший звіт (з іншими числовими значеннями, тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що контролюючим органом правомірно прийнято спірну вимогу в частині зобов`язання позивача сплатити недоїмку з єдиного внеску на суму 4800,76 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що вказана вимога не є рішенням податкового органу, яким нараховано відповідне зобов`язання. Зобов`язання зі сплати ЄСВ було самостійно задекларовано позивачем, а податковий орган лише встановив факт не сплати у встановлений законом строк такого зобов`язання, що і стало підставою для формування та направлення на адресу позивача оскаржуваної вимоги у відповідній частині.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-56111-50 підлягає скасуванню в частині суми 24082,08 грн.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідачів зняти позивача з обліку як платника податків та платника єдиного внеску, як самозайнятої особи, що проводить незалежну професійну (адвокатську діяльність), то суд у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині відмовляє, оскільки як встановлено під час розгляду справи ОСОБА_1 є такою, що знялась з обліку з 13.06.2017, що послугувало підставою для перерахунку контролюючим органом нарахованого зобов`язання з єдиного внеску на суму 22612,26 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з ГУ ДПС у Запорізькій області на користь позивача вимушено сплачену суму недоїмки в розмірі 28882,84 грн., суд зазначає наступне.

По-перше, суд зазначає, що у суду відсутні правові підстави для стягнення саме з ГУ ДПС у Запорізькій області на користь позивача сплаченого єдиного внеску, оскільки відповідач не є власником сплаченого платниками сум єдиного внеску, а відповідні суми зараховуються на рахунки Казначейства України (ЕАП).

Відповідач є контролюючим органом, який здійснює функції щодо адміністрування єдиного внеску та не здійснює акумулювання сплачених коштів на власних рахунках.

По-друге, наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 №6 затверджено Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, який визначає процедуру зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (далі - Платник), надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску (далі - Кошти).

Пунктом 6 Порядку №6 передбачено, що повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення (далі - Заява).

У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, Заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.

Згідно пункту 7 Порядку №6, у разі надходження Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації.

У разі задоволення Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, передає Заяву з відміткою про підтвердження повернення Коштів до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення обліку платежів та складання звітності.

Підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення обліку платежів та складання звітності, у строк не більше ніж три робочих дні з дня отримання Заяви з відміткою про підтвердження повернення Коштів, на підставі даних інформаційної системи готує висновок за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку (далі - Висновок) та два примірники Реєстру висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску (далі - Реєстр висновків) за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Висновки реєструються в журналі обліку висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку та протягом одного робочого дня від дати їх реєстрації разом з примірником Реєстру висновків передаються до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 8 Порядку №6, на підставі Висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення Коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства).

Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує Кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок Платника, зазначений у Заяві, відкритий у банку або органі Казначейства.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок повернення помилково/надміру сплачених коштів, проте, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вона зверталася до відповідача з відповідною заявою та доказів того, що їй було відмовлено у поверненні сплачених коштів.

За таких обставин, вимоги про судовий порядок повернення коштів є передчасними та такими, що не узгоджуються з положеннями чинного законодавства України, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач частково діяв необґрунтовано та без урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про наявність підстав часткового для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Вознесенівського управління у м.Запоріжжі ГУ ДПС у Запорізькій області (69001, м.Запоріжжя, вул.Перемоги, 14), Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945), про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-56111-50 в частині визначеної недоїмки в розмірі 24082,08 грн.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова