Рішення № 91564354, 16.09.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/5985/20

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області від 25 жовтня 2019 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії по втраті годувальника;

- зобов`язати відповідача розглянути подану ОСОБА_1 заяву про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та прийняти рішення про призначення пенсії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що вона 07.10.2019 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про призначення пенсії її неповнолітній дитині ОСОБА_2 у зв`язку з втратою годувальника. В свою чергу, рішенням від 25 жовтня 2019 року, яке позивач отримала в лютому 2020 року, відповідачем відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу у померлого годувальника. Вважаючи, що рішення відповідача про відмову у призначені пенсії у зв`язку з втратою годувальника є протиправним, звернулась за захистом своїх прав до суду.

Ухвалою суду від 27.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідачем відзив на адміністративний позов не подано.

Суд зазначає, що строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Враховуючи неподання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, за для дотримання права відповідача на його подання, та вчинення інших процесуальних дій, означений строк, і, відповідно, строк розгляду даної справи, судом був продовжений, у відповідності до положень п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України.

Також, розділом II Прикінцеві та перехідні положення, означеного Закону №731-IX від 18.06.2020, закріплено, що процесуальні строки, які були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Станом на час розгляду справи, будь-яких заяв від відповідача щодо продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом №731-IX, для подачі відзиву на адміністративний позов не надходило.

Відповідно до наказів від 26.05.2020 №01-46В, №01-58-в від 26.06.2020 та від 05.08.2020 №01-72В головуючий суддя Шуляк Л.А. в період з 01.06.2020 по 15.06.2020, у період з 14.07.2020 по 31.07.2020 та в період з 17.08.2020 по 01.09.2020 перебувала у щорічній оплачуваній відпустці.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження № Серія НОМЕР_1 від 08.08.2008 батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.9).

30 листопада 2015 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, про що свідчить заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області в справі №285/3394/15-ц (а.с.10).

Відповідно до довідки Новоград-Волинського об`єднаного міського військового комісаріату №791 від 17.03.2020 та військового квитка НОМЕР_5 від 18 травня 2005 року ОСОБА_3 проходив військову службу в Збройних Силах в період з 18 травня 2005 року по 07 вересня 2011 року (а.с.13, 22).

Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 від 03 жовтня 2019 року (а.с.16).

В подальшому, 07.10.2019 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про призначення пенсії неповнолітній донці ОСОБА_2 у зв`язку з втратою годувальника.

Листом від 17 січня 2020 року за вихідним №3072/03 та рішенням від 25 жовтня 2019 року Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу померлого годувальника (а.с.18-21).

Вважаючи, що рішення відповідача про відмову у призначені пенсії у зв`язку з втратою годувальника є протиправним, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходив з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Відповідно до частини 2 статті 36 цього Закону непрацездатними членами сім`ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за №1566/11846 (далі - Порядок) встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Як зазначалось раніше, позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про призначення пенсії її неповнолітній дитині ОСОБА_2 у зв`язку з втратою годувальника.

Однак, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу у померлого годувальника рішенням від 25 жовтня 2019 року відповідачем відмовлено у призначенні такої пенсії.

Так, відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_3 від 24.10.2011 (а.с.11-12) ОСОБА_3 встановлено, що:

- з 18.05.2005 проходив дійсну строкову військову службу у Збройних Силах України (запис №1);

- з 31.03.2006 по 07.09.2011 проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3009 (записи №1 та №2);

- з 27.10.2012 по 16.12.2012 працював на посаді продавця непродовольчих товарів (запис №4 та №5);

- з 03.12.2013 по 14.01.2014 працював на посаді завідувача складом (запис №6 та №7).

Час проходження військової служби ОСОБА_3 також підтверджується даними військового квитка НОМЕР_6 (а.с.13-15).

Час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Це визначено абзацом 2 п. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, що встановлено ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Частиною 2 статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними з системи персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження цієї системи - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Джерелом формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку є відомості, що надходять від роботодавців i фіскальних органів.

Статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) передбачено, що платниками єдиного внеску, зокрема, є: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу";

Платниками ЄСВ для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу", є військові частини, які виплачують грошове забезпечення.

Із внесенням змін наказом Мінфіну від 11.04.2016 № 441 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Мінфіну від 14.04.2015 №435, військові частини подають персоніфіковані відомості про грошове забезпечення до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з 01 червня 2016 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII, який набув чинності 11 жовтня 2017 року, до ч. 2 ст. 24 Закону №1058 внесено доповнення, згідно з яким, у разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Держреєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків. Вказана довідка видається за місцем проходження військової служби.

Зарахування періодів служби до страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2006 року проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів Державного бюджету України.

Протягом п`яти років з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення відповідно до законодавства, до Пенсійного фонду подаються, у разі їх відсутності, персоніфіковані відомості про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, поліцейським, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п.3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058).

Отже, період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року зараховується до страхового стажу військовослужбовця на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків, яка видається за місцем проходження військової служби.

Так, з наданої Новоград-Волинським об`єднаним міським військовим комісаріатом довідки №791 від 17.03.2020 та військового квитка НОМЕР_5 від 18 травня 2005 року встановлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу в Збройних Силах в період з 18 травня 2005 року по 07 вересня 2011 року (а.с.13, 22).

Як зазначає позивач, нею неодноразово здійснювались запити до військової частини 3009 у м.Сімферополь Автономної Республіки Крим щодо отримання довідки про проходження військової служби ОСОБА_3 та про сплачені суми страхових внесків, проте відповіді вона не отримала.

На адвокатський запит Новоград-Волинським об`єднаним міським військовим комісаріатом повідомлено, що по військово-обліковим даним Новоград-Волинського ОМВК дані про грошове забезпечення на прапорщика ОСОБА_3 відсутні (довідка №790 від 17.03.2020, а.с.23).

В свою чергу, Головним управлінням Національної гвардії України на адвокатський запит надано відповідь №59 від 02.04.2020 про те, що відповідно до статей 1-3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" територія Автономної Республіки Крим та м. Севастополь з 20 лютого 2014 року визнається тимчасово окупованою Російською Федерацією. Роз`яснено, що Військова частина 3009, у якій ОСОБА_3 проходив військову службу, на момент окупації розташовувалась у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим та на неокуповану територію України не передислоковувалася. Особові картки про грошове забезпечення військовослужбовців військової частини 3009 за 2005 - 2011 роки в Центральному архівному відділі Національної гвардії України відсутні. Також зазначено, що відповідно до п.17 ст.11 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової служби, підлягали загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню з 01.01.2007.

Таким чином, суд вважає, що позивачем вжито усіх заходів щодо отримання інформації від військової частини 3009 у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим про проходження ОСОБА_3 військової служби та про сплачені суми страхових внесків, водночас такі заходи не дали позитивних результатів, що негативно впливає на права позивача та її неповнолітньої дитини на отримання пенсії по втраті годувальника.

Слід взяти до уваги й ту обставину, що військова частина 3009 не виконає вимоги п.3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058 щодо надсилання персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року, необхідних для призначення пенсії військовослужбовцям, оскільки на момент окупації вона розташовувалась у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим та на неокуповану територію України не передислоковувалася, тобто позивач з незалежних від неї причин позбавлена можливості надати довідку про сплату страхових внесків ОСОБА_3 під час проходження військової служби у цій частині.

Суд враховує, що у рішенні Європейського суду з прав людини "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами...".

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

З урахуванням наведеного, враховуючи, що проходження військової служби за контрактом у військовій частині 3009 з 31.03.2006 по 07.09.2011 ОСОБА_3 підтверджено даними його трудової книжки, військового квитка, довідкою військової частини та з огляду на те, що військовослужбовці є платниками страхових внесків, з метою захисту прав неповнолітньої дитини, суд вважає за необхідне зарахувати цей період до страхового стажу ОСОБА_3 .

Враховуючи, що з урахуванням вказаного періоду страховий стаж померлого годувальника ОСОБА_3 становить понад 5 років, з метою ефективного захисту прав позивача, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25 жовтня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника слід визнати протиправним та скасувати.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача розглянути подану ОСОБА_1 заяву про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та прийняття рішення про призначення пенсії, то вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.

Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Зважаючи на це, суд вважає належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника її донці ОСОБА_2 та прийняти рішення з врахуванням висновків суду у даній справі.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з корегуванням способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне стягнути сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн, суд зазначає наступне.

Згідно ч.9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

В свою чергу, позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а тому відсутні підстави для їх відшкодування.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області від 25 жовтня 2019 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії її донці ОСОБА_2 по втраті годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника її донці ОСОБА_2 та прийняти рішення, з врахуванням висновків суду у даній справі.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 16 вересня 2020 року.

Суддя Л.А.Шуляк