Рішення № 91562474, 15.09.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/4574/20

Провадження № 2/752/4575/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15.09.2020 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.

за участю секретаря - Воробйова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2020 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив встановити порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 наступним чином: у користування ОСОБА_1 виділити житлову кімнату площею 17,5 кв.м. з лоджією 2,1 кв.м; у користування ОСОБА_2 виділити житлову кімнату площею 12,5 кв.м. з лоджією 2,1 кв.м.; в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити: кухню - 8,4 кв.м., ванну кімнату - 3,0 кв.м., вбиральню 1,3 кв.м., коридор 8,7 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору дарування Ѕ частини квартири у власності позивача перебуває Ѕ частина квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Іншим співвласником являється відповідач по справі - ОСОБА_2 , якій належить інша Ѕ частина зазначеної квартири. З відповідачем у позивача склались неприязні відносини, відповідач заходить в кімнату позивача, як у власну, що в свою чергу унеможливлює користування позивачем власної нерухомості. Мирно урегулювати дане питання відповідач відмовляється і надалі, як вважає позивач умисно заважає користуватися кімнатою, в якій проживає позивач.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11.03.2020 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено дану справу до розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Надав до суду заяву, в якій просить провести розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання відповідач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що хоче мирно проживати з позивачем, а тому не заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України, Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Роз`яснення окремих питань, що можуть виникати під час розгляду цієї категорії справ містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2; Листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право).

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування Ѕ частини квартири, посвідченого приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Біловол С.М. від 16.05.2012 у власності позивача перебуває Ѕ частина квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та Ѕ частина квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_2 . Загальна площа квартири 55,6 кв.м., житлова площа 30.0 кв.м., квартира складається з 2 кімнат.

Іншим співвласником являється відповідач по справі - ОСОБА_2 , якій належить інша Ѕ частина зазначеної квартири.

Право власності на вказані частки зареєстроване у встановленому законом порядку.

Згідно технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 зазначена технічна характеристика квартири, а саме: квартира посімейного спільного заселення, розташована на 2 поверсі 18 поверхового будинку та складається з 2 кімнат житлової площею 30,0 кв.м., у тому числі: 1-а кімната 12,5 кв.м., 2-а кімната - 17,5 кв.м., кухні площею 8,4 кв.м., ванної кімнати - 3,0 кв.м., вбиральні - 1,3 кв.м., коридору - 8,7, лоджією 4,2 кв.м.; загальна площа квартири - 55,6 кв.м., висота приміщень - 2,65 кв.м.

Як вбачається з витягу про державну реєстрацію прав № 36155266 від 07.11.2012 право приватної власності на Ѕ частину вищевказаної квартири належить ОСОБА_1 . Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 29686560 від 15.04.2011 право приватної власності на Ѕ частину вищевказаної квартири належить ОСОБА_2 .

Так, право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст. 316 ЦК України).

Власникові, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ч. 2 ст. 317 ЦК України).

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 Цивільного кодексу України, встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Відповідно до статті 310 ЦК України, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010 р.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Правовою підставою позовних вимог є положення статті 391 ЦК України, яке визначає право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд, зважаючи на встановлені правовідносини, та те, що відповідач визнав позов, вважає за необхідне встановити порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 наступним чином: у користуванні ОСОБА_1 виділити житлову кімнату площею 17,5 кв.м. з лоджією 2,1 кв.м; у користуванні ОСОБА_2 виділити житлову кімнату площею 12,5 кв.м. з лоджією 2,1 кв.м.; в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити: кухню - 8,4 кв.м., ванну кімнату - 3,0 кв.м., вбиральню 1,3 кв.м., коридор 8,7 кв.м.

Відповідно до припису ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а відповідно до ч. 3 вказаної статті кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно з роз`ясненнями Верховного Суду України, викладеними в п. 14 постанови Пленуму від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику в справах за позовами про захист права власності» з послідуючими змінами, квартира, яка є спільною сумісною власність чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири, або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою, підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Проте, положеннями статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма викладена і в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, якщо відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, то в судовому рішенні повинно бути вирішено питання про повернення позивачу з державного бюджету половини сплаченого ним судового збору при поданні позовної заяви, а інша половина судового збору покладається на відповідача.

На підставі викладеного, оскільки до початку розгляду справи по суті від відповідача надійшла заява про визнання позову, при подачі позову до суду ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., а суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви, необхідно дійти висновку про наявність підстав для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову та стягнення з відповідача на користь позивача інших 50 відсотків судового збору.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою - задовольнити.

Встановити порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 наступним чином: у користування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) виділити житлову кімнату площею 17,5 кв.м. з лоджією 2,1 кв.м; у користування ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) виділити житлову кімнату площею 12,5 кв.м. з лоджією 2,1 кв.м.; в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити: кухню - 8,4 кв.м., ванну кімнату - 3,0 кв.м., вбиральню 1,3 кв.м., коридор 8,7 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп.

Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, шляхом зобов`язання Управління державної казначейської служби України у м. Києві повернути сплачений судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок, внесений ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) згідно з квитанцією від 03 березня 2020 року № 03-1073039/С на розрахунковий рахунок UA488999980313131206000026002, код отримувача 38039757, отримувач УК у Голосіївському районі/Голосіївський район/ 22030101, отримувач Казначейство України.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ю.Ю. Мазур