Рішення № 91564388, 08.09.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/6416/20

категорія 112030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гуріна Д.М.,

секретар судового засідання Шуляк О.Ю.

за участю: позивач - у судове засідання не з`явився,

представника відповідача - Лозової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

22 квітня 2020 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, у якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 21 жовтня 2019 року про відмову в перерахунку пенсії за віком - переходу на пенсію згідно Закону України "Про державну службу" з додатково наданими документами;

- зобов`язати відповідача перерахувати пенсію за віком у зв`язку з переходом на пенсію згідно Закону України "Про державну службу" згідно заяви від 15 жовтня 2019 року з урахуванням додатково наданих документів до цієї заяви.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача з питання здійснення перерахунку пенсії за віком та переходу на пенсію згідно з Законом України "Про державну службу" з додатково наданими документами. Відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви, одночасно відповідачем було визнано права позивача на поновлення раніше призначеної пенсії у розмірі 2912,14 грн, з одночасним зазначенням про відсутність підстав для переведення позивача на пенсію за віком згідно з Законом України "Про державну службу". Вказане рішення про відмову слугувало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

29 травня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов (а.с.25), відповідно до змісту якого відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування заперечень зазначив, що з 1 травня 2016 року змінено норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена згідно з Законом України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу" відповідно до яких пенсіонер може перейти на інший вид пенсії, однак її перерахунок не здійснюється.

Ухвалою суду від 15 червня 2020 року справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні з викликом (повідомленням) сторін на 24 червня 2020 року на 12:30.

24 червня 2020 року від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантину (а.с.29).

Відповідно до довідки у справі розгляд справи не здійснювався 24 червня 2020 року у зв`язку із неприбуттям учасників справи та поданням позивачем заяви про відкладення розгляду справи. Наступне засідання призначено на 7 серпня 2020 року на 10:00 (а.с.30).

Ухвалою суду від 24 червня 2020 року витребувано від Головного управління ПФУ в Житомирській області матеріали пенсійної справи позивача.

2 липня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшли витребувані ухвалою суду матеріали пенсійної справи позивача.

Відповідно до довідки у справі розгляд справи не здійснювався 7 серпня 2020 року у зв`язку із неприбуттям учасників справи. Наступне засідання призначено на 19 серпня 2020 року на 14:00 (а.с.38).

14 серпня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення (а.с.40-41).

У судовому засіданні суд ухвалою від 19 серпня 2020 року, постановленою у порядку статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, без виходу до нарадчої кімнати, відкладено розгляд справи на 8 вересня 2020 року на 11:00, у зв`язку із необхідністю надати позивачу час для підготовки відповіді на відзив, що внесено секретарем до протоколу судового засідання від 19 серпня 2020 року (а.с.42).

21 серпня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення (а.с.46).

7 вересня 2020 року на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких позивач проти доводів відповідача, зазначених у відзиві заперечує та просить задовольнити позовні вимоги. Розгляд справи просив провести за його відсутності у порядку письмового провадження (а.с.47-48).

У судове засідання 8 вересня 2020 року позивач не прибув.

У судове засідання 8 вересня 2020 року прибув представник відповідача, яка проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, що зазначені у відзиві та додаткових поясненнях.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач з 29 вересня 2017 року перебуває на обліку органах пенсійного фонду та отримує пенсію за віком, що призначена йому на умовах Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон №3723-XII).

15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії за віком - перехід на пенсію згідно з Законом України "Про державну службу" з додатково наданими документами (а.с.14-15, 63).

Рішенням відповідача від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні його заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви від 15 жовтня 2019 року стало, на думку позивача, безпідставне та суперечливе посилання відповідача на Закон України "Про державну службу" (без зазначення будь-якої норми вказаного Закону) згідно з яким за відповідачем визнається право позивача на поновлення раніше призначеної пенсії у розмірі 2912,14 грн, з одночасним зазначенням про відсутність підстав для переведення його на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" (а.с.6-7).

Не погодившись із вказаним рішення, та вважаючи, що відповідач порушує його право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходив з наступного.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 1 травня 2016 року визначалися Законом №3723-ХІІ.

Частина 1 статті 37-1 зазначеного Закону у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом, відповідно, здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Проте, 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №76-VIII), яким, зокрема, статтю 37-1 Закону №3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям після 1 січня 2015 року делегував Кабінету Міністрів України.

Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 1 січня до 1 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України №865, за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.

Так, за правилами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом №3723-ХІІ, визначається в такому порядку:

1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

2) іншим пенсіонерам на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України №865).

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: "форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики".

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова Кабінету Міністрів України №1013 не містить.

Отже, з 1 січня 2015 року до 1 травня 2016 року законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало, як підставу для перерахунку пенсій, призначених за статтею 37 Закону №3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція статті 37-1 Закону №3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.

У ході реформування системи державного управління 10 грудня 2015 року прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, Закон України "Про державну службу" №889-VIII.

З 1 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII), а положення Закону №3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII).

Натомість, у статті 90 Закону №889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв`язку зі зміною правового регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ані Закон №76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону №3723-ХІІ викладено у новій редакції, ані стаття 90 Закону №889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").

У рішенні від 3 червня 2014 року у справі за заявою "Великода проти України №43331/12, Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

У цьому рішенні Суд також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши КМУ право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що з 1 грудня 2015 року - початку застосування постанови Кабінету Міністрів України №1013, якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв`язку з набранням 1 травня 2016 року чинності Законом №889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону №3723-XII, не підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2017 року у справі №398/4332/16.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 цей Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, як вже було зазначено, відповідно до Закону №889-VIII, який набув чинності з 1 травня 2016 року визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Керуючись даною нормою Закону №889-VIII, 29 вересня 2017 року позивач звернувся за призначенням пенсії, як державний службовець.

10 жовтня 2017 року позивачу призначено пенсію за віком за Законом України №889-VІІІ "Про державну службу" з 29 вересня 2017 року (а.с. 57-60).

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року №2148-VІІІ з 1 жовтня 2017 року пенсії, у період роботи на посадах державної служби визначених Законом №889-VІІІ виплачуються у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яку позивач і отримував до 3 липня 2019 року.

Відповідно до заяви від 3 липня 2019 року (а.с.61), позивач був переведений на пенсію згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.62).

15 жовтня 2019 року позивач звернувся із заявою про перехід на пенсію за віком згідно Закону України №889-VІІІ "Про державну службу" та здійснення перерахунку пенсії за додатково наданими документами (а.с.63-65).

Статтею 90 Закону №889-VІІІ встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стаття 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.

Враховуючи вищезазначене та у відповідності до Закону №889-VІІІ, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням державних службовців пенсії не підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2017 року у справі №398/4332/16 та у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №642/4877/17.

Тобто позивача, за його заявою, було переведено на пенсію за віком на умовах Закону України №889-VІІІ "Про державну службу", однак відмовлено у проведенні перерахунку пенсії (із врахуванням додаткових документів), оскільки Законом №889-VІІІ не передбачено перерахунків пенсій призначених за цим Законом.

Отже, позивач з 15 жовтня 2019 року і по теперішній час отримує пенсію за віком згідно з Законом №889-VІІІ за матеріалами пенсійної справи, відповідно до його заяви від 29 вересня 2017 року (а.с. 69, 73).

Оскільки законодавством, чинним на час звернення позивача за перерахунком пенсії, не передбачено можливість її перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, за таких умов, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії згідно з додатково наданими документами, є правомірним та не підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України

вирішив:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 15 вересня 2020 року.

Суддя Д.М. Гурін